Багатий спадкоємець знаменитого роду Демидових, Анатолій Миколайович, перебував в Італії і мав намір вступити в шлюб. Здавалося б, до того не мало знайтися перешкод – завиднее нареченого ще пошукати: власник заводів з доходом 2 мільйона в рік, дворянин, молодий і в цілому непоганий собою, – але з весіллям виникла заминка. Батько нареченої, ні багато ні мало – брат Наполеона Бонапарта, не бажав, щоб дочка Матільда, вийшовши заміж, втратила свій титул принцеси. І Демидов, недовго думаючи, знайшов вихід.
Як багатий промисловець одружився на принцесі
Першим із знаменитого роду Демидових, Микиті Демидовичу Антуфьева, пощастило не тільки тому, що життя нагородила його і працьовитістю, і діловою хваткою. Одного разу пістолети, виготовлені Демидовим, попалися на очі Петру I, і цар був так вражений мистецтвом майстра-зброяра, що дав йому кошти на купівлю та будівництво кількох залізоробних заводів, а також забезпечив замовленнями на довгий час вперед. До того часу, як перший князь Сан-Донато з’явився на світ, він вже був представником вельми багатого дворянського роду.
Анатолій Демидов, як стверджують, з дитинства не знав ні в чому відмови і звик до думки, що може дозволити собі все
Анатолій народився 17 квітня 1812 року і був молодшим сином Миколи Микитовича Демидова від шлюбу з Єлизаветою Олександрівною Строганової. Більша частина його життя проходило за кордоном, в Росії він бував рідко – правда, про своє походження не забував і направляв великі кошти на розвиток промисловості, культури, багато зробив у галузі благодійництва. Завдяки Анатолію Демидову були засновані Демидівський будинок піклування трудящих, Миколаївська дитяча лікарня, засновані премії і дотації для письменників і художників. Свою бібліотеку Демидов передав Ліцею. В кінці тридцятих років XIX століття Анатолій Миколайович спорядив експедицію, яка займалася дослідженням півдня Росії і Криму, а крім того, займався вивченням стану кріпосних селян, чим викликав незадоволення російського імператора.
Великий герцог Тоскани Леопольд II
У 1840 році завдяки великому герцогу Тоскани Леопольд II Демидов став іменуватися князем Сан-Донато – все лише для того, щоб мати можливість одружитися на Матильді Бонапарт, племінниці Наполеона I. Багатий промисловець, до того ж потомствений дворянин, здавався відчуває вічну нестачу грошей батькові Матильди вигідною партією, але Жером Бонапарт наполіг, щоб вона і після заміжжя вона зберегла титул принцеси (princesse – «княгиня»).
Матильда Бонапарт, незадовго до заміжжя расторгнувшая заручини з майбутнім імператором Наполеоном III
Невдала сімейне життя князя і княгині Сан-Донато
У тому ж 1840 року, 1 листопада, відбулося одруження. Але шлюб щасливим не був – Анатолій полягав у відносинах з Валентиною де Сент-Алдегонде, а у Матильди виникла зв’язок з Эмильеном де Ньюверкерке. У запалі сварки Анатолій Демидов одного разу публічно вдарив дружину, обурену його відкритим спілкуванням з коханкою на балу. Відносини остаточно розвалилися в 1846 році, і Матильда пішла, прихопивши заодно коштовності з викупленого колись князем приданого.
Валентина де Сент-Альдегонде, яка стала однією з причин розлучення
Мати княгині Сан-Донато доводилася двоюрідною сестрою російському імператору Миколі I, той прийняв сторону Матільди в розгорівся між подружжям конфлікті, і Анатолію Демидову не доводилося чекати прийому в Росії. Титул князя там теж не визнавали – «нехай носить його в Італії». З чотирьох князів Сан-Донато дозвіл користуватися титулом у Росії отримав лише другий – Павло Павлович Демидов. Чималу роль у такій монаршої милості зіграють великі дотації, зроблені сімейством Демидових для фінансування потреб армії під час військових конфліктів російського держави.
Павло Демидов, другий князь Сан-Донато
Через рік після розставання подружжя розлучення було оформлене, Матильда отримала право на вельми пристойне річне утримання від колишнього чоловіка і, оселившись в Парижі, організувала салон, в якій збирався весь цвіт інтелігенції того часу, а також художники і літератори. До кінця життя вона підтримувала тісний зв’язок з російським імператорським двором.
Князівство Сан-Донато – сто років історії і руйнування
Вілла Сан-Донато була однією з найкрасивіших в Італії XIX століття. Її побудував батько Анатолія, Микола Демидов. У 1827 році був закладений перший камінь у будівництво садиби, роботи очолював архітектор Джованні Баттіста Сільвестрі. 42 гектари болотистих земель перетворилися на справжній шедевр паркового та садибного мистецтва. Будівництво було завершено вже після смерті Миколи Демидова стараннями його сина.
Сан-Донато на гравюрі XIX століття
Будинки, річки і озера, церкви і сади – розмах, з яким зводилася вілла, вражає уяву. Князь затіяв проведення залізниці до Флоренції, правда, цей план вдалося реалізувати лише через півстоліття. У Сан-Донато з’явилася навіть власна шовкова фабрика – на землях вілли було висаджено від 30 до 40 тисяч тутових дерев. На території вілли, стала князівством, розміщувався і великий музей, де були розміщені твори живопису і скульптури – величезна колекція, успадкована Анатолієм від батька і пополнявшаяся і самим князем. Він замовляв художникам картини, однією з яких став твір «Останній день Помпеї» Брюллова.
Портрет Анатолія Демидова, князя Сан-Донато, пензля Карла Брюллова
Під час Другої світової війни територія вілли була розорена і більше не відновлювалася. В 1943 році помер третій князь Сан-Донато, і через кілька місяців – його спадкоємець, четвертий і останній володар титулу. З 1946 року в Італії були скасовані всі привілеї аристократів, а вілла перейшла у власність держави.
Сан-Донато в своєму нинішньому стані
Цікаво, що в той недовгий період, коли за Демидовими було визнано право на князівський титул Сан-Донато, було виконано обов’язкова вимога до наявності землі з такою ж назвою – землі, що перебувала б в Росії. А тому з’явилася станція під назвою «Сан-Донато», і розташовувалася вона на нещодавно відкритій Уральської гірничозаводської залізниці, неподалік від Нижнього Тагілу, де Демидови володіли железоделательным заводом.
Про віллах Середземномор’я, внесок в які внесли інші аристократи – тут.
Thanks!
Our editors are notified.