Слабка Європа: що це означає для Росії і Китаю?

Ступінь зацікавленості Росії і Китаю в самостійності і активності Європейського союзу як міжнародного гравця зовсім неочевидна. Призначення на вищі посадові позиції в ЄС політиків або відверто некомпетентних, або шанованих, але не володіють необхідними ресурсами, на найближчі п’ять років робить Європу вразливою і емоційно нестійкою.

Росія і Китай повинні скористатися цим періодом для того, щоб максимально консолідувати свої стратегічні погляди і підходи щодо Європи, яка для обох великих держав є географічним сусідом по континенту, важливим економічним партнером і в ряді випадків – му політичних занепокоєння, пише Тимофій Бордачов, програмний директор Міжнародного дискусійного клубу «Валдай».

Незважаючи на свої економічні масштаби і привабливість ринку, сучасна Європа не може розглядатися як впливовий гравець. Причина – нездатність провідних держав Європейського союзу переступити через свої національні інтереси і переваги лідерів заради зміцнення інститутів ЄС та їх авторитету на світовій арені. Без сильної і заслуговує підтримки з боку громадян європейської інтеграції Європа зараз – навіть більшою мірою, ніж у середині XX століття – не може претендувати на те, що її думка буде враховуватися при вирішенні проблем глобального, а то і регіонального значення.

Політичний сезон 2018-2019 років закінчується в Євросоюзі торгом з приводу затвердження персоналій на посади керівників інститутів ЄС. Серед них ключове значення, а то й зовсім практичний сенс, мають тільки позиції голови Європейської комісії та голови Європейської ради. Обидві посади повинні зайняти державні діячі, досягнення яких на національному рівні ставляться під сумнів. Всі ці кандидатури стали результатом закулісної угоди глав провідних держав і урядів Євросоюзу, в якій особисті амбіції і таланти кандидатів мали третьестепенное значення.

Політичний підсумок – очевидна на найближчі п’ять років слабкість інститутів ЄС і перекіс впливу на користь провідних держав Союзу, лідери яких недвозначно висловили відсутність у себе намірів поступатися навіть частина політичного впливу і популярності Брюсселю. А стало бути, на вихід європейської інтеграції з системної кризи навряд чи доводиться розраховувати. Це, звичайно, дуже сумно, але нас більше цікавлять зовнішньополітичні наслідки такого стану справ. Особливо – з точки зору Росії і Китаю, які зараз, кожен в рамках наявних можливостей, формують конструктивну альтернативу невизначеною в плані глобальних суспільних благ політиці Заходу.

Почати, мабуть, потрібно з того, щоб оцінити загальні стратегічні наслідки ослаблення інститутів європейської інтеграції.

Прийнято вважати, що зниження умовного «градуси» європейської інтеграції, гіпотетичне «занурення Європи у себе» – це шанс на відносний спокій і комфорт для її партнерів. Це, однак, не настільки однозначно. Швидше навпаки.

Звернемо увагу, що поступове погіршення відносин Росії та Євросоюзу відбувалося в останні 10-15 років на тлі ослаблення Брюсселя і зростання впливу окремих держав ЄС. Внутрішня слабкість веде до зовнішньополітичної гіперактивності з тих питань, які розглядаються в якості другорядних, або де наслідки деструктивних дій не несуть загрози безпеці самого ЄС та його провідних країн. Можна, звичайно, досить зневажливо ставитися до спроб Євросоюзу та його інститутів проявити себе в регіонах, що мають стратегічне значення для Росії та КНР – в західній частині пострадянського простору, Закавказзі або Центральної Азії. Але в сукупності з іншими дестабілізуючими факторами навіть досить незначні зусилля ЄС по внесенню розбіжностей між Китаєм і Росією – з одного боку, і їх спільними сусідами – з іншого, може стати важливим негативним фактором.

Більш того, власна слабкість ЄС як інституту буде неминуче посилювати можливості таких впливових зовнішніх сил, як США, впливати на політику окремих країн Євросоюзу, що виходять із суто власних інтересів. Для країн середнього рівня і традиційних антагоністів Росії це означає можливість більше впливати на політику ЄС. Для провідних держав – необхідність прислухатися до думки середніх і малих, а також консолідувати їх в рамках порядку за принципом «найменшого спільного знаменника».

Таким чином, загальне ослаблення європейської інтеграції за вже досягнутий нею рівень інституційного розвитку може розглядатися як фактор, що надає регіональної політики більш комплексний характер.

Загальний висновок – розраховувати на те, що від слабкої Європи можна абстрагуватися, навряд чи виправдано. Необхідно роздумувати над рисами та інструментами проактивної стратегії щодо Євросоюзу на період його нового історичного стану.

Для Росії це означає, що ЄС та його інститути стануть ще менш конструктивними партнерами, ніж це було в останні 10-15 років, коли відносини послідовно деградували.

Не маючи можливості посилюватися на внутрішньому рівні, перебуваючи у підпорядкованому становищі щодо провідних країн-членів, Брюссель буде намагатися компенсувати цю слабкість на зовнішньополітичному полі. З урахуванням того, що проявляти зайву самостійність у відносинах з США для керівництва ЄС не по чину і просто ризиковано, в якості об’єкта будуть фігурувати, швидше за все, Росія і Китай.

Нові дипломатичні можливості для Росії відкриваються в тому, що провідні держави ЄС все частіше будуть прагнути заробити зовнішньополітичні окуляри без оглядки на загальний інтерес всіх учасників європейської інтеграції.

Для Китаю така Європа означає намагання одночасно обмежити його мирне проникнення на фінансові ринки і в компанії країн Євросоюзу і скористатися тими колосальними ресурсами, що Пекін готовий запропонувати в рамках своєї стратегії «Пояси і шляху». Проте в цілому недостатньо впевнена в собі Європа буде швидше готова пожертвувати добрими відносинами з Китаєм заради прогресу на інших напрямках, в першу чергу з США. Тому для Китаю недалекоглядно розраховувати, що слабку Європу буде відносно легко наблизити до себе через фінансово-економічні інструменти. Для європейської бюрократії, особливо в її нинішньому вигляді, економічний добробут громадян – це питання навіть не другорядною, а третьорядної важливості.

Що могло б стати відповіддю на такий стан справ?

Новий стан Європейського союзу – це хороший шанс для його зовнішніх партнерів, в нашому випадку Росії і Китаю, по-новому подивитися на свою політику щодо Європи. Ця політика повинна бути, нарешті, абстрагирована від стану власне європейської інтеграції та здібності Євросоюзу виступати в якості відповідального партнера.

Європа для Росії і Китаю – це не довгостроковий міжнародно-політичний орієнтир, внутрішній стан якого визначає модальність взаємодії з ним. Європа для обох світових держав – це торговий партнер і певних ресурсів – фінансових, технологічних або дипломатичних. Тому в принципі методологічно небездоганною представляється постановка питання про перспективи відносин, яка спирається на аналіз внутрішнього стану Європейського союзу.

Нинішнє його положення, особливо для Росії, це в першу чергу хороший шанс подолати вікову інтелектуальну залежність від Європи і орієнтацію національної політики на західному напрямку на можливості й інтереси партнерів, чи то європейські держави в XVI–XIX століттях або Євросоюз у XX–XXI століттях. В стратегічній перспективі така політика була б корисна для досягнення більшої стійкості у відносинах з Європою.

Росії і Китаю необхідно почати розглядати свої двосторонні відносини і співробітництво на європейському напрямку безвідносно стану своїх зв’язків з Європою. Орієнтуватися треба тільки на власні інтереси і погоджувати між собою саме ті дії, які відображають ці інтереси. І вже тим більше не потрібно робити чинником відносин Росії і Китаю ті формати, які Євросоюз їм пропонує на двосторонньому рівні. Так, наприклад, примарна перспектива нової угоди «Росія – ЄС» не повинна розглядатися в якості фактора відносин з Китаєм, які для Росії набагато більш важливі.

Тимофій Бордачов