Українського диригента і композитора Григорія Верьовку в радянський час знав весь музичний світ. Хор його імені з 1943 року з тріумфальним успіхом поширював серед мільйонів шанувальників українську народну пісню. Причому виконавці досягли такого рівня, що з ними побажав заспівати один з учасників легендарної ліверпульської четвірки – сам Пол Маккартні.
Це співробітництво не встановилося лише через тодішніх обмежень в контактах радянських громадян з іноземцями. Запису хорових пісень на пластинках «Мелодія» розліталися моментально. Цей творчий колектив був єдиним в Україні, який зумів досягти такого успіху. Іспанія, Австрія, ФРН, Франція, Португалія, Нідерланди, Мексика, Коста-Ріка, Чехія, Канада, Монако – це лише частковий перелік держав, які радо зустрічали гастролюючих артистів хору їм. Р. Мотузки, як тільки відкрилися кордони. Усюди артистів супроводжували заповнені зали, «бисовые» овації, вдячні глядачі і високі нагороди, одна з яких – медаль Всесвітньої ради миру – вручена хору за сприяння справі миру і дружби народів.
Важке дитинство і консерваторія екстерном
Перші хористки шикувалися у другому ряду по причині відсутності народних костюмів та жіночого взуття./Фото: 1.bp.blogspot.com
У майбутнього відомого композитора, хормейстера Григорія Верьовки було злиденне дитинство. Народився на Чернігівщині хлопчик ріс у родині із дванадцяти дітей. В таких умовах навчання музиці вимагало неймовірного прагнення і напористості. І Григорій не боявся труднощів, старанно навчаючись співу та оволодіваючи народними музичними інструментами.
Любов до народної української пісні прищепила дитині матір, постійно напевающая популярні мотиви. З десятирічного віку Гриша співав в архієрейському хорі. Вже на той момент ніхто не сумнівався в обдарованості хлопчика музичним талантом. Вищу музичну освіту Григорій отримував уже після революції, паралельно працюючи з самодіяльними хоровими колективами. Це давало хоч якусь можливість вижити в голодний час і не розлучатися з справою всього життя.
Звичайно, артисти-самоучки не могли змагатися з співцями-професіоналами. Але крім засобів до існування в той період Мотузка отримав цінний організаторський досвід. Керуючи різношерстим колективом простих робітників, він навчився бути керівником, запальниковим підлеглих і допомагає їм повірити в такий сумнівний успіх. У 1933 році Григорій Верьовка екстерном закінчив музичну консерваторію і очолив музичну школу, паралельно керуючи хором. Багатоголосий хор та народна пісня так і залишилися його головним покликанням до кінця життя.
Війна і співаки в кирзових чоботях
Григорій Гурійович очолював знаменитий хор майже до самої смерті./Фото: st.violity.com
11 вересня 1943-го Рада народних комісарів Української РСР постановляє сформувати Державний український хор з 134 осіб: співаків, артистів оркестру народних інструментів та артистів балету. Художнім керівником і головним диригентом був призначений науковий співробітник фольклорного інституту республіканської АН Григорій Верьовка. На той момент в ході Другої світової настав переломний момент: СРСР почав відтісняти фашистів на захід. Хоровий колектив був спрямований рухатися з основними фронтовими силами і підтримувати патріотичною піснею бойовий дух.
Самих перших виконавців Мотузці у військових умовах доводилося шукати буквально на вулицях. Бувало, він просто підходив до юнаків або дівчат і пропонував прочитати вірш або станцювати.
Перший склад з шести миргородських співаків, 16 полтавських кобзарів і бандуристів дають концерт у перший же день взяття радянською армією Києва. У залі присутні три сотні глядачів. Замість відсутніх народних костюмів на артистах розмальовані різнокольоровими ягодами білі сорочки, кирзові чоботи і новорічні іграшки замість намиста. Газети повідомляють про термінове наборі артистів, і незабаром без народного хору в Україні не проходить жодне серйозне захід. Мотузка робив свою справу з жаром і неймовірним ентузіазмом. Допомагала йому дружина спеціаліст хорової справи Елеонора Скрипчинская.
Виступ перед Сталіним, Мао Цзедуном і Гнатюк в залатанных штанях
Хор Григорія Верьовки успішно виступав перед світовими лідерами./Фото: otvet.imgsmail.ru
У 1948 році Мотузка запрошує у вже прославився в Союзі ансамбль тоді ще просто студента музичної консерваторії Дмитра Гнатюка. Той спочатку відмовляється – викладач рекомендує талановитому співакові виключно сольну кар’єру. Але Мотузці вдається схилити перспективного виконавця на свою сторону. На аргумент Гнатюка про те, що у нього немає навіть сценічного костюма і штани в латках, Григорій Гурійович парирує: «Ти, головне, виходь і посміхайся, а потім швидко задом за куліси».
Після виступу Гнатюка Мотузка приніс йому гроші на перший пристойний костюм в житті видатного в майбутньому оперного виконавця. А вже через кілька тижнів щастить студента до Москви на концерт, присвячений ювілею Сталіна. Дмитро Михайлович згадує, як розглянув зі сцени в ложі Мао Цзедуна зі Сталіним. А після концерту його, навіть не завтракавшего, провели в Кремль виконати особисто для Йосифа Віссаріоновича кілька українських народних. Після виступу Сталін запросив переляканого молодого артиста за стіл, а до колег Гнатюк повернувся з сумками їжі та улюбленою сталінської Хванчкарою. В ту ніч Гнатюк промовив з Мотузкою до ранку, а на ранок до них дійшла інформація, що вождь виконанням залишився вкрай задоволений.
Світова популярність і відгук Бандери
Утішний відгук про хорі Бандери міг коштувати Мотузці кар’єри./Фото: static.1gorod.biz
У 1952-му в Українського народного хору з’явилися нові перспективи – можливість здійснювати закордонні гастролі. Перші ж виїзні виступи в Польщі, НДР, Румунії та Болгарії відгриміли під щедрі оплески. Виступаючи за кордоном, хор виконував народні пісні приймаючої держави на його рідній мові. У підсумку до шестидесятих репертуар колективу налічував понад 50 пісень під авторством 22 різномовних авторів.
Як-то в 1958-му прославлений український колектив виступав у Брюсселі, де був Степан Бандера. Після завіси він, не стримуючи свого захоплення, висловився на широку публіку про внесок Мотузки становлення майбутнього націоналізму в Україні. Лауреат Сталінської премії і високих державних союзних нагород цілком міг поплатитися за такий відгук. Але його заслуги до того моменту виявилися сильнішими, і цей епізод ніяк не позначилася на славний творчий шлях музиканта. З народного хору під керівництвом Григорія Верьовки вийшли найталановитіші бандуристи і золоті голоси України.
Ще більше дізнатися і відчути радянську Україну можна на підбірці фотографій 80-их років.
Thanks!
Our editors are notified.