На Євро лідер групи «Океан Ельзи» проводжає збірну України з наказом за всяку ціну вийти в плей-офф
На чемпіонат Європи у Франції лідер групи «Океан Ельзи» і завзятий футбольний вболівальник Святослав Вакарчук проводжає збірну України не тільки з побажанням «не здаватися без бою» і наказом за всяку ціну вийти в плей-офф З групи, але і з надією на емоційну зустріч у фіналі.
– ЄВРО-2016 – третій великий турнір для України. А чим вам запам’ятався попередній – домашній ЄВРО-2012, і що він дав країні?
– Я думаю, якщо б не ЄВРО-2012, в нашій країні не було б такої кількості прекрасних стадіонів, на яких граються матчі збірної, кращих клубів України, а ще проводяться грандіозні концерти. З задоволенням на цих аренах виступає і «Океан Ельзи». Без ЄВРО навряд чи б оновилися наші дороги, аеропорти, інша інфраструктура. А скільки гостей побувало у нас! Багато хто з них що-то відкрили для себе, так і наші люди по-новому поглянули на європейців.
Такі масштабні події потрібні нам десятками! Ми занадто довго перебували в тіні, нас звикли сприймати як частину радянського світу. Але ми вже інші! У цьому контексті важко переоцінити і перемогу Джамали на Євробаченні. Як і синьо-жовті на ЄВРО-2012, вона об’єднала людей, продемонструвавши, що наша країна багатонаціональна, креативна і дійсно заслуговує уваги.
– На ЧС-2006, де команда Олега Блохіна дійшла до чвертьфіналу, ви були активним вболівальником. Чи маєте намір підтримати і підопічних Михайла Фоменка у Франції?
– Дуже хочу і зроблю все, щоб вирватися хоча б на один матч нашої команди, але поки не знаю, вдасться чи ні. Зараз у нас досить щільний концертний графік. Я сподіваюся, що збірна України вийде в плей-офф, тоді й мої шанси побачити її гру наживо підвищаться. Якщо дійде до фіналу? Це навіть не обговорюється – 10 липня я залізно буду в Парижі, на трибунах «Стад-де-Франс».
– У розпал ЄВРО – 11 і 18 червня – у вас концерти у Львові та Києві. Плануючи їх, враховували, що 12, 16 і 21 червня збірна України грає матчі групи С?
– Складати концертний графік нам довелося ще до того, як відбулося жеребкування ЄВРО-2016. А потім ми вже просто тримали кулаки, щоб не дати співпали. На щастя, так і сталося – з груповими матчами ми розминулися.
Пощастило ще й з 1/8 фіналу – 25 червня у «Океан Ельзи» концерт в Одесі, а збірна, якщо фінішує другою, в той же день зіграє в Сент-Етьєні, правда, почне в 16:00. В такому випадку глядач поспіє всюди. Ну а вийдемо в плей-офф з третього місця, тоді 50 на 50. Щось доведеться придумувати, встановлювати додаткові екрани, чи що.
– Напрошується навіть якийсь звуковий пас футболістам і вболівальникам…
– Так у нас в репертуарі є «Вставай!», «Все буде добре», «Я не здамся без бою». Спеціально ми не писали нічого, навіть з такого приводу – пісня повинна народжуватися сама собою, природно. А штучно створені гімни, кричалки, зізнатися, мене не надихають.
– У вокальному плані фани який із збірних – чемпіони Європи?
– Англійці незрівнянні. Гарно і проникливо співають, постійно щось вигадують. А ось ми поки цього не вміємо – в СРСР зайві вигуки на трибунах не віталися, людям потрібен час, щоб розслабитися. Нічого, поступово надолужимо – лише б хлопці вигравали, давали привід для радості. Ще я б хотів, щоб наші вболівальники навчилися підтримувати своїх, навіть якщо щось не клеїться. Ми повинні розділяти з командою не лише перемоги.
– На ЄВРО-2016 побажаєте їй гарної гри чи все-таки результату?
– Як і будь-який уболівальник, я чекаю від збірної тільки перемог. Але якщо врахувати, що на першому етапі в суперниках у нас чинні чемпіони світу, представники британської школи і не менш мотивовані сусіди, я б сказав, що для початку необхідно вийти в плей-офф. Так, буде непросто, але шанси на вихід з групи більше ніж 50 на 50. І це завдання-мінімум.
Вирішивши її, будемо підвищувати планку, і так крок за кроком. А заявляти про претензії України на чемпіонство ось так, одним махом, я не буду, це було б неправильно, дуже інфантильно. Віддаю перевагу ставити перед собою реалістичні цілі, тактично це більш грамотно. Але вийти з групи наша команда повинна! Будь-якою ціною. Далі їй буде не легше, але грати хлопці зможуть вже на тлі позитивних емоцій.
– Які, на ваш погляд, сильні та слабкі сторони “синьо-жовтих”?
– З приходом Михайла Фоменка гра збірної придбала грунтовність і розсудливість. Немає хаотичності і метань, навпаки, чітко проглядається тренерський задум. І хоча, на мою думку, ми не завжди вибираємо оптимальний план на гру, куди важливіше те, що виконувати його намагаються всі футболісти. Адже керований колектив може перевершити набір навіть самих яскравих індивідуальностей.
Що мене турбує? Чи зможуть наші відразу включитися, зловити тонус великого турніру. Збірна укомплектована переважно гравцями свого чемпіонату, за рівнем і напруженням матчів поступається провідним лігами Європи. Німцям, североирландцам і легіонерів збірної Польщі не доведеться адаптуватися до цієї бійні, а ми повинні себе ще завести, щоб з першого ж удару по м’ячу викладатися по максимуму. Стартуємо, правда, проти Німеччини, і з нею не забалуєш.
– Крім збірної України, є ще команди, яким ви будете симпатизувати на ЄВРО-2016?
– Мабуть, це збірна Іспанії. Не будучи шанувальником силової гри, я завжди любив видовищний і тонкий футбол. Мій ідеал – це симбіоз бразильської та аргентинської техніки з голландським тотальним стилем. По-моєму, втілити його на практиці в свій час вдалося «Барселони» Хосепа Гвардіоли. У «Баварії» він теж домігся багато чого, однак для повноти картини все ж бракувало техніки [Ліонеля] Мессі, Хаві і [Андреса] Інієсти.
Може бути, «тікі-така» і навіває на когось нудьгу, але в цій композиції пасів я чую музику! Збірна Німеччини? Мене завжди захоплювало вміння німців домагатися результату, але особливого задоволення від гри я не отримував. Ну так, з Йоахімом Лівому німецька машина перетворилася. Колись це був танк, потім джип Gelandewagen, а зараз вже Porsche. Надійність та ж, але тепер ще з витонченістю і куражем.
– До питання про видовищності. Якщо перемога, то 4:3 або 1:0?
– Вже краще 5:0!
– Ви захоплені футболом з якого віку? Може бути, грали самі?
– Хіба що в дитинстві у дворі, хоча з м’ячем завжди був нерозлучним – навчався в школі з баскетбольним ухилом, а потім грав за команду Львівського університету. Між іншим, досі віддаю перевагу грати в баскетбол, а якщо дивитися футбол. Здавалося б, ворота набагато більше кошика, але спробуй забий в них.
Уболівальником я став в 9-10 років. Смутно, але пам’ятаю чемпіонат Європи 1984 року, тріумф [Мішеля] Платіні. Ще краще – мексиканський чемпіонат світу 1986-го, матч збірної СРСР, основу якої складали гравці київського «Динамо», з Бельгією… Зоряний час [Дієго] Марадони. Ну і гол Марко ван Бастена у фіналі ЧЄ-1988 – це вже у всіх ракурсах.
Thanks!
Our editors are notified.