Перший тренер голкіпера збірної України розповів про становлення свого учня
З першим тренером Андрія П’ятова поспілкувалися незабаром після того, як його не старші 12-ти років вихованці з спецкласи інгульської ЗОШ №26 перемогли у фіналі Кубка націй Данон у Львові. Вадим Бондар розповів про перші кроки майбутнього Воротаря республіки у великому футболі, згадав, як болісно маленький П’ятов реагував на пропущені м’ячі, як допоміг молодому голкіперу Носов, яку мотивацію для Андрія шукав Луческу і про те, що найсильніший в Україні голкіпер не забуває своїх коренів.
– Вадим Анатолійович, у вас є якийсь рецепт підготовки воротарів високого класу?
– Не можу так сказати. Якщо у дитини є талант, головне його в правильне русло направити і розвивати. Але всього не навчиш. Повинен бути талант. Складових чимало. Раніше, коли у нас займався Пятов, спеціального тренера для воротарів не було. Це зараз у «Зірці» такий фахівець вже є. Раніше голкіпери робили те, що і всі інші.
– Пам’ятаєте, як Андрій опинився у вашій групі?
– Звичайно. Це був такий же спецклас при 26-й школі, як ось цей, який зараз виграв всеукраїнський Кубок націй Данон. Пятов до нас прийшов сам, якщо не помиляюся, восьми – або дев’ятирічним. Повинен сказати, що Андрій відразу, коли команда у нас ще формувалася, вибрав собі місце у воротах. До цього він займався карате. А на тренуваннях, бувало, грав у поле, забивав голи. Це теж допомогло, адже П’ятов понині добре грає ногами і головою.
Теза про те, що воротар – це півкоманди, вигадав не я. Разом з тим, повинен сказати, що в десятирічному віці Андрій між однолітків особливо не виділявся. Були у нас люди більш перспективну. Власне, деякі з моїх вихованців себе потім справді проявили непогано. До юнацької та молодіжної збірних доросли Олександр Коваленко, з яким ми сьогодні працюємо разом тренерами, Дмитро Гололобов. Чорномор виступав за донецький «Металург». А в Пятове завжди імпонували спокій і впевненість. Можливо, в середині там щось і відбувається, проте в руках Андрій себе тримає чудово. Також відзначив би аналітичні задатки П’ятова.
Іншими словами, з часом стало помітно, що з Андрія будуть люди. Розумів, що перетримувати його серед дітей немає сенсу. Тому порадив хлопця в аматорський колектив «Артеміда». За нього П’ятов почав виступати ще 15-річним. Поруч грали ті, хто вже завершив професійну кар’єру або тимчасово не міг працевлаштуватися. Для Андрія це була хороша школа. «Артеміда» тоді вийшла у фінал аматорського чемпіонату України, П’ятов вже 16-річним був визнаний кращим воротарем турніру і там його помітили селекціонери полтавської «Ворскли».
– Як Андрій переживав поразки?
– Згадую 1997 рік, турнір «Золотий кубок Кельна». У ньому брало участь 12 команд, у тому числі – наша «Зірка-НІБАС». Ми тоді виграли всі матчі, зайняли перше місце. У фіналі перемогли 3:1 ізраїльтян. Під час нагородження Андрій варто зі сльозами на очах. Організатори сполошилися: «Що трапилося?» Німці болісно реагують на дитячі сльози. «Я пропустив гол» – відповідає 13-річний П’ятов. Він завжди говорив, що немає таких м’ячів, які б воротар не міг витягнути.
– Батьки дітей іноді допомагають тренерам, але і часто своєю надмірною турботою про власних чад шкодять…
– З батьками Андрія – мамою Ганною і татом Валерою – спілкуємося по сей день. З їх боку ніколи не чув жодних претензій. Тільки розуміння. Власне, не можу поскаржитися і зараз. У нашому спецкласі – 23 хлопчика. За регламентом на фінал Кубка націй Данон у Львів повинна була їхати всього 13 гравців. Відповідно, десятьох довелося залишити вдома.
Мені теж такі рішення даються важко, оскільки кожен вихованець для мене вже майже як рідний. Можна тільки уявити, яка важка психологічна травма це для дитини. Необхідно підшукувати слова і пояснювати хлопцям, що вони нічим не гірші, просто на даний момент хтось трохи сильніше. Тому по приїзді додому скажу, що ця перемога також тих хлопців, які залишилися вдома. Всі ми – одна команда. Головне, щоб це розуміння було і у дітей. Адже вік у них зараз такий, що хто-то краще зараз, а хтось зможе розкритися через рік або два. До одного відсотка таланту треба додавати 99 праці.
– На професійному рівні П’ятов заграв досить рано.
– Становленню Андрія дуже допоміг світлої пам’яті Віктор Носов. Віктор Васильович почав довіряти 21-річному П’ятову місце у воротах «Ворскли» навесні 2006-го. Перший матч полтавці тоді грали проти «Чорноморця». Одесити перемогли 1:2 і вирішальний м’яч вийшов явно воротарських. Після матчу набираю Андрія, щоб підтримати. Він сказав: «Вадиме Анатолійовичу, в роздягальні від Носова отримали всі, крім мене. Навпаки, мене Віктор Васильович похвалив».
Носов був чудовим психологом. Він підтримав хлопця, а на наступному тижні виставив на гру з «Динамо» в Києві. Матч завершився 0:0, а П’ятова назвали кращим гравцем матчу. Після цього Андрій не пропускав голів ще в трьох поєдинках поспіль, у тому числі залишив свої ворота в недоторканності в поєдинку з «Дніпром» Олега Протасова. Трохи пізніше, в тому ж чемпіонаті П’ятов зіграв «на нуль» зустріч проти «Шахтаря» в Донецьку. Його знову назвали кращим. Можете уявити, на якому підйомі тоді був Андрій? А не відчуй Носов ситуації, десь перегинай палицю, хлопця можна було зламати психологічно. Це тренер від Бога.
Також відзначив би Сергія Долганського. Досвідчений, надзвичайно майстерний воротар пішов Андрію на зустріч. Сергій до того часу, мабуть, був ще сильніше. Але вони з Андрієм поспілкувалися і зійшлися на думці, що П’ятову потрібна ігрова практика, щоб залишитися першим номером у молодіжній збірній. Власне, Долганський чимало дав Андрію і в тренувальній роботі. Назвав Сергія воротарським хрещеним батьком П’ятова.
– На відміну від Носова, Мірча Луческу помилок підопічним іноді не прощає. Досить згадати Богдана Шуста, який опинився в глибокому резерві, пропустивши від Андреса Палопа в 2007-му…
– Дуже часто приїжджав до Луческу на стажування. Адже крім дітей, я працюю з «Зорею-2». Мірча говорив, що П’ятова треба тримати в тонусі. Коли він відчуває за спиною подих конкурента, то грає добре, а коли розслабляється, то робить помилки.
– Виходить, регулярно випускаючи Антона Каніболоцького, вже екс-тренер «гірників» також стимулював Пятова?
– Безумовно. Це за умови, що Антон – теж хороший воротар.
– На носі – Євро-2016. Михайло Фоменко довіряє Пятову в збірній беззастережно, виставляє його навіть на ті матчі, які не вирішують нічого.
– Михайло Іванович – тренер-консерватор. Якщо він довірив гравцеві, то буде робити на нього ставку до кінця. Навіть якщо той іноді помиляється. Це теж дуже важливо. П’ятов це відчуває і теж намагається Фоменко не підводити.
– Чи підтримуєте контакт зі своїм кращим вихованцем?
– Андрій – прекрасний футболіст, але й чудова людина. Він ніколи не забуває, звідки вийшов і де займався, постійно підтримує хлопців з нашої команди. За його сприяння ми з Олександром Коваленком відкрили школу раннього розвитку «Шкеты». У ній займаються хлопчики з трьох до семи років. Розвиваємо в діточками трьох-п’яти років спритність, координацію, розвиток моторики, елементи техніки. Шести – семирічні працюють над технікою вже цілеспрямовано.
Так от, весь інвентар для клубу ми закупили за підтримки П’ятова. Звичайно, Андрію вдячні не тільки ми, тренери, але й батьки дітей. П’ятов може служити прикладом для інших футболістів, які виходять і часто забувають, хто дав їм путівку у доросле життя. З П’ятовим ми спілкуємося постійно. В останній раз – перед тим, як наша збірна вилітала на збори в Італію. З тим же Коваленко Андрій зараз кум. Звичайно, ми дуже сподіваємося, що Андрій і наша збірна в цілому вдало зіграють на чемпіонаті Європи. Як мінімум виходити з групи хлопці повинні.
Thanks!
Our editors are notified.