5 причин, чому український футбол потрібно рятувати

Факти ICTV аналізують катастрофічне становище українського футболу, і називають 5 причин, чому структуру гри мільйонів в Україні потрібно терміново реформувати.
 

Минулий сезон показав, що вітчизняний футбол на тлі війни та фінансової кризи котиться в прірву, глибина якого може виявитися надмірно великий. За останні кілька років в УПЛ стабільно вмирали клуби, рівноцінно замінити яких не вдалося. Зникнення Арсеналу, Кривбасу, Севастополя, “Таврії” і донецького Металурга дуже боляче вдарило по загальному рівню вітчизняної першості. А фінансовий крах Металіста, запорізького Металурга і Говерли призвели до того, що в Прем’єр-лізі може залишитися не більше 11 клубів. У такій ситуації зміни напрошуються самі по собі.

1. Кількість в клубі УПЛ

Враховуючи проблеми запорізького Метаурга і харківського Металіста, зрозуміло, що майбутнього сезону, а може вже і цієї зими, склад УПЛ може скоротитися. А якщо сюди додати ще й вічно проблемну Говерлу, то ситуація виглядає патовою. Тому осталвять чемпіонат з 14-ма учасниками немає ніякого сенсу. Штучне поповнення вишки колективами з 1 ліги також ні до чого хорошого не призведе, адже, по-перше, рівень цих команд ніяк не дотягує до УПЛ, а по-друге, далеко не всі команди захочуть підвищуватися в класі. І продиктовано це як фінансовими, так і питаннями інфраструктури. Важко уявити, як умовний Гірник складе гідний опір тй же Зорі чи Волині…

2. Зниження конкуренції

Те, що український футбол здобував роками – це і поява третьої і четвертої сили, міцні середняки, вдалі виступи в єврокубках – за сезон пішло в небуття. Зникли такі самобутні клуби як Таврія, Севастополь, донецький Металург, Кривбас, Арсенал, і до них найближчим часом можуть приєднатися Металіст і запорізький Металург, фінансовий стан яких залишає бажати кращого. До рівня 1 дивізіону опустився і Чорноморець, який після революції гідності кардинально змінив вектор розвитку, і тепер орієнтується виключно на молодь.

Імідж українського футболу продовжують відстоювати Динамо, Шахтар і Дніпро, однак і у флагманів не все добре. Шахтар, переїхавши до Києва, переважно займається розпродажем своїх зірок, а успіхи Динамо пов’язані виключно з тренерським талантом Реброва і його помічника Рауля. Те ж саме стосується і Дніпра, який без Маркевича вже давно розвалився.

Читайте: 5 гравців, на яких Ребров поставив хрест

3. Єврокубки

Головним мірилом рівня будь-якого чемпіонату вважаються виступу команд в єврокубках. Відповідно результати представників тієї чи іншої країни відображається в таблиці коефіцієнтів УЄФА, яка і дає чітке уявлення, хто є хто.

У минулому році в групових раундах Ліги чемпіонів і Ліги Європи Україну представляли 4 клуби, в нинішньому сезоні – 3. При чому в цьому році ми втратили 2 клуби ще на стадії кваліфікації плей-офф. І тепер нас з єврокубків вибивають навіть заштатні словаки, які ніколи зірок з неба не хапали.

Щодо грандів, то тільки Динамо більш-менш радує своїми виступами, а Дніпро з Шахтарем після трьох турів не потрапляють навіть в єврокубкову весну, назбиравши на двох мізерні 4 бали. І чомусь думається, що далі буде тільки гірше.

4. Вболівальники

Зараз футбол вже не викликає такого екстазу у вітчизняних вболівальників, як кілька років тому. На матчі Динамо – Шахтар, Металіст – Шахтар, Дніпро – Металіст на стадіонах яблуку ніде було впасти. А що зараз? А зараз навіть найпринциповіше протистояння в УПЛ збирає смішні 32 тис. глядачів на Олімпійському. А Дніпро – Металіст взагалі втратив свою значимість у зв’язку з несподіваною «корозією» Металу.

Читайте: Український форвард ставить на коліна Вікторію (ВІДЕО, ОНОВЛЕНО)

5. Відтік кадрів

Дуглас Коста, Адріано, Фернандо, Коноплянка, Калініч, Мбокані, Хомченовський, Бікфалві, Дедечко ― це далеко не повний перелік тих, хто цього літа змінив бурхливу Україну на більш спокійні і прибуткові місця. І якщо Динамо і Шахтар ще можуть тримати себе на плаву, запрошуючи сильних виконавців (благо, в ці клуби ще можна залучити якісних легіонерів), інші посилюються маловідомими іноземцями або українцями. При чому якість вітчизняних виконавців не рідко залишає бажати кращого.

З усього вище перерахованого можна зробити висновок, що УПЛ поступово стає заштатним чемпіонатом з посередніми командами і такого ж рівня гравцями. Якщо нічого не змінювати, не змінювати форму проведення чемпіонату, намагатися перевести клуби на самоокупність, то скоро ми скотимося до рівня польського першості, ізраїльського або австрійського. І тоді будемо задовольнятися матчами у кваліфікаційних раундах, а вихід до групової стадії будемо вважати великим досягненням.