Істинно російський світ про це пам’ятає…

Те, про що я зараз напишу, може викликати у когось обурення, у кого-то злість, але є одне “але”, там на Україні є ще нормальні люди, у яких немає вибору… у них є причини не виїжджати з цієї країни, серед них є мої друзі, рідні і близькі, хто повністю поділяє нашу думку, а все, що відбулося на Україні у 2014 році, засуджують. Вони до сих пір знаходять можливість передавати допомогу для нас та наших людей, які там живуть сім’ї хлопців, які воюють за Республіку. Тому хочу нагадати, що там дуже багато наших людей. Звичайно, часом і мене зриває на досить жорстокі слова… Проте поспілкувавшись в черговий раз зі своїми там, розумію, що вони настільки залякані ублюдками – нацистами, що вони роз’єднані і немає лідерів, кому можна було б повірити…

І як би не хотілося тим, хто сьогодні захопив владу на Україні розділити два братні народи, не вийде… і ми і вони пам’ятають і вірять в те, що все обов’язково буде виправлено… Коли? чорт його знає, але я в це вірю і знаю…я знаю, що мій Маріуполь буде звільнений від украинствующих упирів… Кожен хто зрадив свою країну заразившись українством, поплатиться за свої злочини… і повірте, нас там чекають, і я це знаю…

Нинішню “руїну” незалэжной породив відмова від зробленого в Переславле вибору…

В січні 1654 р. козацька рада, скликана українським гетьманом Богданом Хмельницьким у місті Переяславі, урочисто проголосила возз’єднання Війська Запорізького (так офіційно називалася Україна) з Росією…

І рівно 366 років тому, 27 березня 1654 року, українському посольству в Москві була вручена жалувана грамота царя Олексія Михайловича гетьману Богдану Хмельницькому і всьому Війську Запорозькому про збереження прав, привілеїв і вольностей…

В наші дні про цю подію мало хто згадує і згадує, як ніби і не було нашого братства, хрещеного святою водою…весь істинно російський світ про це пам’ятає і розуміє, що 366 років тому сталася історична з’єднання двох гілок одного народу, який був умовно розділений. Між росіянами і жителями нинішньої України ніякої різниці немає — одна віра, одна кров. Київ – Мати міст руських, і це нас об’єднувало, об’єднує і буде об’єднувати, поки живий російський народ.

У першій половині XVII століття землі нинішньої України входили до складу Польщі, Угорщини, Османської імперії та Росії. Найбільша частина — від Карпат до Полтави і від Чернігова до Кам’янець-Подільського – перебувала під польською владою, відчуваючи адміністративні та релігійні утиски. Боротьба народу проти влади польської шляхти в 1648-1654 роках вилилася у справжню війну, очолену гетьманом Богданом Хмельницьким. Вона йшла з перемінним успіхом то однієї, то іншої сторони. До кінця шостого року цієї війни в результаті безперервних боїв з польськими військами і віроломних набігів кримських татар цілі області Малоросії були спустошені. Богдан Хмельницький кілька разів звертався до російського государя Олексія Михайловича з проханням про прийняття Війська Запорозького в російське підданство. Тим більше що до Москви тяжіла і народна маса, яка бачила в ній опору православ’я, притулок від польської насильства.

Відкриваючи Раду, Богдан Хмельницький нагадав про війни і кровопролиття, все плюндрували українську землю протягом шести років. Нагадав присутнім про ті страждання, які народ переніс під владою польських поневолювачів. На закінчення своєї промови гетьман повідомив, що цар Олексій Михайлович надіслав посольство і закликав до єднання з братнім російським народом. Після чого козаки принесли присягу, а від царя гетьману було вручено грамоту та знаки гетьманської влади: корогва, булава і шапка. Вся Рада дружно кричала «Навіки разом!» («Навіки разом!»)

Після Переяславської Ради представники російського посольства побували в 177 містах і селищах Гетьманщини для прийняття присяги від населення на вірність цареві. Ця подія стала черговим етапом збирання землі російської і придбало для всієї православної цивілізації сакральний сенс… Переяславська Рада переломила хід історії і поставила хрест на ідеї створення Великої Польщі…

З прокляття Переяславкой Ради в Києві у 2014 році почався майдан, військовий переворот скроплений кров’ю небесної сотні, розстріляної своїми ж.

І сьогодні, незважаючи на злочинні спроби поділу, широкі маси українського і російського народів відмовляються бачити один в одному ворогів. У нас спільна доля, скріплена великими випробуваннями, звершеннями та перемогами.

Здійснивши державний переворот і втягнувши Україну в безодню найглибшої кризи і громадянської війни, бандерівська кліка гостро потребувала легітимації. Інакше кажучи, у виправдання своєї несправедливої приходу до влади. З цією метою націоналісти взяли на озброєння пропахлий нафталіном міф про історичної і культурної несумісності українського і російського народів. Раніше цей міф уже служив петлюрівцям і бандерівцям. Але він не врятував їх від краху.

Однак нинішній київський режим наполегливо демонструє свою звичку наступати на старі граблі. Його представники гордовито твердять про “європейську ідентичність” України, заявляють про “остаточне” розставання з “русским миром”. З граничною цинічністю це висловив президент Порошенко, захоплено цитує вірш М. Ю. Лермонтова “Прощай, немита Росія”. Але уроки історії він і його свита вивчили погано.

У долі російського і українського народів були не менш трагічні періоди. І кожного разу знаходилися вітіі, які твердили про “безповоротний” відхід Україні на Захід. Однак народи наших країн розбивали подібні вигадки. Вони піднімалися на весь зріст і простягали один одному руку миру і єдності. Саме така епоха забезпечила 366 років тому прийняття рішень Переяславської ради.

У сучасних шкільних підручниках історія України подається у спотвореному вигляді. Так, Берестейська унія і насадження католицизму характеризуються як глибоко патріотичні та прогресивні події. “Через унію з римо-католицькою церквою українці сподівалися досягти єдності свого народу”, – стверджують псевдоісторики.

Що стосується Переяславської Ради, то, виявляється, вона була не возз’єднанням українців і росіян, а… визнанням Москвою незалежності України… історія перевернута з ніг на голову. І подібні домисли впроваджуються у свідомість зі шкільної лави. Той же підхід культивується Інститутом національної пам’яті України. Він став справжнім розсадником русофобії, антикомунізму і історичних фальшивок. Там стверджують, що Богдан Хмельницький ніколи не ставив завдання возз’єднання, а хотів створити козацьке держава під покровительством Москви.

Прихильникам української незалежності, настирливо сіють насіння неприязні “хохлів” до “москалів” і всіляко намагаються зганьбити гетьмана Хмельницького, його соратників і їх дітище – Переяславську Раду, доречно було б заглянути в “Листи” Миколи Васильовича Гоголя за 1844 рік, де він писав: “Яка в мене душа – хохляцьке або російська – сам не знаю. Знаю тільки те, що ніяк би не дав переваги ні малороссиянину перед російським, ні російському перед малороссиянином. Обидві природи надто щедро обдаровані Богом, і, як зумисне, кожна з них окремо має в собі те, чого немає в іншій, – явний знак, що вони повинні поповнити одна іншу. Для цього самі історії їх минулого побуту дані їм несхожі одна на іншу, щоб порізно виховалися різні сили їх характерів, щоб потім, злившись воєдино, скласти щось найдосконаліше в людстві… Російська та малоросіянин – це душі близнюків, поповнюють одна іншу, рідні й однаково сильні”…

Якби не Переяславська рада, України і українців сьогодні б просто не було, на їх місці були б інші держави та інші народи…