“Лікування більш бесмысленно”: 21-річний син Віктора Павліка припиняє боротьбу з онкологією

Хлопець звернувся до своїх однокласників.

У жовтні 2018 року стало відомо, що у молодшого сина Віктора Павліка Павла онкологія – рак кісток. За цей час хлопець пройшов 18 курсів хіміотерапії, курс променевої терапії і переніс складну операцію. Однак хвороба продовжує прогресировать. За словами Павла, він почав втрачати надію на одужання і вирішив відмовитися від подальшого лікування, так як вважає його безглуздим. Про це син артиста написав на своїй сторінці в Facebook.

“Кожен раз, перевіряючи кожні кілька місяців свій організм за допомогою МРТ і КТ, я вірив що ця зараза помре від постійного лікування хімікатами, які пошкоджують крім хворих клітин ще й здорові, і залишить мій організм у спокої. Однак цього так і не сталося… Місяць тому моя ліва рука почала постійно хворіти в лікті, день і ніч, а пальці цієї руки почали слабшати і втрачати здатність тримати і маніпулювати речами. Три тижні тому мені довелося повернуться до пересування за допомогою милиці, з яким я ходив деякий час після операції. Два тижні тому я вже не міг пересуватися не тримаючись за стіну або меблі. А тиждень тому, в черговий раз перевіривши організм з допомогою КТ і МРТ, я почав втрачати і без того слабку надію в моїй голові. Сьогодні я вже не можу пересуватися без коляски, а друкую цей текст однією рукою, оскільки друга рука продовжує втрачати свою функціональність. Я закінчив своє лікування хіміопрепаратами, але не тому що воно більше не потрібно, а тому що воно більш безглуздо. Нам не вдалося зупинити розвиток моєї хвороби, вона продовжує активно вражати мій організм, руйнуючи його зсередини. А значить мені залишилося тільки протриматися в живих скільки зможу”, – пише Павло.

“Я ставлюся до цього на диво спокійно, зайві емоції, страх і депресія тільки негативно на мене вплинуть, хоча незвіданість перед майбутнім не може не лякати. Я набагато більше переживаю за тих, хто мене оточує і піклується про мене: батьків і близьких друзів, адже без їхньої допомоги я взагалі не впораюся навіть з найпростішими моїми потребами”.

Крім того Павло звернувся до своїх однокласників:

“Вчора, проглядаючись зі своїм другом альбоми з фотографіями мого класу за 4, 9 та 11 рік навчання, наповнили мене емоції. Я згадав, як всі ці роки ми разом росли і вчилися, як проводили разом час. Були як позитивні, так і негативні моменти, однак шкільне час був для мене найкращим за моє життя. Ці спогади навіть викликали в мені сльози. Я щиро люблю всіх своїх однокласників і мені шкода що то час минув, адже ми всі вирушили у доросле життя, розбігшись по світу. Я не знаю якого насправді думки про мене мої однокласники і однокурсники, і як часто про мене взагалі згадують, але я щиро хочу побажати вам усім успішного життя, в якій ви ніколи не зіштовхнетеся з тими труднощами, які зараз переживаю я. Я хочу, щоб ви всі були щасливі і гідно прожили життя, виконавши всі свої мрії”.