Розпад Югославії і Дейтонські угоди: примус до миру, або Бомба уповільненої дії

Друга публікація на тему “міжнаціональні конфлікти”. Після Сирії Факти ICTV розкажуть про розпад Югославії і Дейтонських угод, які стали яскравим прикладом зовнішнього втручання для вирішення внутрішніх проблем однієї країни – Боснії і Герцеговини.

До чого це призвело?

Записано зі слів Максима Кам’янецького, доцента Інституту міжнародних відносин Київського національного університету ім. Т. Шевченка, експерта по військових конфліктів на Балканах.

Максим Кам’янецький перед лекцією “Україна між Росією і Центральною Європою” (Загреб, 2011)

Розпад Югославії

З колишньою Югославією Україну найбільше об’єднує спосіб державотворення. СРСР і колишня Югославія були багатонаціональними. Але таке об’єднання не було історичним прагненням народів – це неправда, що всі південні слов’яни хотіли об’єднатися в єдину Югославію. Їх об’єднання було ситуативним і під значним зовнішнім примусом у період 1917-1918 рр.

Наприклад, для словенців або хорватів Австро-Угорщина була набагато ближче, ніж Сербія. Вони не вважали сербів за “настільки” братів. У той же час історичний контекст складався так, що в період кінця 19 – нач. 20 ст. виникли ситуативні союзники. Все це підштовхнуло складові Австро-Угорщини та Османської імперії до пошуків нових зв’язків і до створення Югославії. А розвал Югославії спровокували помилки в державній політиці та діяльності національних еліт.

Сама величезна жорстокість виникає там, де учасники конфлікту добре знають один одного. В Югославії жорстокість проявилася сповна. Конфлікти були набагато виразнішими в конфесійному та етнічному сенсі, ніж в Україні. Проводилася чітка грань між православними католиками-мусульманами, сербами-хорватами.

Словенія фактично моноэтнична: 90% жителів – етнічні словенці. На старті незалежності у неї не було внутрішніх протиріч. Найбільша ж проблема – з військами Югославської народної армії, розквартированих на її території. А ось в Хорватії були райони компактного розселення сербів…

Я одного разу потрапив у незручне становище, коли під час війни в місті Шибеник (Хорватія), автоматично перепитав у портьє готелю сербською. Він образився, проявивши підкреслене відраза до мови, якою я до нього звернувся.

В Україні не можна сказати хто сепаратист, а хто патріот на основі того, якою мовою спілкується людина. Але в колишній Югославії це можна було зробити. На початку 90-х років навіть анкетні проблеми виникали, коли у жителів в анкетах запитували про віросповідання. І якщо відповідь була “атеїст”, то переважно розумілося, що це серб. Тому що у хорватів вважалося принциповим бути католиками. А в масовій свідомості сербів вважалося, що хорвати – це усташі (приблизно як у нас бандерівці) і прихильники фашистів у Другій світовій війні.

Боснія і Герцеговина – це досвід для України в контексті врегулювання конфлікту під зовнішнім впливом, коли саме міжнародне співтовариство зробило основний внесок у процес врегулювання.

Косово – це проблема держави, майбутнє якого теж вирішено на міжнародному рівні.

Дії Росії в Україні – це гра з США в контексті “ви зробили так з Косово – от ми пропонуємо відповідь Кримом”. Росія спробувала довести, що ящик Пандори був відкритий саме в Косово, допустивши його самовизначення. Росія спробувала скористатися цим прецедентом в Грузії 2008, але тодішня її агресія в світі швидко забулася.

І ще: на відміну від подій в Україні, жоден конфлікт в Югославії не закінчувався приєднанням території. Це принципова різниця.

Дейтонські угоди

Дейтонські угоди складаються з базового документа і 11 додатків. Стосувалися переважним чином ситуації в Боснії і Герцеговині. Але загальна вимога стосувалася проблем нормалізації відносини в колишній Югославії, наприклад, між сербами і хорватами.

Напередодні 1995 президент України Леонід Кучма пропонував, щоб місцем переговорів став Київ. Київ нібито підтримує відносини з усіма сторонами конфлікту і одночасно нейтральний. Зрештою, переговори проводилися на військовій базі Райт Паттерсон в штаті Огайо поблизу міста Дейтон. Вони заклали юридичні основи освіти сучасної Боснії і Герцеговини – країна стане конфедерацією між мусульмано-хорватською федерацією і Республікою Сербської в Боснії.

Насправді ці угоди повинні називатися паризькими, бо підписані в грудні 1995 року в столиці Франції.

Дейтонські угоди – це зовнішній примус до миру. Але практика показує, що міжнародна наполегливість на припинення вогню і встановлення будь-якої держави, де не стріляють – це не найкращий вихід.

Сучасна Боснія і Герцеговина показує, що вона не преодалела внутрішньої кризи. Її будова стало основою для нових конфліктів. Лише тільки змінився конфліктогенний чинник. На початку 90-х це були міжнаціональні відносини, зараз – економіка, влада і корупція. В Україні ніхто не помітив, що в 2013-2014 роках у Боснії і Герцеговині були подібні події до наших – захоплення резиденції президента, вуличні бої поліції з протестувальниками…

Дейтонські угоди законсервували конфлікт. Ними була закладена модель колишньої Югославії в рамках Боснії і Герцеговини – багатонаціональна держава з швидкою ротацією національних лідерів. Але якщо ці лідери корумповані… Наприклад, серби домовлялися з представником німецької меншини, і він грав проти мусульман.

Дейтонські угоди для України? Не зовсім зрозуміло, хто виступить іншою стороною переговорів з Києвом. На базі Райт Паттерсон були зібрані всі ворогуючі сторони – оскільки Боснія і Герцеговина трехэтническая, то три лідера етносів, які претендують на вплив у майбутній республіці і домовлялися між собою. А ми маємо підстави визнавати за “тієї” стороною паритет на переговорному рівні? Поки він стосується лише наявність зброї у частині люмпенізованого населення.

Як на мене, нам треба визначитися, який шлях вирішення конфлікту ми вибираємо. Є варіант, коли наше майбутнє будуть вирішувати міжнародні гравці – це шлях Боснії і Герцеговини або Косово. Якщо навіть не сили, а здатність є – тоді тільки хорватська сценарій (про нього – у наступних публікаціях на сайті Факти ICTV. – Ред.).

Війна в Сирії: кого бомбить Росія і нова Османська імперія Ердогана

Спілкувався Ростислав Буняк.