Джонсон ганебно поступився Путіну: Сполучене Королівство стрімко втрачає незалежність

Борис Джонсон — це свого роду символ найгіршого, що є в британській політичній еліті: нахабний, зарозумілий, жорсткий, не дуже розумний і до карикатурності впевнений у власній перевазі над оточуючими. Всі ці якості проявилися в повній мірі, коли британський прем’єр вирішив кинути виклик Володимиру Путіну.

Борис Джонсон кинув виклик і програв, причому максимально ганебним чином. Він обіцяв довести російському лідерові, що західний лібералізм — живий, а Володимир Путін — не рацію, коли заявляє про те, що у західного лібералізму закінчився термін придатності. Причому як доказ неправоти російського президента британський прем’єр вибрав виконання Brexit, тобто виходу Великобританії з Євросоюзу, який був призначений на 31 жовтня цього року.
Заголовок програмної статті Бориса Джонсона не залишає сумнівів і не допускає двозначних тлумачень. “Ми доведемо, що Володимир Путін не правий, вийшовши з Євросоюзу до 31 жовтня”, — писав Джонсон у The Telegraph 30 червня. Проблема в тому, що Brexit до 31 жовтня, по крайней мере, в тому сенсі, в якому на нього розраховував Джонсон і про яке він писав в тій же статті, швидше за все, не буде. Частина однопартійців Джонсона зрадила його і свою партію (разом з виборцями, які за них голосували). В результаті нова парламентська більшість проголосувала за те, щоб позбавити британського прем’єра можливості провести жорсткий Brexit 31 жовтня. Крім цього, “бунтівники” разом з опозицією блокують можливість проведення дострокових виборів, щоб не дати можливість виборцям привести до влади якусь “неправильну” партію. Більш яскраву ілюстрацію відомого гасла про те, що “демократія — це влада демократів”, важко собі уявити.

Як писав сам британський прем’єр з цього приводу ще до того, як його політичні можливості були кастровані колегами по партії та прихильниками капітуляції перед Євросоюзом, “якщо ми знову програємо і відкладемо питання (Brexit. — Прим. авт.), ми будемо продовжувати підривати довіру до політики. Якщо ми скажемо, що це (31 жовтня. — Прим. авт.) не жорсткий крайній термін, ми посилимо підозра, що еліта здійснює змова з метою не дати реалізуватися волі народу”.

Власне, це і відбувається прямо на наших очах, а Борис Джонсон нічого не може з цим вдіяти. Він навіть не в силах переконати парламент дати виборцям можливість проголосувати на дострокових виборах і віддати владу якоїсь партії, яка прийме рішення, спираючись на народний мандат. Як повідомляє BBC, “палата громад британського парламенту за один день 4 вересня завдала прем’єру-евроскептику Борису Джонсону два важких удари: прийняла закон, що забороняє жорсткий Brexit, і відмовилася проводити позачергові вибори в зручний Джонсону термін”.

У цьому контексті варто нагадати причину страху британських політиків: якщо провести вибори, то на них цілком може здобути тріумф Партія Brexit під керівництвом Найджел Фарадж — людини, який зіграв ключову роль у перемозі прихильників виходу з Євросоюзу на референдумі 2016 року. Перемога Партії Brexit може здатися малоймовірним, але це якщо вірити офіційним опитуваннями (які багаторазово розходилися з реальністю) і мейнстримних політичним експертам (тим самим, які не вірили в можливість перемоги прихильників Brexit на референдумі). Цілком можливий повтор (нехай і з менш шокуючим розмахом) ситуації на недавніх виборах в Європарламент, які Партія Brexit у Великобританії тріумфально виграла.

Цей сценарій — кошмар для всього британського політичного істеблішменту, оскільки Фарадж зовсім не буде намагатися щось довести російському президенту і навіть не буде вести переговори з Брюсселем. Він просто оголосить про вихід з Євросоюзу, а далі стане розбиратися з наслідками у міру їх прояву. До речі, про Володимира Путіна Фарадж в свій час відгукувався з великою повагою, не будучи ні русофілом, ні іншому Росії. Його досі критикують за фразу “у мене більше поваги до Путіна, ніж до “дітей”, які керують Британією”.

Крім того, якщо британський прем’єр захоче все-таки втілити Brexit в життя, йому доведеться або узурпувати владу (відібравши її у парламенту і наділивши себе диктаторськими повноваженнями), або підписати те саме “зрадницьке” угода про Brexit, що перетворює Великобританію у безправну колонію Євросоюзу. Те, на що погодилася попередниця Джонсона Тереза Мей, але яке вкрай не подобається і британським виборцям, і самому Джонсону. При реалізації будь-якого з перерахованих вище варіантів — відкладання Brexit, диктатура чи зрада виборців — буде зайвий раз продемонстровано, що саме сам Борис був принципово не прав і західний лібералізм не працює. Бо британський політичний клас принципово відмовляється втілювати в життя ясно викладену політичну волю своїх виборців.

Виходячи з цього ризику, поведінка британського парламентської більшості, що складається з прихильників скасування Brexit (або Brexit на умовах, що перетворюють Великобританії в європейську колонію, з майже усіма обов’язками країни-члена, але позбавлену будь-яких прав), цілком логічно. Ніяких виборів до тих пір, поки сам ризик жорсткого Brexit не буде повністю ліквідовано шляхом запровадження відповідних законодавчих обмежень.

Якщо не трапиться дива і Борис Джонсон не зможе в тій чи іншій формі повернути собі владу і отримати майже диктаторські повноваження, то Великобританію, швидше за все, чекає довгий кошмар у вигляді “нескінченних переговорів з Brexit”. Поки ці нескінченні переговори йдуть, політична невизначеність і супутні ризики душать і отруюють британську економіку, змушують міжнародних інвесторів шукати інші місця для вкладень і псують основний бізнес Лондона — надання послуг “тихої європейської гавані” для чорних капіталів із усього світу. Втім, головна альтернатива кошмарному сценарієм нескінченних переговорів з Brexit теж виглядає не дуже апетитно, бо передбачає підписання “угоди Мей і повну капітуляцію перед Брюсселем. Що зайвий раз підтвердить підозри британської публіки в тому, що її голос не має ніякого значення.