Спадкоємець з Калькутти

Зрозуміло, що не всі сусіди були щасливі потрапити на безкоштовний концерт.
Акомпанемент стукотів по батареях, стін і стель успішно заміняв ударні інструменти. При певній дресурі громадяни швидко вчилися духопелити, не вибиваючись з ритму.
Ну і, звичайно, міліція іноді приходила за контрамаркой.
Одне радувало – в ієрархії районних гріхів гучна музика стояла в самому низу суспільно-небезпечних діянь.
Тоді громадяни нечасто давали ментам відволікатися на подібні дрібниці. Околоточному, як правило, і грабежів з поножовщиною вистачало. Не до блюзу – коли навколо суцільний блатняк.
Але в той день у мусорів, мабуть, сталося затишшя.
Дзвінок у двері. Ми проводжали Віджея, стоячи в коридорі. Віджей – індус, главред “Плейбоя” і відомий московський розпиздяй, збирався на раут в посольство, тому був при параді. Англійський костюм у його гардеробі вдало гармоніював з тюрбаном. В який Смолін вправив тещину брошка.
Другий його дружок (сикх) виглядав аналогічно. Але без брошки. Зате з бородою до пупа, на яку дівки висипали блискіток.
Індуси забігли до Смоліну курнути плану перед офіціозом, план був атомний, тому особливо не пручалися тюнінгу.
Стояли, гикали і нерозумно хихотіли.
Отже – дзвінок.
Віджей різко згадує, що йому пора на прийом і відкриває двері. Там на нього витріщаються сміття.
Спритний індус моментально врубається в ситуацію, молитовно складає перед собою руки і кланяється в пояс. Сикх синхронно повторює за ним.
Сторопіла сміття зображують якусь подобу книксена.
Парадне в Москві. Бруд, запах кошачей сечі, тьмяні лампочки, павутина, бички.
І тут на тебе виходить такий павич-мавліна. Кіркоров на виданні.
Думаю, якщо б слідом за індусами під звуки бубнів і бубон вискочила підтанцьовка з 30 мавп з фесками, в оксамитових жилетах, з факелами в лапах і почали б гангамстайл-денс танцювати, менти б сильніше не здивувалися.
Загадкові іноземці відсувають остолбеневших кшатріїв і прямують до ліфта. Наспівуючи і пританцьовуючи.
В очі ментам б’ють іскри з бороди сикха. Посеред чола Віджея загадково мерехтить тещиного брошка.
Всі присутні мовчки проводжають поглядами цих танцюристів диско до ліфта.
Ліфт їде.
Повисає незручна пауза. Ментам треба час, щоб зібратися з думками.

Нарешті, вони згадують про мету візиту.
Мовляв, скарги, порушуємо, недобре ітд.
Заходять в квартиру. А там – клуби диму, як на пожежу. Тільки що три косяка видули. Запах – ні з чим не переплутати.
– Ах ви тут ще й наркоманите?!!!
Смолін реагує блискавично.
– Ми тут причому? Це раджа.
– Якою раджа?
– Бенгальська. Ви ж його бачили тільки що.
– ???
– Він же брахман по масті.
– І що?
– А брахману з нижчими кастами спілкуватися-западло. Він від цього прану втрачає. Ось тому з раджею слуга постійно ходить і приміщення обкурює. Шашкою каннабиольной. Що б зашквару не було, розумієш? Прийнято у них так.
У мене аж вуха похололо. Каннабиольная шашка? Що він несе?!
Але менти проковтнули цю маячню не вдавившись:
– Хто це тут нижчі, я не зрозумів?
– Та всі присутні. Небрахманы. Ми-то добре, кшатрії, а ось те, що вони вас зустріли-це взагалі пердюмонокль. Тепер їм місяць співати і танцювати доведеться, що б скверну змити. Інакше Вішну не пробачить. Бачив – як ці Зіта і Гіта колінця танцювали по дорозі?
Мент потряс головою. Розірваний шаблон ніяк не хотів склеюватися воєдино.
– Не зрозумів. Ми для них – типу півнів чи що?
– Менти? Якщо офіцер, шудра по їхньому, то ще куди не йшло. Але от сержант – це набагато гірше півня – пустував Смолін. Як ми все це витримали – розуму незбагненно.
Вражає те, що слухаючи смолинскую хуергу, сам починаєш у це вірити. Таким впевнено-нудьгуючим тоном всі викладався.
Сміття набычились. Смолін моментально згорнув екскурс в антропологію.
– Не, я тут причому? Це ж індуські забобони. Є заперечення у посольстві їх озвуч. Адреса підказати?
– Чуркобесы ебаные!
– Ну не скажи. Він же спадкоємець Кашпура. У нього грошей… Смолін несподівано заспівав Лемешевым: “Не злічити алмазів в кам’яних печерах, Не злічити перлів в море полуденному, Далекої Індії чудеееес.”
Мент боязко позадкував.
Смолін наступив на горло власній пісні.
– Бачив рубін на лобі?
– Ну.
– Око Крішни називається. Мільйонів десять варто.
– Доларів?
– Фунтів.
– Хуясе!
– А його слуга бороду діамантами усыпает. Кожен день.
– Іди ти!
По очах мента було зрозуміло, що Виджею сильно пощастило. Якби не фора по часу, валятися б йому в підворітті з проломленою головою за пятирублевое творіння радянських ювелірів. А сикхи кимберлитовую борідку б видерли з корінням.
Захоплюваних ксенофобією і жадібністю ментів з шаною проводили до дверей. Видно, що в їх головах йшла якась дуже напружена робота. Не готові вони були, мабуть, до несподіваного зануренню у світ “Тисячі і однієї ночі”.
Так розгубилися від східного колориту, що про скарги сусідів забули геть.
В квартирі музиканти повзати по паркету. У нестямі. Мовчки.
Почувши звук закривається ліфта натовп відкрила уста.

– Ауууууу!!! Смолін, сволота, що ти твориш!!!!
– Каннабиольная шашка!!! АААААА!!!!!
– Ооооо!
– Сука… це як в армії – димова, тільки з шмалью?!!!! РДГ-2Ч?
– РКД! Ручна каннабиольная граната.
– Краще ДМ11. У безвітряну погоду забезпечує повний обдолб особового складу супротивника на площі в три гектари.
– І перетворення його в союзника!
– А при підриві двох зарядів – в соратника! Ыыыы!
– І запобігає зашквар кшатріїв у радіусі ста ліктів!
– Провокує выпендр фраєрів!
– Аааа! Смолін! Ось ким треба бути, що б таку херню народити! Експромтом!
Загалом, концерт в той вечір відбувся на мажорній ноті. А менти до нас більше не ходили. Як їх сусіди не звали.