Лічені дні залишаються до відкриття кінофестивалю у французьких Каннах – сімдесят другого за рахунком. Багатство і пишність головного європейського свята для любителів кіно вже майже затьмарила досить скромну історію і самих Канн – колишньої рибальського села, і фестиваль, що починався як досить скромна альтернатива пронацистскому фестивалю у Венеції.
1939 рік: початок історії
З 1932 року представники кіноіндустрії стали привозити свої творіння на венеціанський кінофестиваль, створений за ініціативою Беніто Муссоліні. Через сім років англійська, американська та французька делегації влаштували бойкот конкурсу, оскільки його результати перебували під явним тиском нацистського уряду. Так, у 1939 році головний приз отримали пропагандистська картина Лені Ріфеншталь під назвою «Олімпія», присвячена нещодавно минулих Олімпійських ігор в Німеччині, і «Пілот Лучано Серра», знятий сином Муссоліні.
У 1939 році головний приз венеціанського фестивалю отримав фільм «Олімпія»
Французи, і серед них головний ініціатор – міністр освіти Жан Зей – вирішили проводити свій власний, незалежний кінофестиваль.
Серед претендентів на місце проведення фестивалю були і Віші, і Біарріц, і Люцерн, і навіть Алжир, але свій вибір спеціально створена комісія зупинила на місті Лазурного берега – Каннах. Запросили у голови журі Луї Люм’єра – одного з двох братів – «батьків» кіно. Фестиваль призначили на вересень – щоб, крім іншого, залучити більше туристів і продовжити курортний сезон. Але почалася Друга світова війна зруйнувала ці плани. Вперше фестиваль відкрився у 1946 році.
Жан Зэй, ініціатор створення фестивалю у Франції
З 20 вересня по 5 жовтня журі оцінювало надіслані на фестиваль кінокартини, одинадцять з них отримав нагороди. Відбувалося все в будівлі казино, а самим першим фільмом, показаним був документальний «Берлін» радянського режисера Юлія Райзмана. Фестиваль мав успіх, і через рік знову відкрив свої двері для бажаючих поділитися новими кінофільмами. На цей раз місцем проведення був визначений спеціально побудований до того часу Палац Фестивалів, але через негоду з нього буквально злетіла дах, і місце дії знову перенеслася в казино.
Набережна Круазетт у 1946 році під час першого фестивалю
Головний європейський кінофестиваль
Популярність Каннському кінофестивалю, без сумніву, принесли в першу чергу зірки, які нагороджували це свято своєю присутністю. Луїс Бунюель, Федеріко Фелліні, Інгмар Бергман, Грейс Келлі, Бріжіт Бардо, Софі Лорен, Жан Кокто, який став в 1951 році головою журі фестивалю, – завдяки їм інтерес до кінофестивалю все зростав, а заодно змінювалися і посилювалися умови участі. З 1955 року за кращий фільм стали вручати «Золоту пальмову гілку», раніше нагороджували лише врученням гран-прі.
Золота пальмова гілка Канського кінофестивалю
Від осіннього періоду проведення фестивалю було вирішено відмовитися в 1952 році, і свято пройшло в середині травня і проводиться в останній місяць весни до цих пір.
Є версія, що між організаторами каннського і як і раніше проходить в Італії венеціанського фестивалю було укладено таємну угоду про проведення цих заходів разу в два роки, по черзі. Невідомо, чи було це так насправді, але з невідомих причин у 1948 і 1950 роках кінофестиваль в Каннах не проводився.
У 1958 році Золотою пальмовою гілкою був нагороджений фільм Михайла Калатозова «Летять журавлі»
А фестиваль 1968 року був перерваний студентськими заворушеннями, до яких приєдналися і ряд кіномитців, зокрема, Франсуа Трюффо, Клод Лелуш, Роман Поланскі, Жан-Люк Годар. Протести були пов’язані з політикою тодішнього міністра культури Андре Мальро.
Каннський кінофестиваль в наші дні
Нині ж фестивалі у Венеції, Берліні і Каннах стають стартовим майданчиком для європейських режисерів – причому найбільш ґрунтовною стає підготовка до останнього: перемога, номінація, так і просто попадання в число учасників каннського кінофестивалю означає для режисера – славу й заробіток, а для фільму – увічнення в історію і навіть можливу майбутню номінацію на премію «Оскар». Як правило, фільми-номінанти у категорії «кращий іноземний фільм» потрапляють саме з каннського списку учасників.
Іноземні, у тому числі американські фільми на фестивалі в Каннах складають велику частину програми
Щороку близько вісімдесяти фільмів приїжджають в Канни, щоб постати перед судом незалежного журі. З 1972 року фестиваль самостійно відбирає фільми для конкурсної програми – раніше їх відбирали країни-виробники кіно. Робота журі пов’язана з суворою секретністю: поки йдуть покази та прийняття рішень про розподіл премій, члени журі серйозно обмежені в спілкуванні з ким би то не було. Головами у різні роки були Люк Бессон, Девід Лінч, Педро Альмодовар, Квентін Тарантіно, Ізабель Юппер.
Стівен Спілберг – голова журі Каннського фестивалю в 2013 році
Крім «Золотої пальмової гілки» і Гран-прі фестивалю в Каннах є й інші нагороди для найкращих в європейської кіноіндустрії. За перемогу в різних номінаціях вручають призи за кращу чоловічу та жіночу роль, приз журі, приз за кращий сценарій, а також «Золоту пальмову гілку» за короткометражний фільм і премію «Золота камера» за кращий дебют.
Набережна Круазетт
З 1974 року в Каннах існує особлива нагорода – приз екуменічного журі, або християнської, воно складається з шести діячів кіноіндустрії, які оцінюють фільми з погляду релігійної і гуманістичної складової. Радянський кінорежисер Андрій Тарковський став єдиний, хто удостоївся такої премії тричі – за фільми «Сталкер» 1979 року, «Ностальгія» 1983 року і «Жертвоприношення» 1986 року. Єдиний раз в історії, це журі вручило антинагороду – її удостоїлася картина Ларса фон Трієра «Антихрист».
А останнім на сьогоднішній день володарем Золотої пальмової гілки став фільм “Магазинні злодюжки
Каннський кінофестиваль щорічно збирає кращих в Європі діячів кіномистецтва, щоб стати на півтора тижні центром Лазурного берега.
Thanks!
Our editors are notified.