Визнаними на батьківщині радянськими актрисами захоплювалися і за кордоном. Вони сяяли на фестивалях в Каннах і Венеції, отримували схвальні відгуки іноземних критиків і простих глядачів. Європейські та американські кінематографісти пропонували їм ролі і всесвітню славу, але представники радянської влади всіляко перешкоджали розвитку західної кар’єри талановитих російських актрис. Радянський кінематограф поза конкуренцією — вважали вони, тут є всі можливості для творчої реалізації, а російських актрис необхідно було «охороняти» від згубного впливу Заходу.
Алла Ларіонова і її успіх на Венеціанському кінофестивалі
Алла Ларіонова у фільмі-казці «Садко». /Фото: 24smi.org
Аллу Ларіонову називали найкрасивішою радянською актрисою 1950-х років. Світову популярність вона здобула завдяки фільму-казки «Садко», в якому зіграла дружину головного героя Любаву. У 1953 році стрічка була представлена на Венеціанському кінофестивалі, де отримала «Срібного лева». Істинно російська краса 22-річної актриси не залишилася без уваги. Після фестивалю у Венеції посипалися численні пропозиції від голлівудський режисерів, продюсерів і агентів, які пропонували Ларіонової контракти на зйомки в зарубіжному кіно. Радянські чиновники писали відповіді замість актриси і повідомляли, що на батьківщині її графік розписаний вже на 5 років вперед, і на роботу в Голлівуді немає часу. Від самої актриси нічого не залежало, і вибирати їй не доводилося.
Справжню славу Аллі принесла головна роль у стрічці «Анна на шиї», що стала лідером кінопрокату в середині 50-х років. Після виходу на екрани картину подивилися більше 32 мільйонів чоловік, а в 1957 році її удостоїли «Золотий оливковою гілкою» на фестивалі в Італії.
У цей період Ларіонова була частим гостем міжнародних кінофестивалів, об’їздила всю Південну Америку, отримувала численні пропозиції від іноземних режисерів. Сам Чарлі Чаплін був готовий без проб знімати Ларіонов в головній ролі свого кіно, але навіть він не зміг відкрити для неї «залізна завіса» і пробити недалекоглядність радянських чиновників. Представники влади від культури знову відповідали, що зйомки актриси в СРСР розписані до 2000 року!
Алла Ларіонова так і не стала зіркою Голлівуду, але була затребувана в професії і щаслива в особистому житті у себе на батьківщині.
2. Всесвітня слава Тетяни Самойлової
Тетяна Самойлова у фільмі «Летять журавлі». /Фото: pbs.twimg.com
Кіно Михайла Калатозова «Летять журавлі» мала величезний успіх не тільки в СРСР, але і за кордоном, ставши єдиним радянським фільмом удостоєним «Золотої пальмової гілки». У Франції і по сей день, згідно з опитуваннями, ця стрічка входить в сотню кращих картин за всю історію кінематографа.
На Каннському фестивалі 1958 року фільм поодинці представляла виконавиця головної ролі Тетяна Самойлова, якій на той момент було трохи більше 20 років. У Каннах юна актриса справила справжній фурор. Навіть Пабло Пікассо не залишився байдужий до таланту і унікальною красою дівчини: «Упевнений, після показу вашої картини ви станете зіркою».
Після фестивалю в Держкіно приходило величезну кількість листів, де західні режисери буквально благали відпустити Самойлову на зйомки в Голлівуд. Одним з таких пропозицій була роль Анни Кареніної в однойменному фільмі з Жераром Філіпом. Грандіозним успіхом російської актриси пишалися співвітчизники, але чиновників такий інтерес до Самойлової не влаштовував. Завідувач відділу зовнішніх зв’язків Держкіно написав лист голлівудським продюсерам, в якому зазначав, що Тетяна навіть не має закінченої акторської освіти, тому навряд чи впоратися з такою серйозною роботою.
Зміст самого фільму влада теж вважала сумнівним. Головну героїню Вероніку, яка змінила хлопця-фронтовику, Хрущов порівняв з продажною жінкою.
Після фільму «Летять журавлі» Самойлова зіграла ще кілька ролей, а потім і зовсім зникла з екранів. У 1967 році вона все-таки отримала роль Кареніної у режисера Олександра Зархі, після чого знову настало забуття. На початку 90-х її запросили на 43-й Каннський фестиваль в якості почесного гостя.
Нонна Терентьєва — руська Мерилін Монро
Фотопортрет Нонни Терентьєвої, представлений на виставці ЮНЕСКО в Парижі в 1967 році./Фото: avatars.mds.yandex.net
Дочка театральної актриси Нонна Терентьєва потрапила в кіно в юному віці. у 24 роки вона зіграла роль Катерини Іванівни Turkinoj в картині «В місті С.», знятої за оповіданням Чехова «Іонич». В 1967 році фільм був відправлений на Каннський фестиваль для позаконкурсного показу. До складу делегації для презентації кіно увійшла і юна Терентьєва.
Витончено-витончена зовнішність радянської актриси вразила зарубіжних кінематографістів. Вчорашню випускницю Щукінського училища називали російської Мерилін Монро і запрошували на всі світські заходи фестивалю. Фотографії радянської красуні з’являлися в популярних глянцевих журналах Європи, з нею хотіли познайомитися знамениті світові режисери і актори. Навіть геніальна французька актриса Симона Синьйорі зробила їй комплімент: «Якщо б ваш фільм був в конкурсі, ви обов’язково взяли б приз за кращу жіночу роль, за красу».
Після фестивалю Терентьєвої почали пропонувати контракти в голлівудському та європейському кіно. Так само, як і у випадку з Самойлової та Ларіонової, чиновники з Держкіно відхиляли пропозиції, навіть не питаючи актрису, і пояснювали це її щільним графіком на батьківщині.
Насправді ні про яку високої завантаженості мови не йшло. За 10 років після успішного початку кар’єри Нонна знялася всього в декількох епізодах. Єдиною серйозною роботою за цей час була роль Зої в картині «Крах інженера Гаріна». Ця робота повернула Терентьєвої колишню славу, але і на всю решту життя зробила її заручницею одного амплуа — підступною і цинічною авантюристки.
Період кінця 80-х — початку 90-х видався найскладнішим для всіх кінематографістів. Незважаючи на безробіття і неустроенную особисте життя, Нонна Терентьєва ніколи не сумувала, не скаржилася і з радістю погоджувалася на будь-які творчі пропозиції.
Чому не склалася голлівудська кар’єра Надії Румянцевої
Кадр з фільму «Дівчата»./Фото: avatars.mds.yandex.net
Фільм «дівчата» став лідером радянського кінопрокату в 1962 році. Картина отримала численні нагороди на фестивалях в Единбурзі, Каннах і Мар-дель-Плата. Завдяки ролі Тосі Належне Надія Румянцева стала по-справжньому народною і всіма улюбленою актрисою. Комічну зовнішність і блискучу гру актриси оцінили навіть у Голівуді, де її прозвали «Чапліним у спідниці» і «російської Джульєттою Мазіна».
Про Надії Румянцевої неодноразово писали у західних газетах і звали в Голлівуд, пропонуючи переважно комедійні ролі. Але урядовці побоювалися, що загальна улюблениця Тося візьме квиток в один кінець, і навіть не повідомляли їй про отримані пропозиції. На всі листи з проханням відпустити актрису на зйомки співробітники Держкіно давали стандартні коментарі — вона завантажена роботою в СРСР і не має в своєму розпорядженні вільним часом. Сама Румянцева дізналася про це лише через кілька років.
Але були і ті, кому вдалося прорватися за залізну завісу і почати нове життя на Заході. Хто вони радянські «неповерненці» і чому успішні і знамениті збігали з СРСР, і як жили за кордоном читайте в одному з наших попередніх оглядів.
Thanks!
Our editors are notified.