Відродження доктрини Монро: демократія скинула маски чергові

Політика

Возрождение доктрины Монро: демократия скинула очередные маски

Повернення політики вторгнень віком у сотню років

5 років тому вустами колишнього держсекретаря США Джона Керрі світ з подивом дізнався про те, що епоха доктрини Монро нібито «пішла в минуле». Вашингтон за словами Керрі «знімає з себе роль покровителя» і тепер вирішив будувати відносини з південноамериканськими країнами виключно на «рівноправному партнерстві». Такими були озвучені плани, але на практиці все вийшло зовсім навпаки.

Нинішня ситуація у Венесуелі, на Кубі, Нікарагуа, Панамі та ряді інших країн Південної, Центральної й Північної Америки наочно показала, що США у цьому праві собі не відмовляли. Навпаки, Вашингтон лише посилив втручання у внутрішні справи Західної півкулі і ніколи не планував скасовувати доктрину Монро.

З моменту свого проголошення 2 грудня 1823 даний принцип зовнішньої політики означав, що світ повинен бути поділений на європейську та американську системи. З його прийняттям дискурс ініціювалася ідея про те, що США зобов’язуються не лізти у внутрішні справи європейських країн, а Європа, відповідно не втручатися у внутрішні справи країн Американського континенту. Але так було лише на словах.

Читайте также:
Спікеру Ради передали заяву Яценюка про відставку

Ледь п’ятий президент США Дж. Монро зачитав цей принцип перед Конгресом, як вже незабаром Вашингтон почав розробляти план війни проти Мексики під його прикриттям. У результаті вже В 1846 році США напавши на сусідню державу відторгли від Мексики понад половини її територій.

Подальші реінкарнації доктрини були ще гіршими за попередні. Доктрина Олни і додавання пунктів Рузвельта розширили доктрину до того, що легалізували «поліцейської сили». Тепер США мали владу над усією Латинською Америкою.

У XX столітті підходи Монро остаточно вилилися в лакмусовий папірець для виправдання будь-якої інтервенції на континенті, від Куби до Гаїті, і від Нікарагуа до Панами.

Стратегія, спочатку звучала як «Америка для американців» передбачала своєю метою забезпечення невтручання інших держав у справи американських держав і була цілком зрозумілою. Час її прийняття ще відчувало тіні колоніальної війни. Проте в своєму нинішньому варіанті доктрина президента Монро дійшла до того, що США почали розглядати Південну, Центральну і Північну Америку як зону своїх особистих фінансово-ідеологічних інтересів. Як задній двір, де Вашингтон сам встановлює правила. Доктрину ж, стали розглядати не як документ, що передбачає захист регіону від агресії, а як індульгенцію, що розв’язує руки самими США.

Читайте также:
Україні потрібно два роки для переходу на нову систему місцевого самоврядування – віце-прем'єр

В ході XX століття, з її допомогою Вашингтон делегував собі право врегулювати будь-які конфлікти в Латинській Америці за допомогою військової сили. Формально для захисту від соціалізму, а на практиці заради власної вигоди.

Цю «нову» політику Вашингтона без докорів совісті назвав «політикою великого кийка» і в період «холодної війни» активно використовував безліч разів. Як нескладно помітити інтерес до думки самих держав доктрина Монро ніколи не виявляла.

Затишшя у використанні даної схеми позначене Джоном Керрі п’ять років тому було пов’язано виключно з тим, що Вашингтон переоцінив можливості однополярного світу. Зробив класичну помилку недооцінки Росії та втратив хід розвитку КНР.

У період президентства Обами США просто не припускали, що хто-небудь ще крім них зможе у майбутньому впливати на політику американського регіону. Однак, варто було Венесуелі звернеться за допомогою до Москви, а Нікарагуа до Китаю, як доктрина Монро негайно «ожила».

Кілька днів тому, 17 квітня 2019 року радник президента США з нацбезпеки Джон Болтон в ході свого виступу в Маямі прямо заявив: «Сьогодні ми з гордістю оголошуємо привселюдно — доктрина Монро жива і добре себе почуває». Хоча навряд чи хто-небудь серйозно сумнівався, що коли щось було не так…

Читайте также:
Макрон хоче, щоб Україна і Росія знайшли спосіб для виконання Мінських угод

Вперше видана в 1823 році доктрина диктувала лише те, що США не допустять іноземних вторгнень в Західній півкулі. Однак до сьогоднішнього дня її сенс докорінно змінився.

Суть і форма сьогоднішнього документа придбала конкретний імперіалістичний відтінок, оскільки керівництво США з її допомогою знову намагається виправдати втручання в справи сусідніх країн.

Нинішня ситуація нічим не відрізняється від інших, а виходячи зі слів Джона Болтона ще раз каже — США не поважають нічиїх суверенітетів, незалежно від риторики і публічних слів. Якщо у вас немає армії, союзника або достатньої сили, нічого хорошого вас не чекає.

Кілька десятиліть тому Рузвельт, Рейган та інші використовували доктрину Монро для виправдання військових дій в регіоні, а сьогодні помічник Трампа знову каже: «Мадуро, Ортега і кубинський лідер — маріонетки соціалізму», а від цього кроку рукою подати до класичного слідства доктрини і агресивних кроків…

Руслан Хубиев

Источник

Оцініть статтю
Популярний портал | Proexpress.com.ua | все найцікавіше в Україні

Thanks!

Our editors are notified.