Війна в Південному Судані: неочевидно драматичні паралелі з Україною

Восьма публікація проекту про світових міжнаціональних конфліктах. Ми знову в Африці, говоримо Південному Судані з Олександром Мішиним, співзасновником Центру дослідження Африки.

Для кращого розуміння ситуації рекомендуємо перечитати першу публікацію про Африку, яка в тому числі стосується очевидного гегемонії на континенті – Лівії. В Африці була своя “Росія” і свій “Російський світ”.

Війна в Сирії: кого бомбить Росія і нова Османська імперія Ердогана

Розпад Югославії і Дейтонські угоди: примус до миру, або Бомба уповільненої дії

Війна у Нагірному Карабасі: несподівана ескалація не на користь Росії і Туреччини

Війна Ефіопії та Еритреї: перша російсько-українська

Війна і незалежність Косово: розвінчані міфи, якими прикривалася Путін

Війна в Хорватії: ліквідація сепаратистів за 84 години і здача героїв

“Оксамитове розлучення” Чехії та Словаччини: вибір еліт всупереч думці народів

Олександр Мішин, спеціалізується на наукових дослідженнях держав Африки і Близького Сходу з 2003 року. У 2012 р. захистив кандидатську дисертацію, присвячену проблемам безпеки на Африканському континенті.

Шаріатські суди для християн

Країна – клаптева, штучно створена в 1898 році, коли Великобританія повалила держава Махді. До цього на місці Судану були султанати Сеннар, Дарфур, держава Шигуков, князівства Беджа і т. д.

Коли Великобританія повалила режим Махді, вона об’єднала свої південні та північні території в одну країну, яка називалася Англо-Єгипетський Судан. Це був кондомініум – ситуація, в якій одночасно дві держави-Єгипет і Великобританія) керують однієї загальної колонією. Україна теж перебуває на розломі між євроазіатських та європейським світами. Подібно до України, Судан – держава розколоте, між ісламським і африканським світами. Північ Судану переважно мусульманський, південь – християнський.

Ключова причина конфлікту – нафта. Більшу частину нафти в Судані добувають китайські компанії. (До речі, навіть після завершення громадянської війни США не зняли санкції з Судану, ні з Південного Судану. Зокрема, з-за постачання нафти в Китай. Це тонкий момент в дипломатії Формально США наклали санкції на уряд Хартума з-за того, що він підтримував терористичну діяльність, але ця проблема вже вичерпана, однак санкції продовжують діяти. На території Судану тривалий час проживав Усама Бен Ладен. Терористична організація “Аль-Каїда” створювалася в Судані, тільки потім перебралася в Афганістан).

Великобританія “хитро об’єднала” Судан. Це була одна велика адміністративна одиниця, але штучна внутрішня адміністративна межа між Північчю і Півднем збереглася. Це що-то схожі на “сокальський кордон” – умовний термін для позначення адміністративної лінії між Галиччиной та українськими північно-західними землями Волинню і Холмщиною в часи Другої Речі Посполитої 1920-1939 рр.

Британці заклали бомбу уповільненої дії, розділивши країну на мусульман і християн-протестантів і анемитов (так само, як в Індії та Пакистані). Адміністрацію на християнському півдні британці сформували з мусульман-єгиптян, що викликало неприйняття місцевим населенням.

Населенню Південного Судану запропонували шаріатські суди. Уявіть, ви – християнин, вам дозволено вживати свинину, алкоголь, якщо крадіжка незначна – посадять згідно світського кримінальним кодексом. А за шаріатом свинина, алкоголь заборонені, за крадіжку – взагалі накладають суворі покарання “хадда” у вигляді відсікання кінцівок. Словом, у Півдня були вагомі передумови для боротьби за свою свободу. Також накопичилися величезні суперечності у розподілі доходів від продажу нафти. Доходи йшли тільки на Північ, а елітам Півдня нічого не залишалося.

1955 -1964 рр .. – перша громадянська війна в Судані за автономію Півдня. Автономію завоювали, місцеві отримали часткове право займати посади в адміністраціях. Але згодом на Півночі стався переворот, новий президент Німейрі скасував автономію і в 1983 році спалахнула друга громадянська війна. Вона тривала до 2005. 2 млн людей загинули, 4 мн стали біженцями і переселенцями.

Росію і Україну в геополітичному сенсі об’єднують газопроводи. Росії не вигідно вести значні наступальні операції на нашій території поки не буде альтернативи експорту газу в обхід України. Так само Південному Судану не було вигідно вести повноцінну війну з Північчю, поки його нафту експортувалася виключно по нафтопроводу з цієї території. Альтернативний нафтопровід через сусідньої Кенії тільки проектується.

Найвашские угоди

Для врегулювання конфлікту в 2005-му були укладені Найвашские угоди.

Південний Судан отримав свої квоти в уряді, зокрема, посаду 1-го віце-президента з реальними повноваженнями, а також право на власних губернаторів.

Другий документ – третину доходів від продажу нафти залишалася на Півдні.

Третій – з реінтеграції збройних сил повстанців в збройні сили країни.

Четвертий – майбутнє Південного Судану повинно було вирішуватися на референдумі через 6 років, в січні 2011 року. За цей час повернулися біженці, було проведено перепис населення, сформована інфраструктура виборчих дільниць.

Також були підписані протоколи щодо врегулювання статусу спірних регіонів: Аб’єй, Південний Кордофан і Блакитний Ніл.

Судан і Південний Судан на сучасній карті.

Референдум і нова ескалація

Шість років Південь і Північ жили разом. На референдумі 2011 року 97% жителів Півдня проголосували за незалежність Південного Судану.

Однак далі все пішло трагічно. Протоколи від 2005 року не вирішили всіх проблем. Залишилося найголовніше питання кордону. Після оголошення незалежності Південним Суданом, буквально через 2 місяці почалася прикордонна війна. Спірним стало регіон Аб’єй. Він малий за площею, але найважливіший – там дуже великі нафтові поля. В Аб’єй функціонує спеціальна місія ООН. Де-факто регіон контролює уряд Судану і миротворці.

В 2013 році в Південному Судані спалахнула громадянська війна. Етнос дінка монопольно захопив владу. Президент Південного Судану Сальва Кіір перетворив режим на автократичний. Лідер опозиції з етносу нуэров Рієка Машар виступив проти.

В ході громадянської війни в Південному Судані загинули 50 тис. осіб, майже 2 млн стали переселенцями.

У грудні 2015 року сторони підписали перемир’я. Але стійкого світу немає, тому що усе впирається в адміністративний поділ – не можуть домовитися, хто стане губернаторами областей. Сторони вже начебто досягли згоди щодо розподілу посад, але у президента-автократа Сальва Киира виникла ідея переформатувати області. Знову глухий кут. Влада не розділена, виникають чергові ризики спалаху насильства.

В Північному Судані теж не все добре. Країною керує президент Аль Башир, на якого виданий орден міжнародного суду про арешт (його звинувачують у геноциді в конфлікт у Дарфурі). У 2013 році там теж назрівав свій Майдан. З’явився дуже схоже на українську “Пору” рух “Тагеир Альан” (“Зміни зараз”), яке виступає за демократичні зміни в країні. Але якщо режим Аль-Башира розвалиться, то в Африці, не сумніваюся, виникне чергове ісламістську державу, тому що влада перейде в руки Ісламського руху на чолі з доктором Хасаном ат-Тураби (помер у березні 2016 року). Буде реалізований сценарій як в Єгипті, де революцію робили демократичні громадські активісти, а в підсумку народ проголосував за ісламістів. Це великий ризик для країн Заходу, тому незабаром після приходу ісламістів, він знову поверне до влади “молодих суданських офіцерів”.

Війна в Сирії: кого бомбить Росія і нова Османська імперія Ердогана

Розпад Югославії і Дейтонські угоди: примус до миру, або Бомба уповільненої дії

Війна у Нагірному Карабасі: несподівана ескалація не на користь Росії і Туреччини

Війна Ефіопії та Еритреї: перша російсько-українська

Війна і незалежність Косово: розвінчані міфи, якими прикривалася Путін

Війна в Хорватії: ліквідація сепаратистів за 84 години і здача героїв

“Оксамитове розлучення” Чехії та Словаччини: вибір еліт всупереч думці народів

Спілкувався Ростислав Буняк.