Петренко: Проти Мін’юсту виступив великий бізнес, щоб зупинити реформу в’язниць і СІЗО

Міністр анонсує реформу пенітенціарної системи

286 гривень – такий середньомісячний заробіток українського засудженого.

Тільки 17% з них працюють, а ті, які працюють, часто роблять це під примусом т. н. блатних і закритих інструкцій колоній. У той же час 100 підприємств пенітенціарної системи, користуються робочою силою ув’язнених, збиткові.

Міністр юстиції Павло Петренко анонсує реформу пенітенціарної системи. СІЗО перенесуть за межі міст, а в’язниці на першому етапі реформи будуть реконструювати за гроші західних партнерів.

У нових СІЗО, побудованих на кошти інвесторів, відмовляться від барачного принципу розселення затриманих.

Петренко говорить про тотальне скорочення регіональних відділень Державної пенітенціарної служби, підвищення зарплат охоронцям, чиновникам, які залишаться після скорочення, а також укладеним.

І в той же час міністр відмовляється розпочати реформу вже сьогодні. Чому – в ексклюзивному інтерв’ю Фактам ICTV.

Частина І

– Чи Правильно я розумію, що реформа пенітенціарної системи в першу чергу спрямована на більш гуманне ставлення до ув’язнених?

– На олюднення. Система сьогодні – радянська репресивна. Я організовую похід журналістів в Лук’янівський СІЗО, хай тільки трохи заспокоїться ситуація у Верховній Раді – всі побачать місцеві умови.

– Лук’янівський СІЗО унікальний або проблема одна на всіх?

– Він один з найгірших в країні за умовами утримання. Такі ж погані умови в Кіровограді, Одесі, Херсоні.

– Яка вартість утримання одного ув’язненого?

– 47 тис. гривень на рік.

– Спростуйте або підтвердіть міф: слідчий ізолятор, тюрма – це обшарпані стіни, напівзогнилі матраци, знущання, сегментація ув’язнених за категоріями, коли т. н. блатні, завдяки корумпованості співробітників в’язниць, отримують привілеї….

– Є ряд старих колоній, але, в основному, умови більш-менш. Прогнилих матраців немає.

Є сегментація на представників криміналітету – звичайно. Це реальність системи відбування покарання в будь-якій країні.

Найгірші умови як раз в СІЗО. Як правило, вони побудовані в кінці 19 – початку 20 ст. І тут є елемент несправелдивости, тому що люди ще не засуджені до позбавлення волі.

СІЗО знаходяться в центральних частинах міста. Для того, щоб не просити у бюджетів кошти, яких немає, об’єкти будуть продаватися на конкурсах. Інвестори будуть зобов’язані побудувати за межами міста нові об’єкти.

– Лук’янівський СІЗО оцінили у 8 млн доларів. Це правда?

– Чутки. Про конкретні суми не йдеться. Будуть встановлені конкурсні умови. Формат такий: мінімальне пропозицію інвестора – будівництво нового СІЗО за технічним проектом, який буде погоджено з нашими європейськими партнерами (у разі Лук’янівського СІЗО, у пенітенціарної служби є земельна ділянка поблизу Ірпеня). Інвестор отримає старий об’єкт тільки після того, як введе в експлуатацію новий.

– Новий СІЗО буде повністю європейським за своєю суттю?

– З європейськими стандартами безпеки, контролю за ув’язненими. Ми плануємо відійти від т. зв. барачного принципи розміщення. Після виконання всіх зобов’язань інвестор отримає земельну ділянку в центральній частині міста.

– Ви чули критику про перенесення Лук’янівського СІЗО?

– Я чув один з її варіантів, мовляв, він – пам’ятник архітектури. Не дай Бог такі пам’ятники архітектури зберігати… будучи адвокатської діяльності я часто заходив до Лук’янівського СІЗО, представляючи інтереси затриманих. Це наповнене негативом місце.

– В якості міністра теж їздили по СІЗО, тюрмах?

– У мене є доступ до будь-якій установі. Більше того, маю право надати доступ до установи особам, які не працюють у системі пенітенціарної служби. У 2014 році я ним скористався. Ми сформували спеціальну моніторингову групу, в яку увійшли правозахисники. Вона була розділена на 8 підгруп по 3 людини в кожній.

– Раніше міністри ходили по тюрмах?

– Міністри, може, і ходили, але доступ правозахисникам в установи не надавався. Коли ж, умовно кажучи, в колонію приїжджає робоча група на чолі з правозахисниками Захаровим або з Багіровим, і без попередження заходить безпосередньо до ув’язненого, а після виявлення порушень ми приймаємо рішення в тому числі про звільнення керівника установи, це дисциплінувало останніх. Однак умовна дисциплінованість керівників загальну проблему не вирішує.

– Багатьох керівників в’язниць ви звільнили?

– В 2014 був оприлюднений звіт Європейської комісії з питань протидії тортурам. Комісія працювала у Харківській, Дніпропетровській та Одеській областях. У звіті були низку зауважень і застережень за фактами нелюдського поводження в деяких установах. Начальник та перший заступник начальника Дніпропетровського СІЗО відсторонено від виконання покарань; звільнений начальник СІЗО Одеси; відсторонені від виконання покарань керівника виправної колонії № 25 в Харківській області, а також начальник і його перший заступник Дніпропетровського СІЗО.

Чоловік, який зараз потрапляє у в’язницю, отримує квиток в один кінець. Після звільнення незначна кількість колишніх в’язнів можуть повернутися до нормального життя. Дуже багато рецидивів: тюрма або ламає людину, або людина підлаштовується під систему.

– Які основні порушення були виявлені? І часто на Україну подають позови до Європейського суду з прав людини?

 – На розгляді урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини перебувають 24 справи. Скаржаться на побутові умови (недостатність площі камери на 1 людину, погані санітарні умови, харчування) та на неналежне лікування.

Кричуще рішення Європейського суду було прийнято в 2013 році у справі “Карабет та інші проти України”. Воно стосувалося подій 2007 року в Ізяславській виправній колонії, коли 1121 укладений оголосили голодування на знак протесту проти умов утримання. Голодували три дні, вимагаючи звільнити деяких керівників установи. А коли протест завершився, заступник начальника Державного департаменту з питань виконання покарань наказав головам Житомирського та Хмельницького обласних управлінь направити до в’язниці спецназ і підрозділи швидкого реагування для надання її адміністрації практичної допомоги у “стабілізації оперативної обстановки і проведення обшуків”.

Під час “операції” люди в обмундируванні жорстоко били засуджених в різних приміщеннях колонії, а потім – у Рівненському СІЗО. У засуджених текла кров, у багатьох були черепно-мозкові травми, вони втрачали свідомість. Їх змусили роздягнутися і словесно принижували, неодноразово перевозили у переповнених автомобілях, а потім помістили в холодні камери СІЗО, не надавши їм будь одягу, їжі або води.

– Скільки Україна тоді заплатила постраждалим?

 – До суду звернулися 17 засуджених. Європейський суд присудив виплатити п’ятнадцяти із заявників по 25 тис. євро і одному – 10 тис. Гроші були виплачені.

Основні порушення, які зафіксували моніторингові групи зараз – це побиття, обмеження доступу до отримання медичної допомоги. В старій системі начальник медичної служби колонії підпорядковується керівнику колонії. Це – нонсенс. Тому з статистики немає фактів, що укладений звернувся до лікаря у зв’язку з побиттям.

– А як повинно бути?

– Медик повинен підкорятися хоча б міжрегіональному відділенню, а, можливо, і центрального апарату.

У 2014 році в одну з колоній приїхала моніторингова група, поспілкувалася з засудженим, досить-таки агресивно налаштованим. У нього на обличчі були явні ознаки застосування сили. Ми відсторонили від роботи керівника колонії, призначили службове розслідування, направили матеріали в місцеву прокуратуру. Кримінальну справу порушили, а потім одразу закрили, тому що за матеріалами медичної експертизи було встановлено, що ці ушкодження… не були пов’язані з застосуванням сили.

– Тобто, за статистикою, у нас все добре?

– Виходить, так. Єдине, що нас відрізняє від 2013 року – тоді про таке взагалі ніхто не говорив. Я ж у 2014-му вирішив опублікувати звіти, які робить Європейська комісія з питань протидії тортурам. Це неприємно, нічим похвалитися, але якщо мовчати – стаєш співучасником злочинів.

– У країнах західної Європи теж б’ють ув’язнених?

– Такі факти є скрізь. Режимне установа – це держава в державі. Застосування фізичної сили можливе для придушення бунту, при порушенні правопороядка. Проблема в зловживаннях, а також у тому, що укладеним створюються такі нелюдські умови, що він в принципі не відчуває себе людиною.

– Яка зарплата працівників Державної пенітенціарної служби (Дптс)?

– 1,8-2 тис. грн заробляє охоронець. 3-5 тис. грн – працівники адміністративного апарату на рівні областей, центрального офісу у Києві.

Адміністративний апарат Дптс занадто роздутий. 300 з гаком працівників тільки у київському офісі. Також є 24 обласні управління. В кожному – до 100 осіб.

Ми проводили функціональний аудит, в ході якого керівники обласних установ чесно відповідали: до кінця не розуміють, чим займаються їхні відділи, оскільки за технічне забезпечення несе відповідальність безпосередньо керівник колонії. Вони перекладають папірці і звіти здають.

Після цього було прийнято рішення, що адміністративна “прокладка” скорочується приблизно наполовину. Також ми ліквідуємо обласні управління, формуючи з них 5 міжрегіональних по моделі будь-якої бізнес-структури.

– Ви порахували економію?

– Вважаємо. Дивна історія: кожен раз, коли міністерство робить запит на отримання інформації від Дптс, остання плутається в свідченнях. Одного разу клерки “забули”, що у них є 4 тис. інспекторів кримінальних інспекцій.

– Як це?

– Йде систематизоване, тихе опір. Система не реформувалася 20 років. Вони досі вважають, що міністри змінюються, а Дптс залишиться такою назавжди.

– Ви ж знаєте керівників Дптс, спілкувалися з ними?

– Керівники як раз налаштовані на реформи, але під ними величезний апарат. Гальмує середня ланка.

– Чому?

– Тому що це величезний бізнес. У пенітенціарної служби працюють 100 спеціалізованих підприємств. Всі вони штучно збиткові, адже при фактично безкоштовної робочої сили не може бути збитковим підприємство, яке, наприклад, видобуває щебінь або граніт, шиє одяг.

Пенітенціарна служба – фактично держава в державі. У неї величезний бюджет на закупівлі. Вона має таке лобі, що в профільних законах про Державну службу з питань виконання вироків судів прописали норми, за якими директора спеціалізованих підприємств є за посадою заступниками керівників колоній.

– Хто лобіює?

– Є прокурорсько-суддівська лобі, а також лобі тих, хто керує установами. Я не виключаю, що буде опір і в парламенті. Зокрема, від мажоритарників.

– Ви можете назвати прізвища?

– Ми поки не подавали законопроект у Верховну Раду. Зараз до мене ще ніхто не приходив з тиском. Хоча я один із тих міністрів, на якого тиснути фактично неможливо – пройшов люстрацію, у разі необхідності, я виходжу в публічну площину, називаю прізвища і на цьому тиск закінчується.

За 2 роки роботи в міністерстві було кілька інституційних змін, які я починав, розуміючи, що буде величезний опір.

Перше – реформа продажу конфіскованого майна, яку ми ввели в 2014 році. Проти мін’юсту виступило сильне лобі компаній, які займалися непрозорими продажами. Це мільярди гривень, які крутилися в тіньовому секторі. Але ми перевели всі продажі на електронний майданчик.

Друге – ліквідація Державної реєстраційної служби (ГРС). Це була найбільш корумпована служба в органах юстиції. З нею стикалися 20 млн українців щороку. Черги, бюрократія, побутові хабара – так було раніше. Зараз ми демонополизировали сервіси, передавши повноваження ГРС місцевим органам влади та нотаріусам.

Наприклад, раніше, коли ви реєстрували квартиру – вам видавали свідоцтво. На свідоцтвах заробляла приватна компанія: 300 млн грн бюджетних коштів витрачалося на закупівлю бланків. Ми ліквідували свідоцтва. Бюджет економить 300 млн, людині видається виписка з реєстру, електронний документ, що підтверджує право власності.

Третій пріоритет – саме реформа Державної пенітенціарної служби. Її ми почнемо пізніше за інших, тому що спочатку стояло завдання змінювати ті сегменти, в яких є контакт мільйонів українців з нашими послугами. Звичайно ж, не применшуючи важливості захисту прав людей, які перебувають за ґратами. Таких, до речі, 70 тис. Але негатив від реєстраційних послуг відчувало 20 млн українців. Ми визначили пріоритет – кардинальні зміни в ГРС, щоб отримати підтримку суспільства для тюремної реформи.

Реформа – це не просто скорочення кількості співробітників пенітенціарної служби. Це ремонт в’язниць, инвентиризация, поліпшення умов утримання. Для ремонту потрібно величезні капіталовкладення, яких у держави немає.

Спілкувався Ростислав Буняк.

Продовження читайте у понеділок, 29 лютого.