Вікторія Гресь: Ремейк або плагіат

Дуже складно в наш віртуальний час бути неповторним, унікальним і оригінальним. Кількість інформації просто зашкалює, і я сама частенько плутаюся – звідки я дізналася саме ці дані? Все побачене або почуте насправді, відрізняється від твоїх особистих, сокровенних знань і напрацьованого роками досвіду в професії. Забути це неможливо, і формулювати свою професійну позицію можна по-різному – залежно від ситуації, досвіду і віку, але це буде завжди тільки твоя особиста позиція!

Впізнаваний стиль, чого б це не стосувалося! Багато написано і сказано про те, що наш час – це століття ремейків і реплік в літературі, кіно, моду, образотворчому мистецтві. Важко не погодиться, тому що сюжети і теми вже давно описані великими. До речі про великих, всі вони теж заглядали в праці своїх талановитих і не дуже попередників і колег.

Правда в тому, хто і як ставиться до цього процесу. Хоча тут мова йде скоріше про сюжеті, ніж про формою, так і інформаційне поле було досить ексклюзивним, і фолловери були відсутні в ті часи. У XVII столітті у Франції були навіть своєрідні теоретики плагіату, приміром, як Ла Мот Ле Вайе, який заявив, що “запозичувати у давніх — все одно, що зробити морський набіг, але оббирати сучасників — все одно, що грабувати на великій дорозі”. Більше того, найбільші письменники цієї доби теж не бачили нічого поганого в запозиченнях.

Деякі, дослівно копіювали висловлювання інших у своїх творах. Все це прикривалося гучними фразами, мовляв я звеличив ваші труди і пролив на них новий промінь надії, і зовсім нічого не вкрав. Не складно знайти інформацію про найбільш гучних звинувачень у плагіаті. Вже в XIX—XX століттях звинувачення в плагіаті не раз звучали на адресу видатних письменників – Мюссе, Золя, Доде. Більш ґрунтовні були звинувачення в плагіаті, спрямовані проти батька Дюма, який запозичив величезні уривки не тільки у невідомих письменників, але й у Шіллера, Вальтера Скотта, Шатобріана.