Її ляльки нагадують героїв мультфільмів – дуже сумні, явно недитячі, при перегляді яких стискається серце від ніжності, то від співчуття. Ірина Верхградская з Новосибірська шиє ляльок-старичків, і кожен персонаж, що виходить з-під її рук – це окремий життєвий момент, поставлений на паузу. Окрема доля. Саме тому число шанувальників її творчості постійно зростає.
Ірина пошила кілька десятків милих і зворушливих дідусів і бабусь. /Фото:livemaster.ru
Виготовленням ляльок Ірина захопилася ще в дитинстві: коли вона лежала в лікарні, сестра принесла їй ляльку, яку пошила сама. Поступово знайомство з тієї простої ганчір’яної лялечкою переросло в любов до подібних іграшок і бажання навчитися їх робити самій.
Ірина Верхградская. /Фото:vesiskitim.ru
Ірина шила ляльок все дитинство і юність, але потім почалося доросле життя і хобі було забуто. Втім, лише на час – поки у неї не народилися діти. У доперебудовні радянські часи, коли на полицях в магазинах лежали нудні і однотипні іграшки з пластику та металу, молодій мамі дуже хотілося порадувати своїх малюків чимось особливим – затишним, добрим, теплим. І Ірина пошила їм полотняних ляльок. Хлопці прийшли в захват, і тепер уже їй знову довелося грунтовно взятися за нитку і голку, постійно дивуючи своїх дітей чимось новим і незвичайним. Ну а ті намагалися не заважати мамі, коли вона шиє – знали, що вона творить диво.
Кожна бабуся – це окремий характер і окрема доля. /Фото:livemaster.ru
З тих пір авторськими ляльками Ірина займається ось уже 30 років і за цей час створила вже майже дві тисячі самих різних персонажів. Своїх героїв майстриня, як правило, робить з просоченого шовку, який зверху покриває олійною фарбою.
Бути потрібним для старої людини величезне щастя. /Фото:livemaster.ru
А нещодавно їй прийшла в голову ідея створювати зворушливих бабусь і дідусів. Все почалося з першої зшитою старенької, яка виявилася настільки милою і домашньої, що рукодільниця вирішила звернути свою увагу на тему літніх людей. В результаті вийшла ціла колекція з декількох десятків бабусь і дідусів, яку Ірина Верхградская назвала «Дорогі мої старики». Ці роботи вона навіть представляла в Москві на виставці «Формула рукоділля». Багато відвідувачів при вигляді ляльок-старичків не могли стримати сліз…
Роботи Ірини наповнені драматизм і водночас любов’ю. /Фото:livemaster.ru
Головна тема колекції – самотність старої людини. Ось лежить дідусь (явно всіма кинутий) – то на лікарняному ліжку, то на ліжку в кімнаті Будинку пристарілих. Пофарбовані стіни, облізла тумбочка… Хтось приніс йому стандартний подарунок – шкарпетки, мандарини і листівку, підписану дитячою рукою: «З новим роком!». Мабуть, школярі в рамках «соціально значущої акції». На обличчі ледь помітна сумна посмішка і здається, що він мало не плаче – то від того, що зворушений увагою, то від натовпу спогадів. Поруч валяється повітряна кулька.
Самотнього старого привітали з Новим роком. Сцена, при вигляді якої на очі навертаються сльози. /Фото:livemaster.ru
Інша робота Ірини – це ціла сценка: внучка в весільному платті і фаті обіймає свою сидить на ліжку бабусю, і неясно, хто щасливий – то наречена, то старенька, на обличчі якої написано: «Як добре, що дожила…» Що буде далі – після того, як бабуся благословить свою внучку і відправить у «вільне плавання»? Старенька назавжди залишиться в самоті або молоді будуть її відвідувати? Тут можна пофантазувати…
Бабуся і внучка. /Фото:livemaster.ru
Ще одна, не менш зворушлива робота – бабуся з саджанцями. Старенька, явно самотня господиня з особливою ніжністю піклується про розточках. Тут важлива кожна деталь – дбайливо подстеленное під ящики картате дитяче ковдрочку, старий радянський будильник (напевно, ровесник своєї господині). І, звичайно ж, не може не зворушити ретельність і акуратність персонажа, як у «класичної» бабусі: кожна річ на своєму місці.
Турбота про саджанцях. /Фото:livemaster.ru
Не менш проникливо виготовлені і подружні пари – добрі, наївні, як діти. Адже і удвох можна бути самотніми, всіма покинутими. Але в той же час – щасливими.
Зворушлива літня пара. /Фото:livemaster.ru
Де художниця черпає натхнення? Відповідь проста: вона вдивляється в обличчя літніх людей на вулиці, спостерігає за знайомими. Ну і, звичайно, вивчає інформацію про одяг і побут людей похилого віку в інтернеті та інших джерелах.
Кожна робота Ірини змушує задуматися. /Фото:vesiskitim.ru
Текст: Анна Бєлова
Читайте також: Волонтер шиє унікальних ляльок для дітей з фізичними особливостями.
Thanks!
Our editors are notified.