Акценти. Авторська рубрика про футбол на Sport.ua
Напередодні Євро-2016 ми завершуємо нашу невелику ретроспективу спогадами про фіналі попереднього чемпіонату Європи. Все ж це були його апогей і кульмінація, вершина і головний матч турніру. До участі у якому прагнули всі, а зійшлися в ньому, природно, лише дві команди. Другий і третій чемпіони Європи – Іспанія та Італія.
І ось якими були мої тодішні, з пилу з жару, враження від третього чемпіонства іспанців.
Таки-так. Вони зуміли пройти всю дистанцію, дозуючи себе і пригощаючи нас грою, іноді, і зовсім по чайній ложці. Підійшовши до фіналу у всеозброєнні і деклассировав в ньому опонента. І хто тепер кине в них камінь? Хто візьметься судити переможця, який завершив турнір на такій високій ноті? У всякому разі, це буду не я.
Знімаю капелюха і віддаю належне. Але особливої радості, яка була два і чотири роки тому, чого-то вже не відчуваю.
Що поробиш, математика з шахами ніколи не були моєю стихією. Зрозуміло, за час шляху команда змогла підрости. І, на мій смак, вона стала занадто дорослою – вона психологічно постаріла. Втім, у справі захисту свого титулу їй це тільки допомогло.
Іспанія – Італія
4:0
Гольові моменти – 7:4.
Якщо говорити про видовищності, то фінал виправдав усі очікування з лишком. Одразу й не пригадаєш, коли востаннє він був настільки насичений яскравими подіями. Мабуть, ще в минулому столітті.
Особисто мені найбільше сподобався перший гол, коли Сеск відіграв назад, на набігаючого Сільву, який головою увігнав м’яч у сітку. Це було від душі.
Надалі іспанці методично і послідовно добивали суперника, розкриваючи його оборону, немов консервну банку. В принципі, якщо б це був бокс, то білий рушник повинно було полетіти на ринг ще після другого раунду з трьох.
Рахунок був відкритий вже на кінець першої чверті години гри. Другий гол італійці отримали в роздягальню. Вони, звичайно, не здавалися, і до травми Мотти йшли врівень з суперником по гольових шансів. Але ж усе могло фактично закінчитися ще в дебюті другого тайму, коли суддя не призначив очевидний пенальті у їхні ворота.
А так, минуло небагато часу, і тільки що вийшов на поле гравець травмувався, залишивши свою команду в меншості: це була остання заміна Пранделлі. І, таким чином, останні півгодини можна було сміливо викреслювати з життя збірної Італії. Фініта ля інтрига, сеньйори. Шулікою налетів Торрес клював вже майже мертве тіло.
Рахунок назву неадекватним грі. Перемога Іспанії? Без питань. Впевнена? Згоден. Але не настільки велика – це вже результат збігу обставин, нещасний випадок. Ну, добили, щоб не мучились, та й годі.
Чемпіони світу та Європи переконливо продемонстрували, хто в домі господар. Король повернувся на трон урочисто і тріумфально. Це було вражаюче.
Італійцям було завдано надзвичайно болючий удар по самолюбству. Але я відчайдушно боюся лише одного: як би тамтешні розумники не звинуватили в усьому сміливий догляд цієї команди від похмурого катеначчо, десятиліттями уродовавшего футбольне обличчя Італії. Тільки не повертатися в це болото!
Адже саме подібні висновки були зроблені чверть століття тому, коли симпатичнейшая італійська збірна була зметена у півфіналі комбайном стратегічного призначення імені Лобановського. І прийшло лихоліття антифутбола.
Дуже хочеться, щоб свіжий струмінь повітря, що увірвалася на Апенніни, не виявилася випадковою примхою природи. Слід розуміти, що це був більше успіх іспанців, ніж фіаско їх візаві.
Поза всяких сумнівів, головною дійовою особою фіналу став Хаві, який взяв участь чи не у всіх гольових атаках Іспанії. Другим назву Сеска Фабрегаса – у чому й він заклав фундамент цієї перемоги. Кавалерія, гарцевавшая в ендшпілі матчу, пройшлася по тилах супротивника вже другим темпом.
Отже, король не помер – живе король! Колишній хронічний невдаха в якісь чотири роки так обріс титулами, що спробуй, повтори! Іспанська епоха в світовому футболі триває.
І я не буду настільки примітивний, щоб бажати її якнайшвидшого закінчення – тупо, бо скільки вже можна? Вони довели, що є кращими.
Вжик-вжик-вжик – неси готовенького! Вжик-вжик-вжик – хто на новенького?..
Через два роки в Бразилії іспанська епоха таки завершиться. Що ж, вона і так тривало нечувано довго.
Не будемо кривити душею: чемпіонат Європи можна сміливо ставити на одну дошку з чемпіонатом світу – це майже рівноцінні змагання. А дехто навіть стверджує, що Євро сильніше – по середньому рівню його учасників.
Стало бути, можна говорити про те, що Іспанія виграла три найбільших міжнародних форуму поспіль. Аналогів цьому у світовій історії футболу немає, і, як Ви розумієте, якщо і будуть, то не скоро. Або, як говорили в старій Одесі: таких людей більше немає і скоро зовсім не буде.
Але оскільки король вже був повалений з світового трону, то в цьому контексті і в світлі майбутньої боротьби за трон європейський, питання: «хто на новенького?» набуває принципово інше звучання і значення.
Або він все-таки всидить на ньому – всупереч усім і всьому? Не будемо вираховувати відсоток ймовірності четвертої перемоги Іспанії на ЧЄ. Однак якщо це раптом станеться, тоді вона стане для футбольної Європи тим, чим для футбольного світу є Бразилія. Ні багато, ні мало – кращою в історії.
Ігор ЮРИЧ
Thanks!
Our editors are notified.