НІКІФОРОВ: «Всіх підкуповували людські якості Цымбаларя»

Колишній одноклубник Цымбаларя згадав про іграх в одній команді з легендарним півзахисником

Про

одному з

кращих вихованців одеського футболу Іллі Цымбаларе,

честь якого 4

червня

Південній Пальмірі відбудеться матч пам’яті, згадує його друг і

колишній одноклубник по

СКА і

«Чорноморцю» Олександр Никифоров.

—

В

наш час дуже мало було таких людей, як Іллюша,

— з

сумом в

голосі згадує

Олександр Никифоров. —

Всіх підкуповували його людські якості. За

цій частині він

виділявся як на

футбольному полі, так і

в

життя. Познайомилися ми

з

ним

1987

році, коли він

призвали в

армію. Це сталося в

одеському СКА, за

півроку до

мого звільнення з

військової служби. Перший матч після його заклику був у

Сімферополі, де ми

зустрічалися з

досить сильною в

ту

пору «Таврією». В

грі з

кримчанами, що завоювали в

тому перше місце в чемпіонаті

українській зоні другої ліги, наша команда здобула перемогу

— 2:1. Цимбалар вийшов в

нею на

заміну де-то за

півгодини до

фінального свистка і

забив божевільний гол. Отримавши м’яч на

підступах до

штрафному майданчику суперника, він

обмотав одного за

іншим кількох гравців «Таврії» і

лівою ногою потужно пробив по

воріт. М’яч вдарився об

внутрішню сторону перекладини і

застрибав за

лінією. Пам’ятається, який приїхав спеціально на

цю гру командувач округу видав нам підвищені преміальні.

Після закінчення сезону термін служби у

мене і

Сергія Гусєва закінчився, і

ми

перейшли в

команду, в

яку мріяли грати з

дитинства

— «Чорноморець». Там через півтора року доля знову звела нас з

Іллею. Правда, ще до

його переходу в

цю команду ми

нерідко відвідували матчі з

участю армійців, де Цимбалар помітно виділявся своєю грою. Було видно, що він

на

надзвичайно обдарований футболіст, який за

майстерності

голову вище своїх одноклубників. Вже тоді ми

знали, що Іллюшу запрошують в

«Чорноморець», однак йому до

закінчення служби в

армії залишалося ще три місяці. Але

керівництво старшого по

рангом одеського клубу якимось чином зумів домовитися з

СКА і

раніше терміну демобілізації взяло в Цымбаларя

команду. І

в

першої

же своїй грі в

вищій лізі

— з

тбіліським «Динамо»

— він

не

тільки був одним з

кращих на

поле, але

ще й

забив м’яч у

ворота Отара Габелія. Після цього стало ясно, що у

дебютанта «моряків» велике майбутнє. Цікаво, що коли готувався дебют Іллі в

«Чорноморці», я

був викликаний в

молодіжну збірну СРСР. Коли повернувся в

Одесу, то

місце в

складі виявилося зайнятим.

—

Навколо переходу Цымбаларя в

«Чорноморець»

ту

пору було багато розмов. Багато хто дивувалися, що він

був здійснений в

обхід існуючих норм і

законів.
—

Дійсно, галас була велика. Про

це говорили і

фанати, і

вболівальники, і

звичайні люди. Кажуть, шум за

приводу того, як військова людина може грати за

іншу команду, підняли шанувальники армійців. Ясна річ, що після цього довелося Іллю на

якийсь час повернути назад у

СКА. Він

навіть провів кілька тижнів у

спортроті. Але

незабаром усі питання були улагоджені, і

він

повернувся в

«Чорноморець», де відіграв ще три з

половиною чудових року.

—

У

вас, як колишніх одноклубників по

СКА, напевно з

самого початку були дружні стосунки?
—

Звичайно, дружили. Після того, як Сергій Гусєв в

початку сезону 1991 року поїхав в

в оренду

тираспольський «Тілігул», ми

з

Іллюшею ділили кімнату на

тренувальній базі «Чорноморця». Одного разу у

мене зламався телевізор, і

ми

поїхали здавати його в

ремонт. Коли тягли апарат на

другий поверх сервісної майстерні, нас побачив один з

його керівників, колись працював начальником у

нашій команді Віктор Шарай. Він

сказав: «Я

все розумію. Але

щоб два конкурента на

одну ігрову позицію жили в

одному номері, несли один телевізор і

так дружили

— такого в

футбол я

давно не

бачив!» Скажу більше: наша дружба була настільки міцною, що коли в

«Чорноморці» одного разу виникли внутрішні розбіжності, то

Ілля зайняв нашу з

братом Юрієм позицію.

На

межі 80-х і

90-х між тодішнім президентом клубу Юрієм Заболотним і

головним тренером Віктором Прокопенко пробігла чорна кішка, з-за чого команда мимоволі розділилася на

два табори. Ми, Нікіфорови, були за

першого з

них, так як Заболотний нам доводиться рідним дядьком. На

нашій стороні були такі досвідчені гравці, як Жекю, Кондратьєв, Іщак, Кузнєцов, а

також хлопці молодші

— Телесненко, Гусєв

і, зрозуміло, Цимбалар. Вся ця ситуація, звичайно

ж, виглядала безглуздо, але

що було, то

було. Після цього Прокопенко продовжував ставити в

склад Іллюшу, адже він

сильніше, і

це було очевидно! Правда, були матчі, в

яких Цымбаларя переводили в

середину поля, а

я

грав на

своєму звичному місці лівого півзахисника. Потім передбачалося, що, з огляду на близькість закінчення кар’єри ветерана Ищака, мені доведеться виконувати роль лівого захисника, а

Іллюша буде діяти на

цьому

ж фланзі в

середньої лінії. Але

нічого з

задуманого не

вийшло, а

незабаром мені і

того

ж Ищаку довелося виїхати грати в

Угорщину.

Источник