Акценти. Авторська рубрика про футбол
Розуміючи, що заголовок може залучити сюди і випадково забрели на вогник, спеціально для них пояснюю: тут мова йде виключно про суб’єктивній думці автора і про його особисті враження.
Це було написано чотири роки тому, що називається, по гарячих слідах, одразу ж по закінченні кожного з матчів за участю нашої збірної. Можливо, і Вам буде цікаво згадати їх і порівняти свої відчуття і висновки з авторськими.
У будь-якому випадку, ми говоримо про єдиний досвід України у фінальних турнірах чемпіонату Європи. Тобто, поки що – на сьогодні для нас унікальний. А я ділюся з Вами своїм особистим глядацьким досвідом.
Гольфіст, говорите?
Це був найкращий матч Андрія Шевченка за збірну в його кар’єрі. І, мабуть, кращий матч тренера Блохіна. А також сама вагома перемога в історії збірної України. Не з точки зору якості гри і важливості результату. З точки зору сили суперника і рівня змагання. Хоча гра мені теж сподобалася.
Україна – Швеція
2:1
Гольові моменти – 4:6.
На мій погляд, за видовищністю матч увійшов в трійку кращих у першому турі. Кажу це в здоровому глузді і тверезій пам’яті: ура-патріотизм – це не до мене. Правда, перші півтайму пішли на розвідку і розгойдування. Зате потім пішло по наростаючій. Суперники відповідали ударом на удар, і лише в останні хвилини зустрічі українці зосередились на збереження переможного рахунку. За що ледь не були справедливо покарані. Але Бог не видасть – кнур не з’їсть. Той, що напередодні поставив на шведів.
Перемога стала ще й вольової. Пропустивши гол незабаром після перерви, вже через десять хвилин ми вели в рахунку. Реалізуй Швеція хоча б один із створених нею потім трьох гольових моментів, ніхто, крім фанатів України, не сумнівався б в закономірності нічийного результату. Але нам в цей вечір ще й щастило. Так там усе-таки щодо ліміту фарту у Блохіна?
Симпатичну гру продемонстрували обидві команди. І сповна показали свої козирі обидва харизматичних лідера, два майстри – Ібрагімович і Шевченко.
На рахунку Златана штанга, гол у дотик (якщо не привиділося, шведою), потужний постріл, не поранив, однак, П’ятова, і естетичная робота, що виразилася в «вулиці», прокладеної на пару з Эльмандером – потенційний гол, якого ми щасливо уникли, завдяки промаху останнього.
Андрій, ні багато, ні мало, зробив результат своїм повітряним дублем протягом семи хвилин. Спочатку «продавивши» захисника на другому поверсі, а потім – з-під носа у того самого Ибрагимыча відправивши м’яч у вузеньку щілину, впритирочку зі стійкою.
Хто там баламутив з приводу гольфістів у збірній? А не поспішайте ви його ховати, а у нього ще на Євро справи! Як співав незабутній Висоцький: «Пані, панове! Я захоплений і зім’ятий!» Зім’ятий, бо теж сумнівався в Шеві. Не так голосно, не так явно, не так образливо, як це робили багато хто. Але, каюсь, в таке не вірив. Встаю і знімаю капелюха.
Привіт з великого бодуна
Важке похмілля спіткало в цей дощовий вечір у Донецьку футболістів не стільки, скільки сліпих фанатів України, сп’янілих стартовою перемогою, включаючи коментатора-істеричку. Для тих, хто дивився на речі тверезо, сталося те, що повинно було статися. І, на жаль, майже без шансів для нас.
Україна – Франція
0:2
Гольові моменти – 2:8.
Французи сповна реабілітувалися за жалюгідне видовище, явлене народу у першому турі на паях з Англією. В цьому їм мимоволі посприяли українці, які опинилися спаринг-партнером з іншої вагової категорії. А також дощ, який мнился нашим союзником у поєдинку з більш технічним суперником, поки не перетворився у зливу. А вже його довелося перечекати, після чого особисто я побачив саме те, що очікував побачити. Для ура-патріотів уточнюю: передбачав і бажав – дві великі різниці.
Нас поступово розібрали на запчастини і акуратно розклали по поличках. І коли пробив годину, а пробив він якраз на кінець години гри, ми отримали двійку протягом якихось трьох хвилин. І бай-бай, інтрига…
Давайте будемо відверті: в справжній футбол грала одна команда, а часом вона навіть не грала, а гралася з нами. Тут немає ні сарказму, ні іронії, ні жовчі – суцільна констатація факту. Таку Францію спостерігати було приємно. Ну, що тут вдієш, коли не вийшли ми росточком.
У переможців запам’ятався автор першого гола Менез. Він послідовно пристрілювався до наших воріт, поки не досяг-таки мети. Багато хто скаже, що його до цього часу вже не повинно було бути на полі – суддя, мовляв, пошкодував. Важко сказати, чому: чи з-за того, що після першого «гірчичника» минуло всього шість хвилин, то тому, що він був не таким вже стовідсотковим, як другий. Не беруся це стверджувати і судити суддю в цій ситуації.
В України зазначу П’ятова, при тому що ніколи особливо не захоплювався його грою. Чотири сейва переважають два голи, велика частина провини в яких лежить на оборонцах. Адже Все могло закінчитися ще до перерви.
Без страху і докору
Команда Олега Блохіна перевершила себе в цьому матчі, і була близька до звершення своєрідного подвигу. Україна не те, що не боялася Англії – в Англії були серйозні підстави боятися України. Результат результатом, а наша команда покидає Євро з високо піднятою головою. В останньому матчі мені дорікнути її було не в чому.
Англія – Україна
1:0
Гольові моменти – 3:7.
Як і говорив Блохін, ця збірна, на відміну від зразка Мундіалю-2006, грала в атакуючому стилі. І не тільки тому, що з Англією їй потрібна була перемога – вона намагалася так грати і раніше. Однак цей конкретний суперник передбачувано обрав боягузливу оборонну тактику, що дозволило українцям вперше в турнірі перевершити свого візаві у кількості гольових шансів. І така гра не могла залишити нас байдужими.
Вже до перерви Україна награла на гол, у той час як англійці сушили весла. І треба ж було, щоб їм так фартануло в дебюті другого тайму! Після прострілу Джеррарда м’яч змінював двічі, рикошетив від Селіна і Хачеріді, потім пірнув під рукою у П’ятова, що твій Колобок, і на блюдечку з блакитною облямівкою – їсти подано! – був доставлений пані Удачею якраз дежурившему на дальній штанзі Руні, якому залишалося тільки тюкнуть його чайничком у сітку. Тут просто немає слів: одні букви…
Що таке не щастить, ми з Вами побачили. І як з ним боротися – в принципі, теж. Адже після пропущеного голу наші могли відіграти його тричі протягом десяти хвилин. Та що могли – відіграли з третьої спроби. Ось тільки суддя за воротами в упор не побачив очевидного – м’ячі за лінією цих воріт, відправленого туди Девічем. До речі, після чудового пасу Мілевського (у нього, правда, наші пильні соколи офсайд перед цим угледіли, але це зовсім інша історія). У час, що залишився Україна атакувала вже швидше за інерцією, і суперник мав більше можливостей, для того щоб забити.
Як розвивалися б події, зарахуй арбітр цей гол, судити не візьмуся. З одного боку, грати залишалося ще цілих півгодини, і на емоційному підйомі, здавалося б, дотиснути таку Англію, представляється справою цілком реальним. З іншого – вони ж теж не ликом шиті, і, коли клюне смажений півень, здатні здригнутися і, з криком: «Ме-ня бу-ти?!!», показати, хто в лісі господар. Шведи в курсі. А адже тут мова йшла про чвертьфіналі – ні багато, ні мало. Тут у нього любов з інтересом, тут у нього лежбище. Коротше, на жаль, футбол не знає умовного способу.
Мені вкрай складно виділити когось у складі українців – сподобалася команда. У англійців, крім людини-оркестру Джеррарда, яскравіше всіх запам’ятався комір Харт, три сейва якого багато в чому сприяли збереженню репутації фаворита матчу. А так адже Штірліц, як ніколи, був близький до провалу.
Чинно і благородно
І, насамкінець, ще трохи про збірну України. Команда, безумовно, перевершила мої очікування, і була в кроці від того, щоб стрибнути вище голови. Вона показала досить привабливу гру в двох матчах, а в ще одному їй не дозволив цього перевершує в класі і досвіді суперник.
Вона була не краще і не гірше за інших в групі, за підсумками вражень від турніру. Головне – те, що за неї вперше не було соромно на такому рівні. Немає сумнівів, що її гра виглядала пристойніше, ніж у Німеччині шість років тому.
А тим, хто вважає її виступ провальним, відповім відомими словами пана Аршавіна: це були ВАШІ очікування. А ще раджу згадати фрази кіногероїв «Кавказької полонянки»: «Ви даєте нереальні плани. – Це, як його, волюнтаризм». А адже коли збірною керував Маркевич, йому і зовсім ставили завдання виграти Євро!
Ніхто нас тут навмисне не душив, як це могло здатися комусь під нав’язливим комментаторским гіпнозом. А Пятов, Коноплянка, Ярмоленко і Шевченко часом грали на дійсно високому європейському рівні.
Нормально виступили. Могло бути набагато гірше. І з грою, і з результатом. Як би Ви не ставилися до Олегу Блохіну, за цей турнір, до якого наша команда, як багатьом здавалося, була готова гірше всіх, його треба тільки подякувати.
Команда Михайла Фоменка буде другим повноважним представником України на європейському футбольному форумі. Вже неважливо, як і чому та і ця команди на ньому опинилися. Тепер ми говоримо про фінальному турнірі, як самодостатньому змаганні.
Якщо наша збірна вийде у плей-офф, буде повторений і підтверджений рівень тієї команди Блохіна: Україна увійде в число 16 кращих команд Європи. Якщо пройде далі, тоді де-юре і де-факто турнір стане найкращим в її історії. Якщо не вийде з групи – що ж, тоді це буде другий результат для нас на Євро за всю цю чверть століття.
Ну, а як вона при цьому буде виглядати і в що грати – мають очі побачать. Залишається якась тиждень. Вистачить вже радити режисерові, кого брати в трупу, кого випускати на сцену, і що їм там робити. Просто влаштовуйтеся зручніше і слухайте. А я вже і так весь увагу у своїй звичній ложі бенуара…
Ігор ЮРИЧ
Thanks!
Our editors are notified.