Колишній наставник «Шахтаря» розповів про складнощі роботи з бразильцями
Екс-тренер «Шахтаря» Мірча Луческу розповів про труднощі роботи з бразильськими футболістами.
– При вас «Шахтар» відносно недорого набував бразильців і потім вигідно їх продавав…
– Це не зовсім так. Треба визнати, що купувалися вони теж за досить великі гроші. Президент шалено любив, коли гра перетворювалася на виставу в хорошому сенсі цього слова. Видовищний футбол він називав «смачним». Правда, коли ми виграли перші два чемпіонати поспіль у нас з колишньої команди залишився тільки Брандау, плюс купили Матузалема. Незабаром усі побачили, що саме такі футболісти, як Матузалем, і створюють спектакль. Недарма він двічі ставав кращим гравцем чемпіонату. А ми прийшли до думки, що є сенс інвестувати кошти в молодих бразильців. Першими купили Жадсона та Фернандіньо. Потім ще кілька хлопців, які хотіли показати себе в Європі, – Ілсіньо, Вілліан. Найбільші гроші були заплачені саме за останнього. Цікаво, що Ахметов першим побачив у ньому потенціал і відразу купив. Причому рішення прийняв одноосібно. У президента божевільна інтуїція з приводу футболістів. Якого рівня виявився в результаті Вілліан, ви знаєте. Але в українському чемпіонаті теж є ліміт на легіонерів. З часом ми прийшли до такого варіанту: воротар і гравці оборони повинні бути українцями (причому ми їх не міняли), а атакуюча лінія – бразильська. У підсумку за хороші гроші були продані і Тимощук в «Зеніт», і Чигринський в «Барселону».
– Про те, що ви вмієте виростити хороших гравців, яких можна вигідно продати, в Росії стали писати відразу після вашого призначення на пост головного тренера «Зеніту».
– Не забувайте – для початку потрібен командний результат. Саме він в першу чергу робить гравця цінним, а не індивідуальні здібності. Ті ж бразильці, яких ми брали в «Шахтар», далеко не відразу потрапляли до основного складу. Так, вони грали матчів. Але спочатку по 15, 20, 45 хвилин. Тобто ми їх вводили поступово. І забивали вони спочатку по 3-4 м’ячі за чемпіонат. До речі, приблизно те ж саме відбувалося і з Мхітаряном, нехай він і не бразилець. Ми його побачили в «Пюнике», коли йому було всього 17 років. Потім він опинився в донецькому «Металурзі», і я наполіг, щоб президент його купив. А через пару років Генріх став кращим бомбардиром чемпіонату. Причому його рекорд за кількістю забитих м’ячів за сезон, думаю, простоїть ще досить довго. Тобто організація нашої гри призводила до того, що футболісти поступово виходили на перший план. Причому так було не тільки в «Шахтарі». В Італії одним з наймолодших моїх гравців був Пірло. А на ЧС-90 у складі збірної Румунії виявилося 11 футболістів бухарестського «Динамо». Семеро з них були у віці від 20 до 22 років. І потім всі роз’їхалися в європейські клуби. Мені завжди подобалося працювати з молодими.
– І все-таки давайте повернемося до бразильцям.
– Талант у футболі, звичайно, дуже важливий. Але ніхто, крім тренерів, не знає, як важко працювати з молодими бразильцями. На жаль, у них не дуже хороша, якщо можна так сказати, загальна освіченість. В це поняття я вкладаю багато пунктів. Ну скажімо, вміння себе вести, повагу до дисципліни, відносини з партнерами, професіоналізм не тільки на полі, але і в житті. Причому в самих різних її областях. У мене з ними було дуже багато проблем, про які знаю тільки я. Але зате, коли ти їх переламываешь, а потім вони опиняються в кращих командах Європи, надсилають тобі звідти різні есемес-повідомлення з вдячністю – отримуєш від цього велике задоволення.
– Можете згадати самий незвичайний випадок впливу на молодих бразильців з вашої сторони?
– Розповім історію з Дугласом Костою. Це сталося після поразки від «Зеніту» в Петербурзі в Лізі чемпіонів. Роздягальня на «Петровському» ділиться на дві частини масажним столом – з одного боку, а з іншого футболісти. Вілліан і Дуглас сиділи прямо навпроти. Я був дуже засмучений. Раптом чую – які-то смішки на іншій стороні. Хтось посміхається і навіть сміється! Виявилося, один з них – Коста, який тільки недавно прийшов в команду. Я послухав, послухав і досить жорстко почав вимовляти цій групі: «Ми програли матч Ліги чемпіонів! Подивіться на інших – вони всі засмучені. А ви дозволяєте собі посміхатися!» І раптом Дуглас мені щось відповів. На нервах підходжу до нього, а він мало не замахується на мене. В цей момент я зрозумів, що зробив помилку або дуже близький до неї. В результаті не сказав ні слова. Інші бразильці заспокоїли Дугласа. На наступний день перед тренуванням, як завжди, зібрав усіх і вибачився, що піддався емоціям. При моєму досвіді я не повинен був допускати таку ситуацію. Але і Дуглас Коста допустив велику помилку. За всіма правилами його потрібно було відправити на три місяці в дубль. Бразилець вже тоді був хорошим талановитим футболістом, але команда не постраждала б від його відсутності. Однак я вчинив інакше. Сказав гравцям, що нормальною відповіддю на його поведінка була б посилання в другу команду, але я не буду цього робити. Адже футбол – це життя того ж Дугласа. Одним словом, не захотів бути тим, хто може поламати кар’єру талановитому гравцеві. Мабуть, його просто вдома не навчили тому, що потрібно вести себе скромніше. А на закінчення оголосив при всіх: Дуглас не отримує преміальні до кінця року і вийде на поле, тільки коли заслужить. «Ти повинен грати так, щоб змусити тренера поставити тебе в основу – це моє покарання», – сказав я йому. З того моменту Дуглас став вести себе ідеально. А після закінчення сезону я повернув йому всі недоотримані преміальні. З тих пір він став іншою людиною.
Взагалі перевиховувати бразильців доводилося у багатьох моментах. Деякі заявлялися в ресторан з кепкою на голові. Проходячи повз, знімав з них ці кепки – одному, другому, третьому. Говорив: «Ви ж католики! Не можна сидіти за столом у кепках!» Зрештою доходило. Це важливі дрібниці. Найскладнішим було переконати їх, що бразильська техніка повинна йти тільки на благо команди.
– Яким чином це робили?
– Змушував робити вправи, де потрібно було грати в один-два дотики. Без цього вони брали б м’яч і починали лізти в обведення через весь захист суперника. Часом доводилося витрачати до двох років, щоб навчити бразильців створювати вільні зони, вриватися в ці зони, організовувати чисельну перевагу в місцях, куди переводиться м’яч. Та й іншим тактичним тонкощам. Наприклад, якщо футболіст вривається з флангу і кидає свою зону, його треба страхувати. Бразильці цього не розуміли і грали у свій футбол. Хоча техніка у них завжди була на найвищому рівні.
Thanks!
Our editors are notified.