Російська паспортизація Донбасу: чому тільки зараз?

Для того, щоб ходити з найсильніших козирів – треба правильно підібрати час

Вже кілька днів триває активне коментування рішення Володимира Путіна почати роздачу російських паспортів всім бажаючим громадянам Донбасу.

Більшість російських патріотів, особливо професійних, виповнилося стогонами типу: “Ну нарешті! Стільки років ми цього вимагали, і вони тільки зараз дозріли! Але вже нехай хоч так, краще пізно, ніж ніколи!”.

Дурість цієї позиції полягає в тому, що вона абсолютно не враховує ситуацію, в якій висуваються ті чи інші зовнішньополітичні ініціативи. Ура-патріоти схожі на сів грати в покер простака, який побачив козир – і негайно почав з нього ходити. Думка про те, що його треба притримати до самого підходящого моменту, занадто важка для їх киплячих обуренням разумов.

Це як почати в повітряному бою Другої світової війни стріляти по ворожому літаку, щойно він з’явиться на горизонті. Не наближатися, не маневрувати для вибору кращого моменту, як роблять аси, а почати лупити в білий світ як в копієчку, коли ворог за кілометр. І коли ас нарешті наблизиться на 300 метрів і гарантовано всадить чергу у ворожий літак, заявити: “Ну, нарешті дійшло, що треба стріляти! Ми давно пропонували, а він тільки зараз почав. Але вже й те добре, що почав, міг би і зовсім повз пролетіти”.

Ті, хто хоч щось розуміє в повітряних боях, знизують плечима і покрутять пальцем біля скроні.

Найбільш частим аргументом в інтерв’ю, які брали у молодих жителів Донбасу, чомусь був аргумент “Тепер нам можна їздити за кордон, дуже хотілося б поїхати в Туреччину”. Загалом на Донбасі, звичайно, не за право їздити за кордон йде боротьба між двома геополітичними проектами, але не можна вимагати від обивателя експертного мислення. Тим більше обивателя, що виріс в інформаційному полі України і лише нещодавно з нього вирвався.

Так, інтелектуали Донбасу розуміють, що російське громадянство – це російські пенсії, російські гарантії безпеки та захисту, російські можливості утворення і роботи. Але підсумки виборів і громадську думку визначають не вчені, а профани своєю більшістю, і не можна вимагати від них неможливого.

Якщо при вигляді російського паспорта перше, що спадає їм на думку, це можливість поїхати в Туреччину, а не припинити знущання Києва над Донбасом, то не треба сміятися. Свобода переміщень – це одна з привілеїв громадянства сильної держави, а якщо люди про щось мріють, хоч цукерок наїстися, то це може стати серйозним чинником політики.

Обивательський мотив зі старого радянського анекдоту “я би сів на ероплан і полетів з цього колгоспу до такої-то бабусі” відображав ту нездійсненну мрію, яка і зламала весь соцтабір в кінці 80-х років ХХ століття. І для Донбасу він зараз як ніколи актуальний. Російський паспорт для багатьох – ключ до цієї мрії. Мабуть, всі інші проблеми донеччани можуть вирішити самі, своїми силами.

Часто головними факторами і рушійними силами політики стають цілком наївні мрії обивателя. Все мистецтво великої політики полягає в умінні ці мрії не тільки посіяти, а й дати їм реалізуватися. Туреччина так Туреччина. Не варто іронізувати, що на Донбасі вже всі проблеми вирішені і тільки поїздок до Туреччини у відпустку зараз і не вистачає.

Можливість “змінити картинку” і поїхати подивитися далекі краї тоді, коли всі це можуть, а ти не можеш, у сучасному світу є однією з базових потреб. І задоволення її означає те, що ви виконали мрію величезного числа людей. Радянські люди відчували себе реально нещасними не з-за необхідності їздити до Москви за ковбасою і шпалерами, а від неможливості їздити за кордон заради видовища. Хліба їм, в принципі, вистачало. Не варто ігнорувати важливість цього мотиву.

Але лише деякі помітили, що роздача паспортів саме зараз означає посилення позиції Путіна на переговорах із Заходом. Це і є головна і точна оцінка події. Тільки варто було б розвинути цю тезу. Порошенко йде був натурою, його антирейтинг зростав з кожним днем, і так само танула перспектива другого терміну. Ходити з сильного козиря було передчасно. Це означало, що коли козир потрібно, його не виявиться.

А от коли на Україні відбулися вибори, і прийшла нова влада на довгий термін, настав час піти з сильної фігури. Путін на Україні грає звичайно не з Зеленським, він грає з Вашингтоном. І те, що зараз почали роздавати російські паспорти, означає настання нової стадії війни з Заходом за Україну.

Путін показав, що ввів на плацдарм війська. Просто військами є не танкові армії, а російські паспорти. Територія Донбасу де-юре є Україною, але заселена вона не українськими, а російськими підданими, і всі наміри в їх адресу тепер є наїздом не на Польщу або Угорщину, а на ядерну наддержаву. Кожен снаряд, кожна куля, випущені тепер по Донбасу, є пострілом у російських громадян. А це зовсім інший розклад.

Хтось скаже, що тепер ризик гарячої війни за участю Росії виріс. Це не так. Зросла ймовірність активної протидії Росії Заходу, і не тільки на Україні, але й в Білорусії, як би місцеві еліти не мріяли прослизнути між цівками. Адже рішення про паспорти йшло паралельно з рішенням про припинення подачі на Україну нафтопродуктів і вугілля, і закінчення строку контракту про транзит газу. Кисневий кран української необандеровской еліти в руках Москви, а не Вашингтона.

Тільки в цьому контексті треба розглядати посилення активної ролі Росії в конфлікті з Заходом на Україні. А якщо додати білоруський кейс (ось і Лукашенко щось достроково полетів з Пекіна), то зрозуміло – Росія переходить в наступ на всьому Західному фронті. І роздавання паспортів – це рекрутування армії. Не тієї, що з автоматами, а тієї, що з виборчими бюлетенями. Війна трохи інша.

Однак ввічливі люди в зеленому камуфляжі незримо маються на увазі за всіма акціями з роздачі паспортів Росії на Донбасі. Бо якщо Київ зважиться на новий виток агресії, то кримський сценарій на Донбасі буде мати всі шанси повторитися. На цілком законних підставах – адже страждають тепер російські громадяни.

Путін лише зараз пішов на цей крок тому, що йому передували роки маневрів, перемога на виборах і набирає обертів чистка п’ятої колони. Захід за ці роки втратив єдність і загруз у конфліктах. Тобто ослаб. Газопроводи знаходяться в невідворотною стадії завершення. Зовнішньополітичні позиції Росії після Сирії сильні, як ніколи раніше.

Без усього цього роздавати російські паспорти було передчасно. Як говорив Ленін, вчора було рано, завтра буде пізно. Зараз в самий раз. Боксери говорять інакше: бити треба не сильно, бити треба вчасно. Глядачі мають свою думку, але це тому, що кожен вважає себе стратегом, бачачи бій зі сторони.

Головний висновок в іншому. Щось затівається, важливе і велике. І роздавання паспортів – це підготовка до наступу. Росія і США знаходяться на порозі нового етапу протистояння, нового загострення боротьби за виживання. Україна – один з театрів військових дій. Так сталося з-за її місця на карті. Зростання Росії означає падіння Америки, і тому допускати цього в США не стануть ні за що. Думка українців з цього приводу нікого там не цікавить.

Путін не веде переговорів із Зеленським. Випускати Зеленського проти Путіна – це як випускати Зеленського на ринг проти Тайсона: 10 секунд і – забирайте тіло… Путін веде бій не з Зеленським. Він один стоїть проти натовпу тайсонов, і роздача паспортів Донбасу – це перекриття сектора для атаки противника. Тепер якщо вдарити сюди, то можна натрапити на лікоть або коліно. А значить, бити безглуздо, треба шукати інший спосіб.

Тільки в цьому контексті слід розглядати рішення почати саме зараз роздачу паспортів Росії жителям Донбасу. Їм, як партизанів у тилу ворога, налагодили зв’язок з Великою землею. Готується наступ на цьому напрямку наближається звільнення від окупанта всій території. Попереду вирішальні битви.