Кореспондент Sport.ua Антон Світличний дивився за фіаско збірної України у Варшаві
Євро-2016 для збірної України вже увійшло в історію. Можливо, це буде найсумніша її сторінка. Може, цей провал дасть керівництву українського футболу причини і поштовх для серйозних змін, які давно напрошуються у вітчизняному футболі.
Сумно навіть не від того, що Україна покидає чемпіонат Європи на щиті, а від того, що футболісти, про яких пише вся Європа, яких з усіх сил піарять агенти – і для яких на все готова публіка, в найбільш важливих іграх своєї кар’єри не показують рівним рахунком нічого. І як помилявся той же Ігор Суркіс, не продавши Андрія Ярмоленка в який-небудь «Сток Сіті» минулого літа… Зараз розпіареного футболіста київського «Динамо» не захоче навіть вийшов в Прем’єр-лігу «Халл Сіті».
Але ця розповідь не про те, як боляче отримала збірна України по п’ятій точці від Північної Ірландії, а про те, який ажіотаж викликав чемпіонат Європи в Польщі, як тут переживають за успіхи суперника команди Михайла Фоменка у відбірковій групі Євро-2016 і яке свято було влаштовано після нічийного результату з Німеччиною, який, по суті, вивів поляків в плей-офф турніру.
На фінальну частину Євро від редакції Sport.ua вирушили чотири
кореспондента. Влад Дудка вже давно мандрує просторами Франції і його репортажі ви неодноразово читали. Зовсім скоро вирушить на чемпіонат Михайло Рєуцький, який потрапить на заключний матч збірної України на турнірі. Практично на весь час турніру вирушила до Франції і Яна Кустол. Я ж вибрав кілька незвичайний маршрут, який передбачав перегляд матчів за участю збірної України по ТБ у Варшаві та Львові.
Виліт був запланований на 16-е червня на автомобілі до Варшави, звідки вже за допомогою літака добиратися до Парижа. Але за тиждень до цього у мої плани втрутилася дівчина (не блондинка), яка не встигла зупинитися на світлофорі і пошкодила моє транспортний засіб. Дзвінок на українсько-польську митницю і невтішне підтвердження того, що польська сторона з розбитими габаритами автомобіль на територію своєї країни не впустить. Тому в терміновому порядку довелося шукати альтернативні варіанти того, як же все-таки добратися до столиці сусіднього для нас держави.
Врятував сервіс Busfor.ua, у якого часто трапляються знижки на переїзди в Білорусь, Росію, Чехію і Польщу в тому числі. Квиток в одну сторону Київ-Варшава на старому, списаному німецькому автобусі обійшовся в 600 гривень (що, з урахуванням оплати бензину на авто і придбання зеленої карти, обійшлося мені набагато дешевше). Ніч, звичайно ж, видалася не з легких, але 16-го червня вранці я вже був у Варшаві, яка зустріла сонячної і по-справжньому літньою погодою.
Вдень я вселився в квартиру, що знаходиться неподалік від центру, а до обіду вже насолоджувався красою Лазенского парку, старого міста і центральних вулиць столиці. Необхідно відзначити, що, потрапивши в Польщу, відразу починаєш відчувати дух свята Євро і об’єднання громадян цієї країни навколо своєї національної команди. Державні прапори на автомобілях, фанати з трояндами збірної Польщі і просто діти у формі команди… Забронювати столик на вечір для перегляду матчу за участю збірної України виявився досить непростим завданням. Обійшовши кілька закладів, мені все ж вдалося знайти непоганий британський паб, який люб’язно погодився звільнити столик, але тільки до початку поєдинку Німеччина – Польща.
Потрібно сказати, що ажіотажу у місцевого населення матч Україна – Північна Ірландія не викликав. Поруч зі мною в пабі розмістилися фанати збірної Польщі, які підігрівали кров живим пивом, парочка фанатів збірної Англії, завзято обговорюють матч Англія – Уельс, і кілька українок (мабуть, студенток), які весь матч своєї збірної обговорювали справи любовні.
З цього контингенту я виділявся дуже різко. Вже так склалася гра, в якій збірна України зробила ще один впевнений крок до вильоту з турніру. Один момент за 90 хвилин гри – це зовсім не те, чого очікували від розпіарених і хвалених футболістів нашої національної команди.
Підготовка в Італії, канікули в Швейцарії, тренування в Провансі… Все це лише для того, щоб вийти, пропустити чотири і поїхати назад. Тут навіть можна перефразувати Олександра Шовковського: «На місці гравців збірної України, я б оборочивался через плече, коли буду гуляти по вулицях Києва».
В цілому, від збірної України я нічого серйозного не очікував. Так, є футболісти, які виділяються в цій команді, але в тій же Європі – це рівень, м’яко скажемо, посередній. Це ми з вами вважаємо, що Ярмоленко якщо і має переїжджати в який-небудь інший клуб – то тільки в «Реал ” або «Барселону». Люди європейські, розбираються у футболі, розуміють, що рівень кращого гравця чемпіонату України – це максимум «Евертон» або той же «Сток Сіті»… «Боруссія» Дортмунд? Так, можливо, але для цього Андрію необхідно буде стрибнути вище своєї голови.
Показав і Коноплянка, чому на нього так рідко розраховує Унаї Емері. Футболіст, який коштує 20 мільйонів євро, повинен показувати інший футбол, не такий, як ми побачили у матчі проти Північної Ірландії. У цьому переліку невдач складно знайти хоч якийсь, навіть худий, плюс. Серед позитивних моментів можна назвати лише те, що неоціненний досвід ігор на такому рівні отримали наші молоді футболісти – Віктор Коваленко та Олександр Зінченко, які, будемо сподіватися, ще допоможуть нашої збірної у відборі на ЧС-2018. Дні ж Михайла Фоменка біля керма збірної, можна з упевненістю стверджувати, полічені, і дай Бог щоб Михайлу Івановичу вдалося гримнути дверима у матчі заключного туру Євро-2016 проти Польщі.
Сам матч Німеччина – Польща мені подивитися не вдалося, в цей час я вирішив пройтися вулицями вечірнього Варшави і обміркувати побачене раніше у виконанні команди Фоменко. На вулиці рідко зустрічалися люди, і лише транспорт і рідкісні автомобілі з’являлися в центрі міста, який жив матчем і перебував з головою у цьому поєдинку. Нульова нічия поляків фактично вивела їх у наступний етап чемпіонату Європи, а після фінального свистка в місті почався справжній свято. Близько півгодини поляки салютували, вибігали на вулиці з радісними вітаннями один до одного, цілувалися і обіймалися, роблячи це так, ніби мінімум їх улюблена команда виграла півфінальний матч чемпіонату.
У цей момент відчулася невелика заздрість до команди, яка, маючи (на нашу думку) куди менш сильним складом, змогла домогтися такого результату. Звісно, полякам не диктували, кого викликати в збірну, а кого залишити поза заявки, кого звільнити з тренерського штабу, а кого взяти на контракт… Їх футболісти не били один одному морди у матчах чемпіонату і не видавлювали після цього крізь зуби «вибач»… Вони просто робили свою роботу і добилися результату з таким же тренером, не самого високого рівня, як і у нас. Це і називається механізмом, який дасть результат навіть в той момент, коли у твоєї команди не найсильніше покоління футболістів.
Нашій збірній залишається пакувати валізи і спробувати грюкнути дверима в грі з Польщею… На це Євро для нас закінчиться, але свято триває. До зустрічі в Парижі!
Thanks!
Our editors are notified.