Екс-футболіст збірної України – про майбутнє українського футболу
Екс-футболіст збірної України і футбольний експерт Євген Левченко на своїй сторінці в Facebook поділився думкою про майбутнє національної команди. Свій пост Левченко назвав «ФФУтБольная сБольная України» для чайників.
«Яка біль, яка біль…», – слова цієї пісні як ніколи підходять для опису виступу збірної України на Чемпіонаті Європи у Франції. Щоб зрозуміти масштаб провалу не варто ходити далеко, а треба знайти висловлювання деяких наших тренерів, гравців та осіб, які відповідають за Український футбол перед Євро-2016 і відсутність переконливих доказів після провалу(кілька днів після вильоту).
Визнаю, я був одним з багатьох, хто передрікав нашої збірної вихід з групи. Прелюдія у відбірковому циклі, плато з Німеччиною, оргазм з Північною Ірландією і дозвіл з Польщею. Цей турнір здавалося, був заточений під нас. Вихід на Уельс або Швейцарії не найгірший варіант на цьому турнірі.
А так, ми закінчили цей турнір як невмілий коханець, ледве увійшовши в фазу плато, по суті, на стадії вистражданої прелюдії. І у всієї країни залишилося присмак, відчуття, що нас позбавили честі в самій збоченій формі.
Наша найбільша проблема навіть не корупція і кумівство, а страх, який породжує небажання змінюватися. Цей страх сковує і перетворює нас в якийсь гібрид між зайцем, переляканим світлом фар і страусом, намагаються заховати голову в пісок.
Не буду вдаватися в подробиці по замінам, по тактиці, по настрою команди, про це було багато сказано і це вже в минулому. У цьому ж ми маємо пригнічену, розібрану збірну, де немає єдності і згуртованості, де немає розуміння, хто стоїть на чолі команди і хто приймає рішення. Мені щиро шкода Михайла Івановича. Він такий, який є, і мінятися він просто не може в силу різних причин та обставин. Якщо ж дивитися в майбутнє, то поки дійсно мало світлих плям: кілька молодих перспективних гравців, і той факт, що були вичленовані помилки, не тільки на футбольному полі, але й поза його межами. Так, чемпіонат України зараз в занепаді, йдуть дорогі гравці, більше робиться ставка на молодих, але це не вирішить проблему. Ми просто отримаємо менш якісний чемпіонат без добротних іноземних гравців. Сподіваюся, що ці причини спонукатимуть саме на державному рівні піднімати дитячо-юнацький футбол. І перше що потрібно зробити – це визнати чесно, що наш футбол, на всіх рівнях перебуває в напівживому стані (корупція, здача ігор, тоталізатор, відсутність конкуренції, недотримання контрактів футболістів). На даний момент ми – посередня футбольна країна, де іноді з’являються самородки.
Другий крок – це повністю ламати і вибудовувати наново систему підготовки наших юних футболістів. Та на це потрібен час, терпіння і головне – чіткий план дій. Не може ФФУ створити 7-10 великих національних футбольних центрів? Дайте пільги/землю бізнесменам, готовим вкладати у футбольні школи і поля. В Україні, як, втім, і в Росії, дуже мало футбольних управлінців, які бачать футбол як бізнес-модель і вміють системно і прибутково організуватися, не плутати з «пиляти». Не можете керувати, будувати, тренувати – беріть підручник і вчіться, не хочете вчитися – запрошуйте іноземних фахівців, не довіряєте іноземцям – здирайте під копірку їх досвід, приміром, у німців, бельгійців, у тих же хорватів і поляків! Адже є з чим порівняти, я досі бачу, що у нас результат в дитячому футболі на першому місці! Якісь нереалізовані мрії самих тренерів. Отаке его, помножене на страх незахищеності залишитися без роботи.
Порахуйте скільки у нас в чемпіонаті справді креативних гравців. Скільки видовищних ігор, скільки глядачів ходить на матчі?
Третє – відновлення школи тренерів дитячо-юнацьких тренерів. Скажу більше – це різні професії! Не кожен тренер вміє тренувати дітей. Ну не можна просто «отримавши» диплом бути хорошим фахівцем.
Якщо ми дійсно хочемо відроджувати футбол, потрібно бажання, дії і правильний підхід. А інакше так і будемо як в тій байці… Та тільки віз і нині там»
Thanks!
Our editors are notified.