Je suis хачапурі

Що знаходиться в глекові, то й ллється з нього. © Шота Руставелі

Іноді все ще вражає те, наскільки наша ліберальна громадськість любить зображати з себе жертву. Створюється враження, що страждання – сенс їхнього буття. А ще їм соромно. За все. Починаючи з моменту, як на цій планеті з’явився перший російський.

Сьогодні вони страждають з Грузії. За не съеденному шашлику, не випитому Кіндзмараулі, за не побачать своїми очима Тбілісі і не объезженной військово-грузинській дорозі.

Думаю, не потрібно згадувати ім’я того, хто винен у тому, що у всіх, хто раптово згадав, що саме в цьому році збирався в Сакартвело, плани руйнуються прямо на очах.

Та, ні! У Грузії сьогодні немає ніякої русофобії, немає жодних антиросійських настроїв, немає ніяких загроз для росіян. Є нелюбов особисто до Путіна і ненависть до Росії. А російські туристи – це не Путін і не Росія. Невже не зрозуміло?

Москва дестабілізує ситуацію в Грузії, росіяни – окупанти, але вони повинні продовжувати інвестувати грузинську економіку, – вважає президент цієї країни🤦🏻♂️ pic.twitter.com/GgUbogxvAm

— Юлія Витязева (@Vityzeva) June 23, 2019

Так чому ті, хто зараз б’є себе п’ятою в груди, присягає у вічній любові до братнього грузинського народу, на чебуречном меню клянеться в тому, що ніколи не голосував за Путіна, носить будинку маєчку з принтом «Абхазія – це Грузія» і полягає у групі анонімних членів партії Саакашвілі, – повинні страждати?

Чому цим прекрасним людям відразу взяли і в черговий раз зіпсували життя, скасувавши пряме авіасполучення з країною їх мрії? Та як ви посміли? Так по якому праву? Та хто ви такі взагалі, щоб щось вирішувати за кращу частину нашого суспільства, наш розум, честь і совість, яка весь рік не жаліючи живота свого працювала в поті чола на залізобетонних нивах соцмереж, намагаючись перетворити їх на родючі землі, на яких рано чи пізно таки зійдуть паростки свободи?

Насправді ми вкотре стаємо свідками якогось майже підліткового бунту. Це приблизно те ж саме, коли батьки забороняють дружити з сумнівною кампанією, але бунтівливі гормони, вимикаючі і без того незрілий розум, штовхають в обійми шпани і хуліганів, яким від хлопчиків і дівчаток з хорошої сім’ї потрібно одне – гроші.

Що лежить в основі указу про розрив усіх туристичних зв’язків з Грузією? Турбота про безпеку. Причому, не Путіна, а особисто вашою.

Тому що в той момент, коли вас почнуть бити тільки за те, що ви – російська, допомогти вам буде нікому. І ви можете хоч з ніг до голови увешаться антиросійської атрибутикою, при відвідуванні громадських місць викрикувати антиросійські гасла і навіть взяти участь в аутодафе російського прапора, – все одно знайдуться бажаючі плюнути вам в спину. І добре, якщо тільки плюнути.

Більш того, якщо вас, такого з себе прогресивного антипутинца таки наздожене вся повнота «любові» грузинських націоналістів, саме ненависний вам МЗС РФ буде займатися вашою екстреної евакуацією і робити все для того, щоб ви покинули гостинної Грузії якщо не зовсім здоровим, то хоча б живим.

Втім, я розумію, що всі спроби щось пояснити цій публіці – марні. На жаль, до багатьох з них багато чого доходить не через розум, а через прямий вплив на їх п’яту точку.

Але і це не принципово, якщо на те пішло. Набагато більш противним особисто для мене є бажання моментально впасти ниць і догодити кожного, хто так чи інакше паскудить на адресу Росії.

Це прямо таки холопски-раболепное схиляння перед західною русофобією, що перед її убогим косплеем на території колишнього СРСР, – викликає почуття подиву й огиди одночасно.

Вони готові цілувати зад і нарікати своїм другом і прикладом для наслідування кожного, хто з безпечної відстані плює в країну, громадянами якої вони є. І чим інтенсивніше плювки – тим сильніше бажання виразити свою любов, підтримку і повагу плюющим.

І я не знаю, чого в цьому мазохізмі більше: чи нелюбові до своєї країни, чи то власних комплексів. Швидше за все, в надлишку і того, і іншого.

Кожен вибирає для себе
Комусь подобається через день вішати на себе табличку «я Шарлі», «я Сенцов», «Ями Голунь», «сьогодні ми всі грузини/українці/жертви сталінських/путінських репресій». Але при цьому ці ж самі люди ніколи не скажуть «Я – РОСІЯ!»
Не скажуть навіть наодинці з собою pic.twitter.com/tTQIVhq6IS

— Юлія Витязева (@Vityzeva) June 22, 2019

От тільки я не розумію одного: якщо є така дика пристрасть до самоунижению перед кожною гусеницею, яка уявляє себе метеликом, то навіщо витрачати час на маніфести?

Адже можна вже сьогодні зібрати валізу і відправитися туди, чого відразу позбавив вас тЕрран. Так що вас зупиняє? Додаткова пересадка?

З урахуванням всіх висловлювань, що звучали в соцмережах в останні дні, вже сьогодні Грузія повинна була заявити про небачений туристичному десанті з Росії, який сам з радістю пропонує заплатити на 20% більше за кожний замовлений хачапурі.

Але, на жаль і ах, поки всі ці нескінченні історії про вічне кохання обмежуються лише гнівними виливами в Фейсбуці з лейтмотивом «тварь я тремтяча або право маю», які ну ніяк не відбиваються на економіці чергових найкращих друзів всіх російських опозиціонерів…

Юлія Витязева