Що лежить у чорному ящику НАТО?

Ключові комітети схвалили до прийняття на саміті в Лондоні нову Стратегію оборони Альянсу

Як випливає з повідомлення прес-служби НАТО, його вищий адміністративний орган – Військовий комітет остаточно схвалив нову або оновлену оборонну стратегію Північноатлантичного альянсу. З приводу найменування спокушатися не варто. У Брюсселі і донині впевнені, що розширення Блоку на Схід ні в якому разі не вважається агресією, тоді як Росія, навпаки, підступно і агресивно розташувала свої кордони у рубежів північноатлантичного альянсу.

Втім, це не важливо. Головне, що документ планується офіційно прийняти в якості базового для політичного органу організації – Північноатлантичної ради, а також його головної структури – Групи ядерного планування – на найближчому саміті НАТО в Лондоні, запланованому на грудень 2019 року. Після чого він стане основою для всіх інших подальших дій, як політичних, так і військових.

На даний момент Стратегія є закритим документом і навіть в чорновому вигляді ніде у відкритих ах не публікувалася. Проте враховуючи важливість питання, зрозуміти, що ж там лежить у новому чорному ящику, стає питанням першорядної важливості.

Допомогти в цьому можуть особливості бюрократії, як системи. Особливо західної. Там фундаментальні рішення практично ніколи не виникають нізвідки. Перш ніж отлиться в рядки офіційного документа, вони повсюдно проходять складний шлях обговорень і всілякого тестування. Тим більше, коли мова йде про питання військових і галузі національної безпеки. Звідси виникає можливість з достатньою точністю припустити зміст закритій стратегії на підставі аналізу інформації з етапу її тестування.

Відправних точок є цілих три. По-перше, ще на минулому саміті учасники сформулювали окрему заяву про загрозу трансатлантичної безпеки, що виходить від Росії. Там було і про провокаційну військову діяльність, і про втручання у внутрішні справи сусідніх держав, і про “кримський сценарій”. Останній сприймається керівництвом Блоку найбільш серйозною загрозою, інструменти протидії якої на Заході відсутні.

По-друге, особливо після відомого вислову президента Росії на тему «хто потрапить в рай, а хто просто здохне», генсек НАТО Йенс Столтенберг протягом усього минулого року особливо багато говорив про необхідність розробки нової стратегії Альянсу через посилену “ядерної загрози” з боку Росії.

По-третє, він же, і ряд військових рангом нижче, акцентували увагу на потребу ревізії політичних і організаційних механізмів реакції на зовнішні і внутрішні загрози, викликане серйозними змінами в міжнародній обстановці. У тому числі, з-за можливого розколу в лавах самого блоку. Зокрема, загострення відносин між США і Туреччиною, а також небажанні більшості ключових європейських партнерів (передусім, Франції, Німеччини, Бельгії, Австрії та Нідерландів) в діях НАТО брати участь як активно.

Їх поєднання призвело Брюссель до небезпечної межі втрати геополітичної значущості. Протягом всієї історії свого існування він завжди привертав до себе активну увагу Радянського Союзу і потім до Російської Федерації. Вважалося, що Росія ніколи не зможе ігнорувати фактор НАТО у політичній, так і у військовій площині. А тут раптом 15 квітня 2019 року Москва заявляє про повне припинення співпраці з військової та цивільної лініях і спокійно йде займатися іншими справами.

До шапкозакидання цей крок ніякого відношення не мав. Просто реальні можливості Альянсу дійсно опустилися сильно нижче масштабу рівня дійсної загрози. Влітку 2014 року шість українських танкових батальйонних тактичних груп не змогли обрушити приблизно 150-кілометровий фронт в Новоросії, тоді як у НАТО на всю Прибалтику та Польщу зараз розгорнуто всього чотири батальйони, з яких танковий взагалі тільки один. А сукупна чисельність боєздатних частин Литви, Латвії, Естонії та Польщі поступається навіть рівню Донецької та Луганської республік.

Звідси можна зробити деякі припущення про склад і характер цієї Оновленої стратегії, про яку сьогодні всі активно говорять, але ніхто в очі не бачив.

Як би дивно це не звучало, але вперше за сім десятків років своєї історії НАТО справді заговорило про необхідність оборони. Розігруючи карту націоналістичного радикалізму, колективний Захід під керівництвом Вашингтона щиро вважав себе єдиним володарем нової ефективної стратегії ведення наступальної війни без ризику удару у відповідь. І навіть якщо у російського керівництва здадуть нерви, він доведеться зовсім неважливою для Заходу території зони власних російських геополітичних інтересів, легко списується НАТО в бойові втрати.

Крім того, розгортання корабельних і сухопутних елементів глобальної системи ПРО створювало у Вашингтона переконання в абсолютності власної невразливості. Мовляв, з дрібним причин Москва вдаватися до стратегічної ядерної зброї не буде, а якщо і буде, то наявні протиракети збитки скоротять до прийнятного рівня. Це неприємно, однак США мають достатнім ядерним арсеналом для відповідного нищівного удару. Так що і тут, якщо що у світі і трапиться, то тільки в межах європейського континенту.

Однак Росія спокійно виклала на стіл власні козирі, які опинилися вбивчими. Ніякої монополії на гібридну форму війни у Сполучених Штатів немає. При всьому цинізмі формулювання, в цю гру цілком можливо грати колективно. Причому західні позиції в ній виявилися значно слабшими російських. Так, Вашингтону вдалося відносно успішно розіграти карту на Україні, але при цьому ось уже шостий рік поспіль з нею у нього нічого не виходить в Росії.

Більше того, вони втратили стратегічно важливий Крим і раптово зрозуміли, що практично на всьому пострадянському просторі Східної Європи до таких ударів уразливі самі. Особливо в Прибалтиці, де сценарій розвитку схожого конфлікту моделюють не тільки аналітики RAND, але і командування НАТО на реальних військових навчаннях. В їх уявленні перспектива виникнення Латтгальской республіки настільки ж реалістична, як нинішні ЛНР і ДНР.

Та й парасольку ПРО опинився далеко не такий надійний, як про це красиво розписувала реклама американських збройових корпорацій. Москва не тільки показала на параді інструменти, на зразок “Авангарду”, але і повідомила про переозброєння на них до кінця 2019 року ракетної дивізії в Оренбурзькій області. І уточнила, що “якщо що”, битиме не тільки з пустотливим ручкам, але і морді, де б та не знаходилася.

Приблизно так, якщо говорити простою російською, розшифровується заяву російського керівництва про готовність у разі виникнення конфлікту в Європі відразу перейти до нанесення ударів “по центрам прийняття рішень” в інших країнах, включаючи США.

А щоб не залишалося сумнівів, МО РФ виклало у відкритих ах інформацію про успішне проходження “Авангардом” програми державних випробувань. З яких навіть самим впертим американським військовим експертам стало зрозуміло, що перехопити їх у США точно не вийде. І це далеко не єдина неприємна російська стратегічна новинка.

Таким чином, стало зрозуміло, що епоха західного домінування, в тому числі, в блоковому плані, остаточно закінчилася. Стратегію необхідно терміново міняти. У тому числі, з урахуванням похмурої перспективи гарантованої втрати Прибалтики, а також явно успішного виходу росіян до Сувалкскому коридору, що є традиційними воротами в Західну Європу.

Тієї самої, яка сьогодні сама не в захваті від членства в НАТО і де навіть по великій тривозі, згідно з планами, за шість місяців мобілізації можна поставити в стрій тільки корпус швидкого реагування чисельністю 25 тис. солдатів і офіцерів. На всю Західну Європу.

Стало бути, є всі підстави вважати, що Оновлена стратегія присвячена заходам щодо підвищення боєздатності військ входять до НАТО країн Східної Європи. Насамперед, польських. Чи вийде з цього що-небудь путнє – покаже час. Швидше за все, немає. Чому сприяє наростаюча криза Євросоюзу, міцно асоціюється у громадян східних країн Спільної Європи з Північноатлантичним військовим блоком. Захищати від російського вторгнення загальну європейську країну, частиною якої сам є, це одне, а вмирати під гусеницями російських танків заради виживання однієї тільки Америки – зовсім інше.

І не важливо, що це реальні танки або тільки уявні. Хоча, ні, важливо. У тому сенсі, що вторгнення механізованих бригад під російським триколором це ненаукова фантастика, тоді як Північний і Турецький потоки – справжнісінька реальність. І вона більш ніж вигідна.

З чого напрошується підсумковий висновок. У чорному ящику, який у грудні в Лондоні принесуть на затвердження, лежить папір з безліччю гучних, але абсолютно обтічних виразів, вже зараз сильно відірвані від об’єктивної реальності. Після 15 квітня 2019 року Північноатлантичний альянс за фактом вже помер. Зовсім.

Зараз триває лише його посмертна агонія. Супроводжується спробами США встигнути переформатувати військовий блок в щось нове, що складається тільки з Прибалтики, Польщі, Угорщини, Болгарії та інших колишніх радянських країн на кшталт Східного валу, як і раніше утрудняє зближення Росії із Західною Європою.

Це, безумовно, тільки припущення. Ступінь його вірності покаже час. Втім, недовгий. Вже до весни майбутнього року витяги з документа у відкритих ах з’являться напевно. А то й навіть раніше.