Війна Ефіопії та Еритреї: перша російсько-українська

Факти ICTV представляють четверту публікації про міжнаціональних конфліктах у світі. Сьогодні про Африку, Эфиопо-Эритрейскую війну. Її, до речі, називають першої російсько-української.

Записано зі слів Олександра Мішина, співзасновника Центру дослідження Африки.Спеціалізується на наукових дослідженнях держав Африки і Близького Сходу з 2003 року. У 2012 р. захистив кандидатську дисертацію, присвячену проблемам безпеки на Африканському континенті.

Війна в Сирії: кого бомбить Росія і нова Османська імперія Ердогана

Розпад Югославії і Дейтонські угоди: примус до миру, або Бомба уповільненої дії

Війна у Нагірному Карабасі: несподівана ескалація не на користь Росії і Туреччини

“Росія” і “русский мир” в Африці

Конфлікти в Уганді, Судані, Ефіопії різні за формою, але у всіх них присутнє вагомий зовнішній чинник – лівійське втручання. Лідер Лівії полковник Муаммар Каддафі (1969-2011) хотів перебудувати африканський світ і експортувати модель “Джамахірії”, або як мінімум створити навколо Лівії співдружність дружніх політичних режимів.

Термін “Джамахірія” перекладається з арабської мови як “влада народних мас”, або, як жартують арабісти, “республище” (гіперболізований варіант поняття “республіка”). Концепція докладно розкрито в роботі Муаммара Каддафі під назвою “Зелена книга”, та ще називається “Третьої світової теорії”. Це противага капіталізму і комунізму, так званий лівійський соціалізм, який заперечує найману працю, та пропагує право працівника на вироблений ним продукт.

У Каддафі в Лівії не було ніякої офіційної посади, він іменував себе лідером “Зеленої революції”. При ньому влада в країні належала т. н. народним конгрессам. Повне народовладдя – починаючи з будинку, вулиці, району, міста до загального лівійського конгресу. Каддафі прагнув експортувати свої політичні ідеї в інші країни світу. Певним чином це схоже на експорт “Русского мира”, який реалізує Кремль. Навіть в Україні були центри з вивчення “Зеленої книги”.

Лівія хотіла взяти контроль над державою Чад, брала участь у війні між Північчю і Півднем Судану, підтримувала уряд Ефіопії у війні з повстанцями в Еритреї, а в Уганді – була опорою режиму Іді Аміна, в ЦАР фінансувала опозицію, навіть прагнула зробити державні перевороти в Мавританії та деяких інших країнах Африки.

Лівія перебувала під міжнародними санкціями, так само, як і Росія зараз. Ці дві країни зближує і те, що лівійські спецслужби в 1988 році заклали бомбу на борт літака, який вибухнув над Шотландією.

Африка умовно ділиться на дві частини: Північ – арабські країни, держави на Південь від Сахари – Субсахарская Африка. У держав Півночі є власні геополітичні концепції “великого Алжиру”, “великий Лівії”, “великого Єгипту”, “великого Марокко”. Для безпеки вони розглядають держави, що лежать південніше зоною свого безпосереднього впливу. Наприклад, Марокко претендує на те, що Мавританія – її сателіт, Алжир – на контроль над Малі і Нігером, Лівія – на Чад, Єгипет – на Судан.

У Чаді була тривала громадянська війна. Лівія претендувала на частину її території – т. зв. смугу Аузу, оскільки в її межах проживали послідовники поширеного в Лівії ордена Сенуссия. У 1972 р. Лівія анексувала смугу Аузу так само, як Росія Крим.

Муаммар Каддафі був ідеалістом, ніж прагматиком. Він прагнув не стільки захопити ресурси інших країн, скільки реалізувати свій утопічний проект “лівійського соціалізму” на глобальному рівні. Але методи… В Уганді режим Іді Аміна, який Каддафі підтримував – був одним з найкривавіших в Африці. Там не було геноциду, але в ході репресій загинули близько півмільйона чоловік (2.6% населення країни).

У війні між північчю і півднем Судану загинули понад 2 млн осіб. Це один з найбільших конфліктів у світі після Другої світової війни. Людські втрати від нього значно більше за масштабами, ніж через геноцид 1994 року в Руанді.

Лівії певною мірою вдалося просунути своє бачення «світу» на глобальний рівень – вона стала лідером Африканського Союзу. До падіння режиму Каддафі в 2011 році Лівія була його головним донором: в деякі роки дотувала до 20% бюджету! Африканський Союз – це обмежена спроба побудувати в Африці аналог ЄС. Звичайно, проект знаходиться на зародковому етапі, хоча б тому, що бюджет організації в 1000 разів менше, ніж бюджет ЄС. Причина очевидна: слабкість африканських держав, більшість з яких є штучними постколоніальними утвореннями.

Після вбивства Каддафі в Лівії не вщухає громадянська війна. Країна до сих пір знаходиться в стані міжкланового протистояння. Вже навіть Сомалі певною мірою виглядає більш зрілим, там релігійний фактор починає переважати над клановістю. Коли Каддафі вбили, його безмежна влада розпалася на мільйони фрагментів. Кожен клан, плем’я (в країні 20 великих племінних груп) заявило владу на своїй території проживання. Також у Лівії стікаються багато бойовики Ісламського держави, “Аль-Каїди”, джихадисти. Вже виникли потужні осередки ДАИШ. Після років умовного “процвітання”, зараз у Лівії одна з найскладніших ситуацій – скрізь війна і розруха.

…Україна, як і країни Африки, довгий час була колонією. Економіки держав Африки формувалися в тісній прив’язці до метрополій. Так само і Україна має тісні зв’язки з Росією.

Конфлікти в державах Африки багато в чому були закладені метрополіями. В Африці практично немає міждержавних конфліктів, а переважають внутрішньодержавні. Нам треба зробити висновки, оскільки наші кордони теж “криваві”. Величезний ризик для України скотитися з міждержавного конфлікту до внутрішнього. Африка дає чимало негативних прикладів. Ті ж Судан, Чад, Сомалі… Остання воювала з Ефіопією, програла, а потім розпалася на три частини.

З Африкою Україну об’єднує менталітет. Багато українців мало хочуть самостійно щось робити заради майбутнього. В Африці чекають, що хтось прийде, наведе порядок, принесе гроші. Це мислення поневоленого.

Варто також підкреслити значення для України зміцнення статусу української мови. Треба підтримувати розвиток нашої мови. Африканці не можуть побудувати свою державність також тому, що вони говорять на мовах колонізаторів, а їх власні мови стають покинутими…

Эфиопо-эритрейский конфлікт

Ефіопія – це православна країна, близька за духом до Росії. Вона завжди проводила імперіалістичний курс на розширення меж. І в той же час діяла за принципом «оборонної фортеці»: майже з усіх боків вона оточена мусульманськими територіями.

Ефіопія як Ізраїль. Вона намагається послабити ворогів. Їй був вигідний розпад Судану, оскільки на півдні до влади прийшли християнські побратими. Розпад Сомалі, її чи не самого сильного ворога, теж на руку. Була навіть війна між Ефіопією і Сомалі на хвилину! – між двома прямими союзниками СРСР! Сомалі вийшла з ситуації просто – зі своєї території вислала всіх радянських радників, заявивши про переорієнтацію на Захід. СРСР був у шоці: уявіть, коли кільком тисячам радників, які, по суті, і будували сомалійську армію, ставлять ультиматум і вимагають негайно покинути країну. У Росії, до речі, досі є проект відновлення своєї бази р. Бербера, яка зараз контролюється невизнаною державою Сомаліленд…

Після втрати Еритреї в 1994 році Ефіопія не має виходу до моря. Коли почалася війна Ефіопії та Еритреї в 1998 році, навіть порти Массауа і Ассаб були перекриті для ефіопів. Тому вони були змушені переорієнтовувати свої експортні потоки на Джібуті (мікродержаву, колишня французька територія, на якій знаходяться американська, французька і німецька військові бази). Джибуті по своїй ролі в конфлікті Ефіопії з Еритреєю схожа на Білорусь, яка виграє з-за конфлікту Росії з Україною, адже відбувається перерозподіл товарних потоків.

Ефіопія та Еритрея на карті.

Еритрея довгий час була італійською колонією. Але після Другої світової війни ООН, нібито з-за історичних прав на ці землі, передала її до складу Ефіопії на правах автономії. У 1952 році виникла Федерація Ефіопії та Еритреї. Більшість населення Еритреї виступала за незалежність своєї країни, відразу стала очевидною нежиттєздатність нового державного утворення як федерації, адже всю повноту влади в країні фактично зосередив імператор Ефіопії Хайле Селассіє. До того ж, серед правлячої верхівки Ефіопії була поширена ідея приєднання Еритреї як звичайної провінції. Імперський уряд Ефіопії на чолі з Хайле Силассіе скасував эритрейскую автономію в 1962 році, що стимулювало еритрейців об’єднуватися навколо сепаратистського Фронту визволення Еритреї. Конфлікт тривав до тих пір, поки озброєні сили повстанців повністю не витіснили ефіопські війська з території Еритреї в травні 1991 року. У 1993 році, після проведення референдуму, на якому 99,7% еритрейців висловилися за незалежність, країна стала повністю незалежною. Ефіопія підтвердила, що визнає суверенітет Еритреї.

Після здобуття незалежності в Еритреї встановлено суперавторитарный режим президента Исияса Афеверки. Це колишній лідер еритрейських повстанців, який продовжує керувати країною за допомогою примусових методів. Більш половини бюджету йде на армію і спецслужби. Це дуже схоже на Росію. Військовий апарат постійно повинен обґрунтовувати своє існування. З-за цього Еритрея конфліктує з усіма сусідами.

У 1998-2000 відбулася Эфиопо-Еритрейське війна, вже територіальна. Її ще називають першою “українсько-російської повітряною війною”. Тому що фактично всі льотчики Еритреї були українцями, а Ефіопії – росіянами.

Війну почала Еритрея за п’ять невеликих прикордонних ділянок території. Тривала позиційна війна, як зараз у нас з “ДНР” і “ЛНР”. Місто Бадме – це африканське Дебальцеве: коли треба було вирівняти фронт ефіопи направили величезна кількість солдатів на штурм цього міста, і відновили контроль над ним ціною величезних людських втрат.

За 2 роки конфлікту загинули від 100 до 300 тис. чоловік.

Зараз Еритрея відступила, спірні території контролює Ефіопія. У прикордонній зоні двох країн розміщені спостерігачі ООН. Еритреї світове співтовариство вважає агресором. Через міжнародну блокаду два провідні морські порти Еритреї в занепаді. Еритрея знаходиться в стані економічної стагнації, вона схожа на “ДНР” і “ЛНР”.

Для розуміння процесів додам таку деталь: Еритреї називають африканським “тигром”, тому що вона є надзвичайно агресивною, висунула територіальні претензії всіх (без виключення) державам-сусідам.

З Єменом воювала за острови Ханіш в Червоному морі (1995 р.), з Джибуті – за скелю Рас Думейра і втратила сотню солдатів (2008 р.), підтримувала сепаратистів в Судані на території розселення етносу Беджа та в Дарфурі.

Еритрея, мабуть, більш закрита, ніж навіть КНДР. Значна кількість біженців, які потрапляють на територію ЄС саме з Африки є эритрейцами за походженням.

Західні держави підтримують Ефіопію. Ефіопія має один з найбільших економічних і військових потенціалів у Африці. У неї – одна з найбільш розвинених економік на континенті, і вона не пов’язана з нафтою. Її сила у воді: 85% води, яка надходить в Ніл, йде з Ефіопії. Країна в кулаці тримає Південний Судан, Судан і Єгипет.

Майбутнє Єгипту знаходиться в руках ефіопів: вони будують греблю Grand Ethiopian Renaissance Dam. Вона втричі збільшить обсяги генерації електроенергії в країні, таким чином вирішиться головна проблема ефіопів в економіці – дефіцит електронергии і блек-аути. Цей проект порівнюють з Саяно-Шушенській ГЕС у Росії. У той же час запуск греблі призведе до величезного перерозподілу води в річці Ніл.

Ми станемо свідками великих конфліктів за воду, породжених єгипетської спрагою. Наприклад, коли до влади в Єгипті прийшли ісламісти у 2012 році, у них були плани мінування і навіть бомбардування ефіопської греблі.

Через брак води Єгипет перебуває на межі величезної катастрофи. Ситуацію ускладнює проблема того, що якщо впаде рівень води в Асуанском водосховище, то країна отримає не тільки водний криза, але і енергетичний. І це на тлі зростання населення і повзучої екологічної катастрофи – в Каїрі вже зараз один з найвищих у світі рівень захворюваності на рак легенів через надзвичайно забруднення повітря.

Спілкувався Ростислав Буняк.

Війна в Сирії: кого бомбить Росія і нова Османська імперія Ердогана

Розпад Югославії і Дейтонські угоди: примус до миру, або Бомба уповільненої дії

Війна у Нагірному Карабасі: несподівана ескалація не на користь Росії і Туреччини