Автора одного з найбільш жорстоких і нещадних російських творів про табірної сталінській системі Варлама Шаламова часто називають колимськими Вергілієм. Йому вдалося вижити після 20 страшних років в найстрашнішому гулагівського краю і написати знамениті «Колимські розповіді», донині розбурхують свідомість читача. Шансів уціліти на Колимі практично не було, але сталося диво: з історії тортур золотих вибоїв і жахи Эльгена дійшли до сьогоднішніх днів завдяки вижив очевидцю Шаламова.
Як в родині священика виріс «соціально шкідливий елемент»
Шаламов під час першого арешту у 1929-м./Фото: soyuz.ru
Варлам Шаламов ріс у родині соборного священика, успадкувавши від матері захоплення літературою. З дитинства у хлопчика міцніли переконання, зростала жага справедливості і проявлялося прагнення за неї боротися. Своїм ідеалом він вибрав народовольців, героїчно боролися на сторінках улюблених книг проти державної машини.
Покинувши рідне село після закінчення школи, юнак влаштувався на підмосковний шкіряний завод дубильщиком, пізніше вступив в МДУ на радянське право. В цей час літератор-активіст і зблизився з університетськими троцькістами, взявши участь в опозиційному антисталинистском мітингу до річниці Жовтня.
Незабаром вийшов перший арешт. Під приговорной формулюванням «соціально шкідливий елемент» йому присудили три роки виправно-трудових таборів. Шаламов відреагував на це з гордістю, вважаючи випробування важливим іспитом для поглядів і переконань.Термін юнак відбував у таборі особливого призначення на Північному Уралі, де познайомився з першою дружиною Галею Гудзь.
Зек-фельдшер
Арештант 1937-го./Фото: i.pinimg.com
Після звільнення в 1931 році Варлама Шаламова повністю відновили в правах, і він навіть встиг попрацювати в редакції відомчих журналів «За ударничество», «За оволодіння технікою», «За промислові кадри». У ті роки в Москві і був опублікований його перший розповідь. Але вже в наступному 1937 році пішов повторний арешт «за контрреволюційну діяльність» і 5 років чергових таборів з фізичними роботами.
На цей раз все було набагато похмурішим. Спочатку Шаламов відбував покарання в золотих магаданських копальнях. Умови, в яких там перебували ув’язнені, фактично розраховувалися на фізичну ліквідацію людини. Варлам пройшов через тайгові переходи, часто його подкашивали хвороби, в тому числі тиф. А в 43-му його засудили знову, нібито за те, що назвав російським класиком Буніна. І всі жахи таборів пішло по колу.
Зневірившись, письменник зважився на втечу. Але все закінчилося його затриманням і розміщенням в штрафній зоні. Тут його життя виявилося під реальною загрозою. Врятував від смерті Шаламова лікар, який направив його з лікарні на курси фельдшерів. Так, за сприяння небайдужих товаришів Шаламов залишився працювати при лікарні.
Повернення з пекла і розрив з однодумцями
Вже нездоровий письменник. Друга половина 60-х./Фото: soyuz.ru
У 1951-му Шаламова звільнили з табору, як відбув покарання. Але ще два роки йому заборонялося залишати Колиму, звідки він поїхав лише в 1953-м. До того моменту його сім’я розпалася, а дочка Олена, яка не знала батька, і зовсім вказувала всюди, що його немає у живих. Здоров’я письменника було серйозно підірвано, мучили проблеми з нирками. Йому не дозволялось жити в Москві, тому вчорашньому зеку довелося влаштуватися на торфорозробки в Калінінській області. У цей період він починає роботу над матеріалом, що склали згодом «Колимські розповіді», що стали головною працею життя Шаламова.
У 1956-му його реабілітують за відсутністю складу злочину і дають право повернутися в Москву. Шаламов одружується вдруге і влаштовується працювати кореспондентом «Москви». Окремим виданням російською мовою «Колимські розповіді» вийшли в 1978 році в Лондоні, в 1980-1982 роках – у Парижі і в цей же період Нью-Йорку (англійською). Тільки тепер Шаламова наздогнала світова популярність.
Однак це спричинило за собою інші події. У лютому 1972-го в «Літературній газеті» було опубліковано лист авторства Варлама Шаламова, в якому він опротестував поява за кордоном «Колимських оповідань». Але цей крок був неоднозначно сприйнятий серед інтелігенції і трактувався як зречення Шаламова від минулого. Багато хто припускав, що він піддався тиску КДБ, і Шаламов втратив довіру табірних друзів.
Психічні відхилення, будинок інвалідів і самотня смерть
Варлам Шаламов і Галина Гудзь./Фото: images11.domashnyochag.ru
Паралельно з усіма негараздами на професійному фронті у Шаламова прогресувало захворювання центральної нервової системи. Він дуже змінився зовні, постійно втрачав свідомість, позбувся зору і слуху. Його кинула дружина, і незабаром йому знадобилося термінове психіатричне лікування.
У 1979-му у важкому стані письменника помістили в закритий заклад для інвалідів і людей похилого віку. Тут він ніби відчув себе знову в’язнем, і сприйняв це місце як в’язницю з насильницькою ізоляцією. Будучи серйозно хворим, Варлам Тихонович написав свою прощальну добірку віршів «Невідомий солдат». На батьківщині письменника так і не вдалося побачити свої надруковані оповідання.
17 січня 1982-го Шаламов помер від розвиненого крупозного запалення легенів після переведення з будинку престарілих в лікарню для безнадійних психохроніків. Спілка письменників відрікся від нього, і громадянська панахида не відбулася. Перша добірка «Колимських оповідань» в Радянському Союзі вийшла лише до 1988 році. З тих пір популярний збори не раз перевидавався як окремою книгою, так і в складі однотомників. Несподівано вдало склалася і доля творів Шаламова в кіноіндустрії: у 2007 році міні-серіал «Заповіт Леніна», заснований на його оповіданнях, удостоївся нагороди «Золотий орел», а в даний час йдуть зйомки фільму «Сентенція» про останні дні життя письменника.
А адже крім Колими існували СЛОН, АЛЖИР та інші табори для репресованих.
Thanks!
Our editors are notified.