Журналісти в 2015 році: нові виклики

6 червня – День журналіста України

6 червня в Україні відзначають день журналіста. Спеціально до цього дня «Факти» підготували думки відомих журналістів про виклики, які війна привнесла в життя Української, так і в журналістській роботі. Далі – цитати Юрія Романенка, Соні Кошкіної і Оксани Соколової про військовій журналістиці, пропаганді, помилки в роботі, про телебачення і відповідальність журналістів перед суспільством.

Соня Кошкіна: Журналістів атакують для того, щоб вони зійшли з розуму

Юрій Романенко: Журналісти прищепили українцям «пупоцентризм»

Оксана Соколова: керованої пропагандистської машини в Україні не існує

Юрій Романенко: Маркування людей, маніпуляція, український «пупоцентризм»

Українські журналісти не розуміють, як влаштована світова система, які дисбаланси, рушійні сили процесів. Як наслідок – український «пупоцентризм». Не усвідомлення того, що Україна сьогодні периферійне держава в ряду десятків інших периферійних держав. Потім ми щиро дивуємося, чому нам Штати не дали зброю або чому Європа не тисне на Росію.

В Україні журналісти люблять маркувати людей, щоб було простіше зрозуміти, з ким маєш справу.

 

Ми повинні відучитися довіряти зовнішнім суб’єктам або мати уявлення про світ, в якому є добрі зовнішні суб’єкти. Немає в світі чарівників, всі діють у межах своєї логіки і своїх інтересів. Якщо щось виглядає як допомогу Україні, то за цим завжди є інтерес.

Можливо, це одне з самих феноменальних подій у світовій історії, коли 1/6 частина суші протягом життя одного покоління перетворилася на території здичавілих, де домінували і домінують соціуми з перевернутими цінностями

Українцями легко маніпулювати, тому що немає інститутів, які створюють довіру і формують адекватне уявлення про світ, більше того – у нас робиться все, щоб адекватне уявлення про світ розмивалося. Наприклад, за допомогою передач про шаманів, екстрасенсів та інших ворожках. Такі теми прищеплюють відчуття, що людина перебуває під владою могутніх страшних сил. Тому, коли ви чуєте від українця: “Та що я можу”, то не забудьте нагадати журналістам, що вони причетні до феномену цієї соціальної та індивідуальної слабкості.

Соня Кошкіна: Влада і ЗМІ, реакція на матеріали, поїздки в АТО

Після 2014 року спілкуватися з владою стало набагато простіше. Раніше, якщо комусь не подобався опублікований матеріал, вам швидко приїжджала податкова чи міліція, чи прокурорські. Так, в 2012-му ми розповідали про корупцію Валерія Хорошковського, тоді – першого віце-прем’єра. З «легкої руки» Валерія Івановича нас було заведено кримінальну справу.

Зараз якісно інша реакція на журналістські розслідування, резонансні матеріали. Два-три роки тому ти міг чи не щодня писати про корупцію, скажімо, у Кабміні, однак правоохоронні органи вперто робили вигляд, що їх це не стосується. Сьогодні ситуація, звичайно, не ідеальна, але тиск журналістів і суспільства на владу стало значно відчутніше.

Сьогодні ситуація, звичайно, не ідеальна, але тиск журналістів і суспільства на владу стало значно відчутніше.

 

До минулого року у нас в країні не було системного досвіду військової журналістики. Лише кілька осіб мали таку спеціалізацію, але працювали вони в основному на чужих війнах. Коли війна прийшла в нашу рідну країну, всім довелося вчитися з нуля. Пам’ятаю перші поїздки в зону АТО. Про найпростіші правила безпеки, навички поводження з аптечкою, якісь елементарні речі, які повинен знати кожен журналіст чи волонтер, або будь-який, хто туди їде, ми не знали – цим знанням було нізвідки з’являтися.

Я можу з упевненістю сказати: російська агресія не була випадковістю, від першого ж дня – чіткий сценарій. Більше того, на сьогодні я практично впевнена, що восени 2013 року Віктор Янукович вже знав про те, що Крим буде анексований.

Оксана Соколова: Прес-тур «ДНР» і «ЛНР», військова журналістика і спокусу для ЗМІ

Рік тому на нашу країну напали, наплювавши на будь-які стандарти. І потоки брехні, які линули з російських ЗМІ, насправді, викликали великий спокуса. Спокуса дати здачі. Якщо у тебе в руках такий потужний інструмент, як випуск новин або навіть просто репортаж – адже його теж можна використовувати як зброю у відповідь? І, якщо бути чесними, більшість з нас таки використала, називаючи це громадянською позицією. Навіть питання виник такий дивний: ти журналіст чи патріот? Я вважаю, що це добре, коли журналіст є патріотом. Але це не повинно впливати на стандарти його роботи.

Як показувати війну? Звичайно, є світовий стандарт військової журналістики. Зброю в руки не брати, на одну або іншу сторону не ставати. Нам тут складніше, ніж журналістам BBC або CNN. Тому що це наша війна. Неможливо бути відстороненим зовсім.

 

Нашу країну намагаються розірвати. Але журналісти точно не повинні перетворюватися на воїнів.

 

Я можу стверджувати, що в українських журналістів немає можливості поїхати на Донбас і зробити чесний матеріал. Тому що для цього треба так чи інакше домовлятися з місцевими «ватажками». Вони категорично не зацікавлені в об’єктивних репортажах. Ми перевірили це на досвіді проекту «Інсайдер». Кілька разів намагалися зробити великий матеріал з окупованих територій. З ким тільки не вели розмови – від заступників Плотницого до прямих помічникам Захарченко. Вони всі обіцяють, але тільки доходить до справи – все зривається. Дозволяють знімати тільки тим, хто робить сюжети з урахуванням їх позиції.

Після всіх цих переговорів у мене виникло відчуття, що нам пропонують з’їздити в прес-тур «ЛНР» і «ДНР», показати, як там добре живеться. Я не готова до таких кроків. Навіть, якщо це принесе хороші рейтинги.

Ростислав Буняк, Аліна Швидко