Василь Ігнатенко був одним з перших пожежників, які прибули на Чорнобильську АЕС гасити пожежу. Рядовий пожежа, як вони тоді думали. Сьогодні історію Василя та Людмили Ігнатенко знає весь світ завдяки серіалу «Чорнобиль», прем’єра якого відбулася 6 травня 2019 року. Чесні чи були творці серіалу з глядачами, розповідаючи про долю героя і справжній подвиг відданості й самозречення, яке скоїла його 23-річна дружина?
З надією на щастя
Місто Прип’ять до Чорнобильської катастрофи. / Фото: www.ucrazy.ru
Вони познайомилися в Прип’яті, 18-річна Людмила та 20-річний Василь. Дівчина народилася і виросла в українському місті Галич Івано-Франківської області, а в Прип’ять потрапила за розподілом після закінчення кулінарного технікуму.
Василь Ігнатенко був родом з білоруського села Сперижье в Брагинському районі. Отримав професію електрика в Гомелі, працював в Бобруйську, звідки й був покликаний в армію. Служити йому довелося в пожежній частині в Москві, а після демобілізації став працювати за фахом, отриманої в армії. Роботу знайшов у Прип’яті, всього в 40 кілометрах від рідного села.
Будні пожежників у Прип’яті до аварії. / Фото: www.ucrazy.ru
У першу ж зустріч Людмила здивувалася, наскільки новий знайомий говіркий. Він весь час розповідав якісь історії і постійно сипав жартами. У той вечір він пішов її проводжати. Це була перша любов. Але тоді вона навіть не здогадувалася, наскільки сильною вона може бути.
Через три роки Василь та Людмила одружилися, жили в гуртожитку прямо над пожежною частиною. Будували плани, мріяли про дітей. Вони прожили три роки і не встигли надивитися один на одного. Весь час ходили, тримаючись за руки, і зізнавалися один одному в любові.
Коли Василь був у зміні, Людмила часто дивилася у вікно і милувалася чоловіком. Навесні 1986 року вони вже знали: у них скоро буде дитина. Мріяли, як славно заживуть втрьох. 27 квітня вони збиралися поїхати з чоловіком до його рідних, треба було допомогти посадити город. Але 26 квітня 1986 року перекреслило всі надії.
Початок кінця
Весілля Василя та Людмили Ігнатенко. / Фото: www.tut.by
В ту ніч була як раз зміна Василя. Людмила почула шум на вулиці і визирнула у віконце. Чоловік помахав їй рукою і велів відпочивати, адже в шість ранку вони будуть вже відправлятися в шлях до його батьків в Сперижье. Він лише сказав, що на АЕС пожежа. Тоді ще ніхто не знав про вибух четвертого енергоблоку. Людмила дивилася на заграву на горизонті, полум’я піднімалося дуже високо.
Кадр із серіалу «Чорнобиль». / Фото: www.dtf.ru
Заснути так і не змогла. Все чекала і чекала, коли ж зміна повернеться в частину. В сім ранку Людмилі передали: Вася в лікарні. Вона бігла, не розбираючи дороги, але у лікарні вже стояло оточення, туди нікого не пускали. Біля оточення стояли дружини і рідні інших пожежників, які опинилися у лікарні. Вони кидалися до кожної машині швидкої допомоги, але і до них не пускали. Дівчина розшукала знайомого лікаря, вмовила її пропустити на кілька хвилин до чоловіка. Він благав її їхати, рятувати дитину. Але як же вона могла кинути його в таку хвилину?!
Василь Ігнатенко. / Фото: www.ridna.ua
Лікар сказала: всім потрібно молоко, по три літри. Людмила з подругою вирушили в село, привезли молоко всім шістьом пожежникам, які постраждали першими. Далі все було, як в тумані: Бтри на вулицях, біла піна, якою мили вулиці, військові в респіраторах.
Потім всім рідним звеліли зібрати сумки пожежникам: їх вночі відправляли спецрейсом до Москви. Але коли дружини повернулися до лікарні, літак вже відлетів. Їх спеціально відіслали від лікарні.
Завжди поруч
Василь Ігнатенко. / Фото: www.belnovosti.by
У місті почалася евакуація, обіцяли всіх повернути через кілька днів додому, а поки поселити в наметах на природі. Народ збирався весело, ніхто ще не знав масштабів трагедії. Готувалися відзначити Першотравень, везли з собою м’ясо на шашлики.
Людмила поїхала до батьків чоловіка. Дорогу не пам’ятала. Там встигли посадити картоплю, а потім вона вирушила до Москви, до Васеньке. Відчувала себе погано, її весь час нудило. І свекруха не відпустила її одну, відправила разом з нею свекра. У Москві перший же міліціонер показав їм дорогу до шостої лікарні, радіологічної.
Прип’ять. / Фото: www.omlook.com
І знову Людмила всіма правдами і неправдами домоглася побачення з чоловіком. Вона була худенькою, про її вагітність ніхто не знав. Завідуюча радіологічним відділенням довго розпитувала дівчину. А Людмила відчайдушно брехала про те, що у них з Васею двоє дітей, син і дочка. Заввідділенням Ангеліна Василівна Гуськова повірила і дозволила їй на півгодини пройти до чоловіка, заборонивши торкатися до нього. Людмила вже тоді знала: вона нікуди з лікарні не піде, буде поруч з Васею.
Московська лікарня. / Фото: www.pastvu.com
Вона увійшла в палату і побачила, як чоловіки грають в карти і весело сміються. Побачивши дружину Вася щасливо розсміявся: ось потрапив, і тут знайшла! Така у нього дружина! Пишався і радів.
Вона була з ним поруч майже невідлучно. Спочатку жила у знайомих, потім їй дозволили поселитися в готелі при лікарні. Вона готувала бульйони і годувала Васю і його колег. Потім їх всіх поклали в різні палати. За всіма доглядали солдати, тому що персонал відмовлявся без спецзахисту підходити до потерпілим. І лише Людмила незмінно була поруч з Васенькой. І навіть тоді вона ще не уявляла всієї сили своєї любові.
14 днів і вся життя
Василь Ігнатенко. / Фото: www.visualrian.ru
Вона завжди тримала його за руку. І не звертала ніякої уваги на заборони лікарів. Їй здавалося: вона зможе його врятувати силою своєї неймовірної любові. Вона завжди думала про нього. А потім був День Перемоги. Раніше Василь мріяв показати їй салют у Москві. Ввечері він попросив дружину відчинити вікно, і тут же в небі почали розпускатися вогненні букети. Він дістав з-під подушки три гвоздики і простягнув Людмилі: він обіцяв на кожне свято дарувати їй квіти. І тут умовив медсестру купити букет для дружини.
У серіалі «Чорнобиль» цей епізод описаний трохи по-іншому. Там Людмила стоїть біля розкритого вікна і описує чоловікові види Москви. І беззвучно плаче, тому що перед нею – тільки сіра стіна. Навіщо автори фільму побудували цю стіну? Можна тільки припустити, що таким чином вони хотіли показати ставлення влади до людей.
Американський професор Роберт Гейл оперує потерпілого Чорнобильської катастрофи в 6-ї клінічної лікарні Міністерства охорони здоров’я СРСР. / Фото: www.rt.com
Лікарі вже знали, що вона вагітна. Лаяли за обман, але Людмила точно знала: вона повинна бути поряд з чоловіком. Їй сказали, що всі ці дні вона знаходиться поруч з реактором: він отримав 1600 рентген. Але Людмила була вперта: вона не піде.
Людмила змушувала його мріяти, навіть змусила чоловіка придумати ім’я майбутній дитині: якщо дівчинка – Наташа, хлопчик – Вася. Правда, Людмила на Васю не погодилася. Ніби й не було в їх житті всього цього жаху. Але він нікуди не подівся.
Зміни необоротні. Людмила ніколи не забуде цих днів в московській лікарні. Вона бачила, як чоловікові кожен день стає все гірше. Радіацією були уражені всі органи. Колір шкіри змінювався від нормального до синього, бордового, сірому, потім це було вже не тіло, а одна суцільна рана. Вона змінювала йому постіль, приподнимала на ліжку і щоразу на її руках залишалися шматки шкіри.
Була крихітна надія, що йому допоможе пересадка кісткового мозку. Донором міг стати хтось з родичів. Краще підійшла його 14-річна сестра Наташа, але Василь чинив опір: вона занадто маленька, їй операція зашкодить. Донором стала старша сестра Людмила. Але пересадка не допомогла.
Сестра Василя Ігнатенко Людмила, яка стала донором. / Фото: www.dtf.ru
Дружина пожежного майже не відлучалася від нього. Варто було їй піти прилягти на кілька хвилин в готельному номері, як тут же прибігала нянечка: кличе. І вона вставала і йшла до нього. Він завжди її кликав.
В той день вона поїхала на похорон колеги чоловіка. Людмили не було всього три години. Коли вона повернулася, Василь Ігнатенко вже помер. Вона встигла з ним попрощатися: він все ще був в спеціальній камері, де перебував в останні дні. В цинкову домовину Василя Ігнатенка поклали в парадній формі, але босоніж: йому не змогли підібрати взуття, настільки розпухли ноги. Але одягнули в парадну форму. Ховали на Митинському кладовищі в запечатаному цинковій труні.
Життя після кохання
Людмила Ігнатенко. / Фото: www.history.com
Вона продовжувала любити його все життя. Кожен день, кожну хвилину. Їх дочка Наташа народилася в Москві раніше терміну, після поїздки Людмили на цвинтар до чоловіка. Народжувала вона в Ангеліни Василівни Гуськовой. З вигляду з дівчинкою було все в порядку, але в малої був цироз печінки і порок серця. Лікар сказала: донька врятувала свою маму, прийнявши радіацію на себе. Наташа померла через чотири години, її поховали біля тата.
Людмилі дали квартиру в Києві, де вона буквально сходила з розуму. Вона як і раніше тужила за чоловіка, і ніхто їй не міг замінити коханої людини. Коли зрозуміла, що так жити більше не можна, вирішила народити дитину. Чоловікові пояснила всю ситуацію. Чесно зізналася: вона любить тільки свого Васю.
Вона стала мамою, раділа, що їй тепер є заради кого жити. Син ріс хворобливим, але Людмила була щаслива: її життя знову знайшла сенс. А Василь снився їй чи не щоночі. Щасливий, усміхнений. З Наташенькой на руках.
Про аварії на Чорнобильській АЕС сьогодні знає весь світ, проте в історії Радянського Союзу була й інша катастрофа, що призвела за собою ядерний вибух. Інформація про цю подію не розголошувалася більше тридцяти років, у зоні зараження в Челябінській області продовжували жити люди. Долі сімей, що залишилися жити в зоні відчуження, – це трагедії, про яких в офіційних зведеннях воліють мовчати…
Thanks!
Our editors are notified.