Ті, хто був у Храмі гробу Господнього в Єрусалимі, напевно, звернули увагу на драбину, яка приставлена до одного з фасадних вікон, і чули, що її називають «нерухомої». Це поширена назва невипадково. Справа в тому, що карниз, який вона впирається, належить до Грецької православної церкви, а саме вікно належить до Вірменської апостольської церкви. Цю древню «реліквію» ніхто не має права зрушувати. З одного боку, вона символізує рівність християнських церков. З іншого – нагадує про непримиренність конфесій.
Символ розбрату і одночасно – знаменитого статусу-кво.
Непримиренні суперники
Боротьба за право контролювати єрусалимські святині має дуже давню історію: її вели ще з часів тих подій, про які розповідають євангелісти. Особливо активно віруючі конфліктували починаючи з шістнадцятого століття, коли все частіше стали виникати суперечки між усіма християнськими конфесіями, але особливо це стосувалося католиків і православних греків.
В ті часи, коли Єрусалим був під владою єгиптян, францисканці закріпили за своєю церквою право іменуватися зберігачем храмів Гробу Господнього, Різдва Христового у Віфлеємі, а також ряду інших церков і святинь. Православні греки прагнули заперечити цю привілей, посилаючись на указ про передачу прав на святині саме їм, виданий в VII столітті правителем халіфом Омаром. Християни-католики ж, у свою чергу, вважали вищеназваний документ підробкою і при цьому додавали, що якщо б він і був справжнім, то в цьому випадку стосувався всіх православних віруючих, а не тільки грецьких.
Храм гробу Господнього. /Фото:lookmytrips.com
Інколи конфлікти представників конфесій навіть переростали у криваві бійки – і це незважаючи на регулярно видаються в XVII-XIX століттях офіційні укази османського уряду, покликані впорядкувати відносини між непримиренними конфесіями християн.
Щоб запобігти ці постійні релігійні хвилювання у своїй країні, Султан Осман III в 1757-му офіційно закріпив у храмі Гробу Господнього рівні права між католиками і православними. Цей указ (фірман) став першим офіційним документом, що поділив святині (вірніше, регламентує права на них) між різними конфесіями християнства.
Такий поділ стали називати статусом-кво Святої землі, і воно суворо дотримувалося місцевою владою всі ці роки і триває до цих пір. Зараз власниками різних частин храму офіційно вважаються шість конфесій: Вірменська апостольська церква, Сирійська, Коптська і Ефіопська православні церкви, а також католики і православні греки.
Храм на гравюрі по дереву Бернарда фон Брейденбаха, 1484
Однак прийти до повного примирення, як відомо, не вдалося, і навіть в XXI столітті в Єрусалимі періодично виникають конфлікти і навіть бійки між християнськими монахами. Наприклад, 17 років тому один коптський чернець відсунув свій стілець від сонця в тінь, на ефіопську (як виявилося) територію. Цей невинний, здавалося б, вчинок призвів до бійки, в результаті якої 11 ченців були госпіталізовані з різними травмами.
Храм Гробу Господнього – загальна святиня. /Фото:orthphoto.net
Головний фасад храму не сильно змінився за п’ятсот років. Права сторона подвійних воріт була замурована султаном Саладіном, як і каплиця Франка, яка була єдиним прямим входом в скелю Голгофи. Над ним як і раніше знаходиться подвійне вікно вірменської каплиці Святого Іоанна, а праворуч можна побачити вікно поменше, Латинську каплицю Голгофи. Над верхнім виступом знаходиться купол церкви (був ще купол вище, але він був зруйнований під час землетрусу).
Є тільки одна цікава деталь, яка весь цей час залишалася незмінною: драбинка приставна під правим вікном, що спирається на виступ нагорі.
Обряд обмивання ніг на початку минулого століття. Сходи (у правому верхньому куті) все там же, на своєму незмінному місці. /Фото:blogspot.com
Дерев’яна драбина, яка добре помітна на фасаді навіть здалеку, символізує неухильне правило, згідно з яким на території знаменитого храму не можна нічого пересувати, ремонтувати і взагалі як-небудь міняти без офіційної згоди на це усіх шести конфесій.
Історія «громадської реліквії»
Перші згадки про звичай не зрушувати цю драбину прийнято відносити до початку XIX століття. Її, наприклад, можна розгледіти на старовинних гравюрах 1830-х років – на тому ж самому місці, біля вікна.
Сходи на одній з гравюр (приблизно 1832 рік).
З приводу того, для чого ця драбина спочатку була потрібна, у істориків є кілька гіпотез. Згідно з однією, вірменські ченці з її допомогою потрапляли на свою територію – в каплицю Св. Івана. Таким чином їм вдавалося не платити османським владі мито за вхід в Храм (500 піастрів), а також не потрібно було проходити через територію, яка належить православним грекам.
Дивно, але на гравюрі Джорджа Вільямса 1849 року сходи і розташований праворуч від вікна контрфорс не видно.
Згідно з іншою версією, по цій драбині вірменські ченці спускалися на масивний карниз, щоб полити розташовувалися там горщики з квітами, зеленню і овочами або ж просто ковтнути свіжого повітря (вони адже більшу частину часу проводили в приміщенні).
Сходи використовували в практичних цілях. /Фото:studiolum.com/
Є також припущення, що приставну драбину використовували, щоб спуститися на карниз під час християнських свят, традиційно збирали натовпи віруючих на території внутрішнього двору.
У свята вона була незамінна.
Про те ж, слід знамениті сходи відносити до Вірменської церкви, або ж вона все-таки належить грекам, досі ходять суперечки.
Раніше сходи активно використовували ченці. Зараз – уже ні. /Фото:guide-israel.ru
До речі, якщо говорити на чистоту, то горезвісна сходи – не така вже й нерухома. У минулому столітті, наприклад, вона двічі зникала зі звичного місця з невідомих причин, правда, її тут же знаходили місцеві поліцейські і ставили назад, а десять років тому дерев’яну драбину прибирали, щоб прилаштувати зовні будівельні лісу під час ремонту будівлі. І цей тимчасовий «переїзд» сходи був попередньо схвалений всіма шістьма конфесіями.
До речі, ви будете сміятися, але японці стверджують, що саме у них знаходиться «справжня могила Ісуса Христа».
Thanks!
Our editors are notified.