Арсеній Яценюк

Дата народження: 22.05.1974

Місце народження, освіта. Уродженець Чернівців. У 1996 році закінчив Чернівецький державний університет за спеціальністю правознавство. У 2001-му отримав ще один диплом — Чернівецького торговельно-економічного інституту Київського торговельно-економічного університету (спеціальність — облік і аудит). Кандидат економічних наук.

Кар’єра. Трудову діяльність Яценюк розпочав у грудні 1992 року президентом чернівецької юридичної фірми “ЮРЕК Лтд”, яка займалася питаннями приватизації. Очолював фірму до вересня 1997 року. З січня 1998 року по серпень 2001-го працював в головному офісі Акціонерного поштово-пенсійного банку “Аваль”: консультантом кредитного департаменту, радником голови правління і, нарешті, заступником голови.

З Авалю Яценюк йде на держслужбу. У вересні 2001 року його призначають в.о. міністра економіки Автономної Республіки Крим, в листопаді він стає міністром «без приставки», і займає цей пост до січня 2003-го. Потім знову перебирається до Києва і до лютого 2005 року працює першим заступником голови Національного банку України (з липня по грудень 2004-го — після відходу свого шефа Сергія Тігіпка, який очолив виборчий штаб Віктора Януковича на виборах президента — навіть виконує обов’язки голови). Наступний етап у біографії — «відрядження» в провінцію: з березня по вересень 2005 року Яценюк працює першим заступником одеського губернатора Василя Цушка.

Чергове повернення до столиці було пов’язане з призначенням на пост міністра економіки в уряді Юрія Єханурова. Його він займав з вересня 2005 року до серпня 2006-го.

Навесні 2006 року після парламентських виборів Яценюка розглядали як одного з кандидатів на пост прем’єра від можливої «помаранчевої» коаліції. Після створення антикризової коаліції Віктор Ющенко у вересні 2006 року призначив Яценюка на посаду першого заступника глави Секретаріату президента — Представника президента в Кабміні. Враховуючи виникло протистояння («війну повноважень між главою держави і парламентською більшістю в союзі з урядом на чолі з регіоналом Януковичем, можна вважати, що Яценюку було довірено дуже відповідальне для Ющенка напрямок. Крім того, окремими указами президент призначив його членом ради Нацбанку України і членом наглядових рад державних Ощадбанку і Укрексімбанку. А також доручив здійснення контролю над дотриманням конституційних прав громадян і законодавства в діяльності СБУ.

Після призначення в Секретаріат президента про Яценюка ще сильніше заговорили як про нового фаворита Ющенко. А поширену заяву про вступ в партію Народний Союз Наша Україна (буквально напередодні жовтневого з’їзду) підтвердило припущення, що його кандидатура офіційно або неофіційно буде запропоновано партійцям в якості одного з можливих нових лідерів НСНУ (замість Романа Безсмертного). Пізніше виявилося, що молодий політик заяви про вступ до партії не писав. З тих пір він неодноразово підкреслював, що не скутий будь-якими партійними зобов’язаннями, що для нього «є позитивом».

21 березня 2007-го парламент обрав Яценюка главою Міністерства закордонних справ. Це сталося після двох невдалих спроб президента провести на цю посаду Володимира Огризка, який обіймав посаду першого заступника глави зовнішньополітичного відомства і славився твердим послідовником свого шефа — Бориса Тарасюка. Одночасно як глава МЗС тепер вже колишній заступник голови Секретаріату президента був призначений і членом Ради національної безпеки і оборони України.

На дострокових парламентських виборах-2007 Яценюк пройшов до Верховної Ради під № 3 списку Блоку Наша Україна-Народна самооборона (НУНС). 4 грудня створена за кілька днів до того коаліція між Блоком Юлії Тимошенко і НУНС віддала 227 голосів з 228 можливих за обрання Яценюка спікером парламенту. Не голосував тільки нунсівець, екс-голова ВР Іван Плющ, який виступив за створення широкої коаліції з обов’язковою участю в ній Партії регіонів.

12 листопада 2008-го фракції Партії регіонів, комуністів, Блоку Литвина і група Єдиний центр фракції НУНС 233 голосами відкликали Яценюка з посади голови парламенту. Ця подія стала черговим етапом затяжної політичної кризи, якому передували перманентна війна між президентом Ющенком і прем’єром Тимошенко, розкол фракції Наша Україна — Народна самооборона”, розвал коаліції БЮТ-НУНС, безуспішні спроби сформувати у Верховній Раді нову більшість і постійний пошук ворогів основними політичними гравцями.

У 2009 році Яценюк активно почав президентську кампанію і експерти прогнозували йому третє місце. Однак ближче до дати виборів активність екс-спікера знизилася, і за підсумками голосування він посів четверте місце.

З грудня 2012 року — народний депутат VII скликання від Батьківщини (№2 у списку об’єднаної опозиції). У парламенті очолив фракцію Всеукраїнського об’єднання Батьківщина. Член комітету ВР у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів.

15 червня 2013 року в Києві відбувся об’єднавчий з’їзд, на якому Юлія Тимошенко була переобрана головою ВО Батьківщина, а головою політради партії за її пропозицією обрали Яценюка.

З 21 листопада 2013 року спільно з іншими опозиційними лідерами Віталієм Кличком та Олегом Тягнибоком координував протестні акції в центрі Києва, що почалися у відповідь на припинення українським урядом процесу підготовки до підписання угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом. З метою виходу із затяжної політичної кризи 25 січня 2014 року президент України Віктор Янукович запропонував Яценюку пост прем’єр-міністра, але той відмовився.

1 лютого 2014 року, разом з іншими лідерами опозиції, взяв участь у Мюнхенській конференції, де мав зустрічі з державним секретарем США Джоном Керрі та європейськими чиновниками.

27 лютого 2014 року Верховна Рада призначила Яценюка прем’єр-міністром України.

27 листопада 2014 року Яценюк склав повноваження прем’єра і оголосив про складання повноважень Кабміну перед новообраною Верховною Радою, і в той же день парламент знову підтримав кандидатуру Яценюка на посаду прем’єр-міністра.

16 лютого 2016 року депутати визнали незадовільною роботу уряду в 2015 році, однак для відставки Кабміну на чолі з Яценюком голосів не вистачило.

10 квітня 2016 року Яценюк заявив про рішення скласти повноваження прем’єр-міністра, і 14 квітня Верховна Рада проголосувала за його відставку, одночасно призначивши на посаду голови Кабміну Володимира Гройсмана.

Погляди та оцінки. На посаді глави Мінекономіки Яценюку довелося взяти участь у двох російсько-українських “війнах” – газовій і м’ясо-молочній. У ще одній «гарячій точці» — Верховній Раді — переконувати противників «глобалізації» у важливості вступу України до СОТ і, відповідно, в необхідності прийняти ряд відповідних законів (із застереженням — «не ущемляють національні інтереси кандидата на вступ»). Виступав противником адміністративного впливу на економіку.

На посаді в Секретаріаті президента активно захищав позиції глави держави в його сутичці за повноваження з Кабміном ” регіонала Януковича. Водночас, не заробив ненависті політичних опонентів, багато з яких згодом підтримали його кандидатуру на пост глави МЗС. На цій посаді Яценюк знову ж зумів побудувати збалансовану політику, не викликавши ні помітного роздратування Москви, ні докорів з боку Заходу. А також не дав приводів для скандалів навколо своєї персони, якими могли б скористатися протиборчі політичні табори всередині самої України. Словом, як і прогнозували експерти перед голосуванням щодо кандидатури міністра закордонних справ, Яценюк виявився компромісною і водночас цілком професійною фігурою. Такі ж прогнози прозвучали і в день обрання спікера парламенту.

На посаді голови ВР політику відразу ж довелося зіткнутися з новими випробуваннями. В умовах «дискредитованої» електронної системи підрахунку голосів «Рада» Яценюк на «п’ятірку» організував голосування за обрання прем’єр-міністра і членів уряду «підняттям рук». Взяв на себе сміливість поставити підпис під зверненням до керівництва НАТО про готовність України приєднатися до плану зі вступу в члени альянсу (поруч з підписами президента і глави Кабміну юлії Тимошенко). А після зимових канікул спікеру день за днем доводилося приборкувати Верховну Раду в особі представників Партії регіонів, які заблокували роботу парламенту і двері службового кабінету його голови.

Яценюк рішуче заперечує чутки про те, що дорогу у велику політику для нього «вимостили» впливові керівники та власники корпорації “Індустріальний союз Донбасу” (один з них — екс-секретар РНБОУ Віталій Гайдук). Запевняє, що одне з його власних досягнень — те, що він в цьому житті нікому нічим не зобов’язаний (не рахуючи власної сім’ї). На думку Яценюка, велика проблема України — не відсутність геніальних ідей і програм, а недолік тих, хто їх міг би реалізувати.

Після відставки з поста спікера парламенту політик очолив новостворену громадську ініціативу “Фронт змін”, з презентацією якої відправився по регіонах України. У 2010 р. брав участь у президентських виборах. Посів четверте місце з 6,96% голосів. На думку спостерігачів, став серйозним подразником для таких «великовагових» претендентів на крісло глави держави, як Янукович і Тимошенко.

Сім’я. Політик одружений. Виховує двох дочок.