Юрій Романенко: Журналісти прищепили українцям «пупоцентризм»

6 червня – День журналіста. Оксана Соколова, Юрій Романенко, Соня Кошкіна – герої трьох інтерв’ю, з якими «Факти» говорили про стандарти професії, пропаганду, епатаж, блогерство, помилки дискурсу, ТБ, відповідальність журналістики перед суспільством.

Нижче – розмова з Юрієм Романенком. Главред «Хвилі» пояснив помилку українських журналістів.

Український «пупоцентризм»

– Вам цікаво читати міркування українських журналістів?

– Практично немає. Вони нудні і часто відірвані від дійсності, позбавлені логіки, а іноді побудовані на джинсових підставах. Я практично не читаю українські ЗМІ, але читаю заголовки. Є буквально кілька людей, тексти яких читаю з цікавістю.

– Наприклад?

– Припустимо, Рахманін, Бруківка, Микола Воробйов, який зараз в Штатах. У нього є ексклюзивна інформація. Вражений професіоналізмом Антона Подлуцкого.

В цілому, для мене велика загадка, навіщо в Україні існують різні медіахолдинги, включаючі десятки видань.

Професіонали звичайно ж є, але загальна картина досить плачевна.

– Якщо говорити про текстах на тему геополітики, мені здається, українські журналісти плутаються в головному: Україна – суб’єкт чи об’єкт геополітики?

– У них прогалини на рівні освіти. Багато хто, можливо, здогадується про такі поняття як об’єкт, суб’єкт, система міжнародного права і т. д.

Журналісти та аналітики є виразниками соціуму, який знаходиться в глибокій кризі. Криза корінням йде в минуле сторіччя. Сьогодні ми переживаємо його апогей з точки зору нашого покоління. На обличчя серйозна проблема сприйняття українцями дійсності, себе в цій дійсності. А коли люди неправильно себе оцінюють щодо оточуючих, то немає нічого дивного в неправильній оцінці відносини держави з іншим світом.

– Журналісти ставлять Україну в центрі світових інтересів?

– Абсолютно правильно. Вони не розуміють, як влаштована світова система, які дисбаланси, рушійні сили процесів. Як наслідок – український «пупоцентризм». Не усвідомлення, що Україна сьогодні периферійне держава в ряду десятків інших периферійних держав. Потім ми щиро дивуємося, чому нам Штати не дали зброю або чому Європа не тисне на Росію.

– Ви не здивувалися?

– Практично все, що відбувається зараз, я прогнозував 7-8 років тому.

Нікому не довіряти

– Що відбувається зараз?

– Я говорив ще в 2009 році, що новий переділ світу неминучий. Це буде пов’язано зі зміною балансу сил: відбулися серйозні зміни в соціумах, економіках Азії, Штатів, Європи, Африки, Близького Сходу і т. д. Все це створює умови і фактори, які роблять недієздатною модель Другої Української Республіки. Виникло тиск, який буде посилюватися, поки ми не змінимося і не зможемо грати суб’єктно, раціонально, маневрувати, виходячи з відносин з основними акторами світової системи. Або ми будемо розчавлені, зникнемо, як вже неодноразово зникали, бо не могли субъективироваться, мобілізувати ресурс соціуму і програємо змагання тим, хто буде більш організований і більше ресурсен.

– Крім «Хвилі», ви читали тексти-прогнози про політику, війні, які відбулися?

– З льоту сказати складно. У якихось інтерв’ю, напевно, читав. Я пам’ятаю, як ми спілкувалися в 2008 році з нинішнім заступник голови РНБОУ Олександром Литвиненком і він сказав: Буде війна. Тобто кулуарно розсудливі люди добре розуміли тенденції.

– Інтерв’ю з експертами як Ілларіонов ви довіряєте?

– Я нікому не довіряю цій сфері. На все дивлюся виходячи з інтересів і мотивацій, які є у суб’єкта, з яким веду розмову або якого я хочу зрозуміти.

Ми повинні відучитися довіряти зовнішнім суб’єктам або мати уявлення про світ, в якому є добрі зовнішні суб’єкти. Немає в світі чарівників, всі діють у межах своєї логіки і своїх інтересів. Якщо щось виглядає як допомогу Україні, то за цим завжди є інтерес.

Можливо, логіка і інтерес обумовлені ідеологічно і у них є якась гуманітарна складова, але завжди є базові речі: боротьба за ресурси, за позицію, за те, щоб позиції твого соціуму як мінімум не погіршувалися.

От ви знаєте, хто такий Ілларіонов?

– З «Вікіпедії».

– Сьогодні, протягом тижня, можна створити віртуального суб’єкта з десятками тисяч передплатників…

– СЕР-3М?

– СЕР-3М – реальний персонаж, я його знаю. Віртуальний персонаж може «зливати» все, що завгодно. Оскільки українці перебувають у відчутті магічного, якийсь блогер, розповідаючи про божевільних перемоги української армії, може мати величезну популярність. Але це ніяк не впливає на співвідношення сил, на дійсність, крім того, що у людей спотворюється уявлення про реально відбувається. Як наслідок, вони є заручниками тих сил, які мають реальне уявлення про ситуації, і які розпоряджаються ресурсами для реалізації своєї політики.

Чорне – біле, біле – чорне

– Чому українців так легко обдурити?

– Тому що у них немає відповідних практик. Їх цьому не вчать. Більш того, за останні 24 роки та системність, яка властива радянській системі освіти, розвалена. Вона була сильніше нинішньої, тому що створювала певний тип людей. Так, цей тип людей анахроничен по відношенню до сьогоднішнього часу, але він був системен.

В Україні не було системи. Нами правили люди з системним радянською освітою, але з перевернутими, збоченими цінностями, які характеризують здичавілість наших територій.

Можливо, це одне з самих феноменальних подій у світовій історії, коли 1/6 частина суші протягом життя одного покоління перетворилася на території здичавілих, де домінували і домінують соціуми з перевернутими цінностями. Де чорне – біле, біле – чорне. Де протягом дня можна поміняти чорне на біле і говорити, що це правильно.

Як наслідок, криза довіри на всіх рівнях і не вміння мобілізувати величезну соціальну енергію.

Українцями легко маніпулювати, тому що немає інститутів, які створюють довіру і формують адекватне уявлення про світ, більше того – у нас робиться все, щоб адекватне уявлення про світ розмивалося. . Наприклад, за допомогою передач про шаманів, екстрасенсів та інших ворожках. Такі теми привывают відчуття, що людина перебуває під владою могутніх страшних сил. Тому, коли ви чуєте від українця: “Так, я можу”, то не забудьте нагадати журналістам, що вони причетні до феномену цієї соціальної та індивідуальної слабкості. Люди йдуть до екстрасенсів, які нібито можуть сказати, чому у тебе хворіють діти. А діти хворіють не тому що тебе нівроку, а тому що вигрібна яма в п’яти метрах від колодязя. Це реальний випадок, який у мене був перед очима. Цим маячний стан просякнуте все наше суспільство.

– Журналісти несуть відповідальність за соціум?

– Пряму.

– Всупереч тому, що люди не хочуть самі думати?

– Так, адже якщо хочете, щоб вас оточувала середовище, яке характеризується якимось рівнем рефлексії та адекватності, журналісти повинні робити все, щоб це середовище створювати.

Як ми робили з «Хвылей». Розуміли, що в идиотическом медійному просторі України потрібно створити свій острівець, відштовхуючись від якого можна продукувати нормальні, адекватні уявлення про світ.

Маркування

– «Хвиля» – пропаганда чи журналістика?

– Це не журналістська, а смислова майданчик для всіх, хто здатний системно дивитися на світ. А я ніколи не відчував себе журналістом… Просто в Україні журналісти люблять маркувати людей, щоб було простіше зрозуміти з ким маєш справу.

– Тексти на яку тематику читаються краще всього на «Хвыле»?

– Залежить від поточного моменту, від сили автора, очікувань соціуму. Один і той же текст з різними заголовками може набирати аудиторію в десятки разів відрізняється. Можна на спір поставити правильний заголовок, який збере 200 хостів і спотворює, у якого буде мільйонна аудиторія.

– Які ви ставите найчастіше?

– Залежить від тексту. Заголовок ставимо зрозумілий роботам, агрегатор типу «Яндекса», «Укрнету»; відображає суть тексту.

– Ви підключені до «УкрНету»?

– Так. До всіх ключових агрегаторів.

– Скільки людей працює на сайті?

– Ядро – 5-6 осіб. Ті, хто виконує технічну роботу і стежать за стрічкою. І є десятки авторів, які діляться своїми роздумами з аудиторією ресурсу.

Більшість українських ЗМІ працюють заводи. Збирають офіс, де мають сидіти якісь раби і щось писати. Це неправильно. Наша ніша не новини. Ми не можемо змагатися в цьому з «Інтерфаксом». Наша ніша – аналітичний контент, роздуми.

– Скільки тисяч знаків ви пишіть в місяць?

– Напевно, близько 100 тисяч. Не важливо, скільки ти пишеш. Важливий охоплення аудиторії. Припустимо, Маніфест середнього класу, створений у 2008 році, за тиждень охопив близько півтора мільйона осіб. Проникнення ми прораховували на рівні соціології – 30% за місяць і 40% через два місяці.

Країна брехні

– У Росії теж проблема з аналітикою?

– Ні. Там все для нас гірше. У Росії є старі аналітичні школи, тому у них в цьому плані краще ситуація. Але там теж криза перевернутих цінностей.

– Перевернуті цінності правильно «упаковані» в текст?

– Як вони можуть бути правильно «упаковані»? Вони суперечать здоровому глузду і логіці процесів. Рано чи пізно, ви вдарити головою об стіну. Зараз росіяни відмовляються від своїх спецназівцем. Вся країна повинна брехати по Холмогорову заради “святих цілей Русского мира”. До цього навіть нацисти не прийшли. Це доведення кризи цінностей до логічного кінця. Коли вся країна бреше – виникає колапс соціальних відносин на всіх рівнях, оскільки ви не можете нікому довіряти.

– Росія виграє інформаційну війну?

– Звичайно. У неї є апарат і інструментарій. У нас цього немає. А як можна виграти війну, не маючи армії?

– #МинСтець – армія?

– Ви самі знаєте відповідь.

Правила Facebook

– Де закінчується журналістика і починається блогерство? Простими словами, як сильно ви редагуєте пости в Facebook перед публікацією на «Хвыле»?

– 95% посад народжуються виключно при взаємодії з аудиторією. Для мене пост в Facebook не спосіб донесення думок, а інструмент її вироблення. Це колективний мозок, що розширює ваші реальні можливості. Ключовим є поняття ядра твоєї аудиторії. У мене жорсткі правила модерації. У лазні тисячі людей знаходяться. Баню за слово «маячня», фразу, не відноситься до теми, за прояви «ватничества» і «вышеватничества». Для мене непринципова кількість друзів і передплатників, тому що величезна маса людей нічого не можуть тобі дати, крім того, що тебе читають. Але це теж непогано.

Друзі і передплатники виконують три функції: інформують, або критикують, або шерят твої матеріали. «Фе» на посади повинно бути обґрунтовано. Тоді «фе» стає корисним. Поливанням брудом людей породжує емоційну реакцію, починається «срач», дискусія втрачає керований характер і, як наслідок, в такому потоці інформації складно зловити щось для себе. Тому потрібно жорстко контролювати хід дискусії на своєму блозі. Дуже швидко аудиторія розуміє правила і дотримується їх, генеруючи потрібні сенс і корисну інформацію.

– Вам, як Віталію Сичу, дзвонили відомі політики із-за критики в Facebook?

– Ні, не дзвонили. Пропонували розмістити за гроші.

– Якщо на місяць відключити Facebook, що зміниться?

– Нічого. Що таке Facebook для 35-мільйонного держави? Ті, хто сидять в Facebook, підуть в інші соцмережі. Але от якщо в Україні відключать на місяць електрика, тоді багато що зміниться (посміхається). Поки воно є – все буде в порядку.

– Потрібно критикувати владу під час війни?

– Якщо вона не ефективна, допускає помилки, тоді чому не критикувати?

– Журналістика в Україні – «четверта влада» або «древня професія»?

– Це четвертий придаток фінансово-промислових груп. Хтось працює на працює на росіян, хто конкретно на американців, отримуючи підтримку через грантову систему.

Можливо, немає нічого страшного в тому, щоб отримувати гранти. Але не завжди люди, які їх отримують, розуміють мотивацію спонсорів. Не важливо, російські, європейські, турецькі чи американські гранти.

– Якщо журналісти-грантоїди стали нардепами – це не найкраща кар’єра для країни?

– Це логіка в дусі чорне-біле. Питання не в тому, що хтось отримував гранти, а потім став нардепом, а в тому, що він продукує і в тому, наскільки він адекватний на своїй новій позиції.

Ключова проблема цієї країни – проблема масштабів особистості: коли хтось піднімається по кар’єрних сходах, він повинен відповідати рівню, який вимагає присующую цьому рівню відповідальність. Позиція президента або нардепа – це величезні можливості з точки зору впливу на процеси, і на майбутнє соціуму.

Логіка

– Чого повинні навчати студентів-журналістів в університетах?

– Логікою і базового поданням про те, як влаштований світ, соціум, економіка.

– Практики та теоретики?

– Яка різниця, хто вас навчив? Коли я вчився в університеті, розумів, що відсотків 80 знань в майбутньому не знадобляться. Не особливо морочився, як їх сприймати. Але я розумів, що можуть знадобитися знання з соціальної психології, теорії міжнародних відносин, політології. Я робив наголос на це, ходив на різні курси. У людини повинна бути мотивація. Якщо її немає, то його ніхто не навчить. Навіть самий геніальний практик або теоретик.

Майбутнє людей повинна визначати школа. Там треба вчити комунікативним здібностям. У сучасному світі від цього залежить, наскільки людина буде успішним, навіть якщо він дурний. У світі послуг – а ми йдемо до цього – роботи будуть витісняти людей з виробництва і в кінцевому результаті всі будуть переміщені в сферу послуг. А там буде успішний той, хто вміє комунікувати.

Ростислав Буняк.

Фото: Facebook.com