Прототипи сучасних гранат з’явилися сотні років тому. Це і не дивно, за допомогою «кишенькової» вибухівки можна було непомітно уразити ворога з-за рогу або окопу. Знадобилося багато часу і сил військових конструкторів, щоб граната придбала сучасний вигляд і конструкцію. Навіть в часи Першої і Другої світової війни зустрічалися незвичайні, а іноді і відверто дивні примірники «кишеньковою артилерії».
1. «Черепаха» Diskushandgranate М. 1915
Всі чули про легендарної німецької осколкової гранати Stielhandgranate, яка вірою і правдою пройшла дві світові війни. Тим не менш німецька «калатало», як і всі подібні гранати, мала один суттєвий недолік — тривалий інтервал спрацьовування (близько 8 секунд). За цей час противник міг перехопити гранату і кинути назад. Для вирішення цієї проблеми стали розроблятися гранати миттєвої дії. Яскравим прикладом подібних вибухових пристроїв можна назвати гранату Diskushandgranate М. 1915, створену в Німеччині в 1915 році.
Diskushandgranate М. 1915 в розібраному вигляді| Фото: Вікіпедія.
Снаряд мав форму диска з шістьма зубцями, з-за чого німецькі солдати прозвали його «черепахою». Вибух відбувався моментально після того як шипи гранати стосувалися про перешкоду. Здавалося б, вкрай ефективне знаряддя — ось тільки на практиці все було набагато гірше. По-перше, гранату було вкрай незручно кидати, а по-друге, вона могла не спрацювати при попаданні про м’який грунт або при падінні плазом. Часто на «черепахах» підривали самі німецькі солдати, тому від «інноваційної» розробки довелося відразу ж відмовитися.
2. «Банний лист», №74 ST
Більшість протитанкових гранат працювали за принципом миттєвого вибуху. На ділі затримка спрацьовування залпу могла досягати секунди. Природно, що за цей час снаряд встигав відскочити від броні танка на пристойну відстань і не завдати йому великої шкоди. Але що якби снаряд прилипав до танку? З цією метою 1940 році в Британії розробили липку протитанкову гранату №74 ST, більш відому як «Банний лист».
№74 ST| Фото: Інформатор.
Конструкція знаряддя була вкрай нехитра: в скляну посудину заливався нітрогліцерин, а зверху граната покривалася липкою масою. Щоб знаряддя не прилипало до солдатів воно містилося в спеціальний металевий чохол. Однак з перших же днів ефективність «Банного листа» масово розкритикувала британська піхота. У бойовій обстановці швидко дістати гранату із футляра було вкрай складно, а щоб снаряд міцно прилип до танку його поверхня повинна бути сухою і чистою, що знову ж таки в бойових умовах практично нереально. Не кажучи вже про те, що сам по собі нітрогліцерин — вкрай небезпечна субстанція, яка могла «рвонути» при різких перепадах температури і сильній трясці.
3. «Смертоносний мішечок», граната Гэммона №82
Одна з небагатьох гранат часів Другої світової війни, розроблена за принципом «зроби сам». За інформацією Novate.ru принцип дії гранати №82 був запропонований в 1941 році капітаном Річардом С. Гэммоном. Снаряд був виконаний у вигляді брезентового мішка і детонатора з стрічкою, який зверху закривався кришкою. Солдат міг самостійно засипати в мішок потрібну кількість вибухової речовини, для більшої ефективності змішавши його з картеччю, цвяхами і т. д.
Гранати Гэммона| Фото: knowledgr.com.
Якщо потрібно було знищити важку броньовану техніку, то граната під зав’язку набивалися вибухівкою (близько 900 грам). Природно, така вага далеко не кинеш, тому снаряд встановлювався в потрібне місце і підривався пострілом з гвинтівки. Якщо ж граната кидався вручну, то робилося це дуже непростим способом. Необхідно було відкрити кришку і, притримуючи стрічку, кидати гранату як можна далі. При попаданні про перешкоду снаряд моментально вибухав. Через складності в експлуатації було створено всього близько двох тисяч гранат Гэммона.
4. «Лисячий хвіст», Type 3.
Виготовляли дивні гранати не лише німці та англійці. У 1943 році в Японії створили ручний протитанковий снаряд Type 3, який у всьому світі прозвали «Лисячий хвіст». Виглядала ця граната по-справжньому незвично: у конусовидном дерев’яному посуді, накритому мішком, розташовувалося 300 грам вибухової речовини, а зверху красувався пучок, стабілізуючий гранату при польоті. До речі цей хвіст був виконаний з стовідсотковою конопель.
«Лисячий хвіст», Type 3| Фото: warhead.su
Звичайно, шукати чеком у цих заростях було вельми сумнівним заняттям. Тим не менш граната була достатньо ефективною і запросто знищувала легку броньовану техніку американців. Кинути таку гранату можна було далеко і з великою точністю. «Лисячий хвіст» навіть простояв на озброєнні Імператорської армії до початку 1950-х років, змінюючи лише склад вибухової речовини.
5. «Димової графин», Blendkorper
Найчастіше вразити важкий танк простий осколковою гранатою — практично нереальне завдання. Тут потрібна артилерія, протитанкові міни та гармати. В 1943 році німці вирішили піти іншим шляхом і просто «викурювати» екіпаж бронемашини з допомогою димових снарядів. Так, з’явилися димові гранати Blendkorper, яких до закінчення війни німці «наклепали» аж цілих 2,5 мільйона штук.
Blendkorper| Фото: Форум Виолити – Антикваріат.
Пристрій шашки було просте, але ефективне. У невеликий скляний посудину заливалася суміш з кремнію і титану, яка при взаємодії з киснем сильно диміла в протягом декількох секунд. Зазвичай цього було достатньо, щоб танкісти почали задихатися і були змушені залишити танк.
Сподобалася стаття? Прочитайте також про таємничих скрутки, які радянські солдати носили через плече під час війни: що там було?
Thanks!
Our editors are notified.