Спостерігаючи за тим, як новий президент Володимир Зеленський метається по країні, лається в прямому ефірі, майже що роздає поджопники місцевим чинушам і тим самим як би зміцнює свою владу, рідкісний українець замислюється над тим, а чого, власне, домагається щасливий «хлопчик Зе»?
А даремно. Це не тільки захоплюючий або пізнавальний процес – бачити, як після перемоги на парламентських виборах «зелена команда» одноосібно, на рівні верховної влади реально окупує країну зсередини. Має бути, повторюю, розуміння того, а навіщо все це? Навіщо Зеленському вся повнота влади? Для яких цілей або заради чогось кого він використовує булаву? Кому або чому він буде служити відведений йому час?
Відповідь на ці питання криються в тому, хто переможе у владі або, якщо хочете, над владою Зеленського. Тут претендентів три:
а) так званий колективний Захід, який, власне, і замовив «апгрейд» української влади, бажаючи прибрати з її верхівки корупційне і образливий «все святе» оплывшее мурло Петра Порошенка. Щоб надати «демократії на Дніпрі» більш-менш приємне «людське обличчя». Ну, пам’ятаєте цей заклик трьох десятиліть про «соціалізм із людським обличчям». Тут та ж фігня. Тільки з глибоким меркантильно-економічним підтекстом;
б) українські олігархи, які типу Зеленського прийняли і, це вже зрозуміло, прийшли до якогось внутрішнього консенсусу про користь і призначення його нової влади. Тобто попередньо роздерибанили сфери впливу, потайки намітили новий передерибан при першій можливості і тепер хочуть не просто ознайомити Зеленського з їх планом, але і втюхати його як дорожню карту в роботі нової влади;
в) сам Зеленський, який говорить, що він не залежить ні від кого персонально чи групово, а керується волею народу. Щоб підкреслити свою демонстративну народність, він скоро почне користуватися нужником і на людях подтираться лопухом. Ну, щоб до простого піплу бути ближче і зрозуміліше.
Від того, яку модель обере Зеленський, і буде залежати характер і діяння його влади. Про олігархів і самому Зеленском ми поговоримо пізніше – тут ще не все зрозуміло. А ось із Заходом все ясно, як Божий день. Захід для Зеленського таку модель вже вибрав. І давно. Ще на майдані у 2014 році, коли організовував, проплачував і проводив держпереворот руками озвірілих лохів, жадібності своєї спокушених рабством в Європі під виглядом безвиза для гастарбайтерів і мереживних труселей для повій. Називається ця модель – «неоколоніальна адміністрація». І від просто колоніальної – колишніх часів – вона відрізняється лише тим, що «старі добрі» колонізатори надсилали в колонію своїх управлінців з метрополії, щоб ті і керували. І по мірі сил і можливостей спиралися на місцевих зрадників і пристосуванців – компрадорів і колабораціоністів, які колонізаторів використовували для власного збагачення і примусу співгромадян до рабської праці.
А ось нову неоколоніальну адміністрацію заздалегідь дбайливо готують: щедро, до повного звикання, підгодовують грантами, старанно потім відбирають «кращих» (тобто найбільш продажних і виконавчих, цинічних і беззаперечних) і вже з них потім формують свою окупаційну владу в підкореної країні. Провівши для блезиру і відведення очей, зрозуміло, необхідні демократичні процедури, які мають легітимізувати переворотних відморозків, вбивць і найманців. Іншими словами, провести вибори і на них нібито волею народної затвердити «обраних».
Ви згадайте, як «розсілися по місцях» всі, хто криваво і безжально опустив свою країну в безодню хаосу, громадянської війни і тотального соціально-економічного розорення. Арсеній Яценюк, Віталій Кличко, Петро Порошенко, Олександр Турчинов, Сергій Пашинський, Сергій Лещенко, Мустафа Найєм, всі більш-менш помітні «херои майдану», бойовики-карателі з добробатов, комбати та інша «активистская» і грантоедческая шелупонь отримали свій шесточек на дереві влади. І годівницю при кориті, відповідно. Хто став президентом, хто прем’єром, хто мером, хто секретарем Ради нацбезпеки, хто просто депутатом з правом присоски до бюджетних грошей. Кожен з них в тій чи іншій мірі обзавівся власними «свинарчуками» і приступив до відсмоктування і дерибану. Під бравурні і гучні гасла про любов до «нэньке». Інтереси ж країни були повністю підпорядковані тим, що замовляв музику ззовні. Шикарний, майже похоронний маршец вони й зіграли в 2014-2019 роках, у другу п’ятирічку «революційного божевілля».
З часом Захід занепокоївся, коли постмайданна влада в Україні показала, що вона зовсім вже нарванная і упоротая до такої міри, що своєю поведінкою може підставити під удар весь «експеримент», а Україна «анігілюється». Або збунтується, або розсиплеться на шматки і вся безконтрольно відійде до Росії (велика частина), то по частинах до своїх колишніх «бенефіціарам» типу Польщі, Румунії та Угорщини. Ось тоді-то Захід і дозволив «перезавантаження» та «очищення» влади, в результаті чого в Україні і з’явився Зеленський. «Зелений» президент, кольору осіб співгромадян, перекошених борошном потреби і страждань, поневірянь і втрат. Тобто і на замовлення, і ще на хвилі всенародної ненависті і неприйняття Порошенко і його прозахідних порохоботов. Так у Зеленського карта лягла. Причому на парламентських виборах – теж, бо інерція ненависті до Порошенко спрацювала вдруге.
І колективний Захід сьогодні поспішає. Та тому що Зеленський – не зовсім зрозумілий і може брикнути. І тому що сам Захід вже не так монолітний, як в 2014-м – між Європою і США вже є геополітичні і навіть економічні розбіжності в підході до ролі України. Але в чому Захід єдиний, так це в тому, що Україна в інтересах західних компаній повинна бути видоєна і пограбована максимально. Все, що в Україні є і залишається цінним і плідними, повинно належати або контролюватися Заходом. А Європою чи США, транснаціональними гігантами – це не так і важливо.
Коли Зеленський після перемоги 21 липня на виборах у Раду ще більше зміцнів, його буквально завалили візитами зовнішні куратори, прощупывающие грунт і, ясна річ, намечающие напрями та об’єкти для грабунку, і выискивающие внутрішні важелі тиску на Зеленського. В середовищі і переможених, і колишніх, і теперішніх лузерів. Не дарма ж тимчасовий повірений у справах США в Україні Вільям Тейлор ще в виборну ніч відвідав спочатку штаб партії «Голос» американського политвыкормыша Святослава Вакарчука, який прорвався в Раду. А потім завернув на фуршет в штаб «ПЕСа» Порошенко. Зрозуміло ж. що США в особі Тейлора потрібні «собаки» для цькування і приручення Зеленського.
А потім Зеленський вдруге поговорив з президентом США Дональдом Трампом. По телефону. А в Україну особисто примчали спецпредставник США з питань України Курт Волкер і постійний представник цієї країни в ЄС Гордон Сондленд. І паралельно активізувався зі своїм радами глава Представництва Європейського Союзу в Україні Хьюг Мінгареллі. Вони-то і позначили, що Захід від України потрібно. Зеленський з американцями зустрівся і навіть намагався їм розповісти, як йому важливий світ в Донбасі. Натякаючи, як США можуть допомогти своїми санкціями проти Росії.
Але американців цікавили не тільки ці «дрібниці». Волкер першим ділом зустрівся з лідером «Батьківщини» Юлією Тимошенко і головою наглядової ради державного концерну «Укроборонпром» Айварасом Абромавичусом, для того і призначеним нещодавно – щоб догодити Захід. І ось, схоже, прийшла черга «догоджати». Тимошенко потрібна США для того, щоб по першій команді нападати на Зеленського. Разом з Порошенком і Вакарчуком. Ну, а ось «Укроборонпром», як і інші недоноски оборонно-промислового комплексу (ОПК) України, – це ласий шматочок для США. Вони (ОПК і шматки) хоч і сильно обкрадені і пощипані в попередні роки Порошенко і його Свинарчуком, але під час війни можуть давати прибуток, клепаючи озброєння. Абромавічус завдання зрозумів і в своєму «Твіттері» відразу відзвітував: «З послами Волкером і Тейлором обмінялися думками про перспективи реформування України і співробітництва в ОПК».
Ну, а еэсовец Мінгареллі, скоро, кажуть, їде з України, мабуть, поспішав і тому нарізав завдання споро і відверто: «Ми також говоримо, що треба зробити необхідні кроки для відновлення приватизації великих державних підприємств. Ми також віримо, що Україна може зробити більше для якісного управління державними компаніями. Дуже необхідно провести земельну реформу, тому що в цій області України має фантастичний потенціал, і якщо реформа буде проведена належним чином, то це може призвести до створення сотень тисяч робочих місць. Що стосується сектора енергетики, то ми вже два роки поспіль говоримо, що саме потрібно зробити для реформування ринку газу в користь українських громадян – і ми розраховуємо, що тепер ці зміни будуть прийняті. Звичайно, ми виступаємо за повне впровадження закону про ринок електроенергії. І також коли-небудь вам треба буде створити незалежного і компетентного регулятора ринку атомної енергії».
Тобто іншими словами Україна Зеленського повинна терміново передати Захід контроль над ОПК і енергетикою, зокрема, ядерної (в поставках палива пішовши від російського «Твелу» до американського «Вестінгауз»). А також підготувати і задешево продати землю (знамениті чорноземи) і великі промислові підприємства. Які ще працюють і можуть приносити прибуток. Сьогодні вони працюють або на державу, або на олігархів, але, з точки зору Заходу, повинні орати на нього – дарма чи що стояв майдан?! Ось для цього Захід і вимагає відкрити ринки землі та енергетичний. А також провести ще один етап «прихватизації» – вже його, Заходу, інтересах.
Як бачимо, для цього і потрібна безропотная неоколоніальна адміністрація. І Зеленський, на думку візитерів із США і наглядачів від ЄС типу Мінгареллі, повинен це зрозуміти.
В іншому випадку йому вже загрожують розширенням боротьби за «верховенство права», «децентралізацією» і навіть перетворенням України в суто парламентську республіку. Тобто хоча залякати новими вливаннями в грантоедческих «активістів», які, як при Януковичі, знову почнуть бешкетувати в громадській думці. І паралельно Захід, схоже, готовий, як і раніше, купувати і підбивати на непокору політиків, олігархів і – це щось новеньке! – регіональні еліти. Щоб позбавити Зеленського крісла. Президентського. А він же тільки-тільки входить у смак, роздаючи пендель підлеглим, раболепствующим вже перед ним. Але не всі. Наприклад, глава МВС Арсен Аваков, якого Захід доручив провести мирно апгрейд влади, поки мовчить. Ось його і хочуть нацькувати для початку на Зеленського. Під виглядом «продовження реформ», зрозуміло. «Як ви знаєте, закон про нацбезпеки був прийнятий, але так і не був імплементований. А вам потрібно реформувати і СБУ і Генпрокуратури, і продовжити реформу нацполиции», – розпинався той же Мінгареллі, як би натякаючи, що реальна сила всередині країни – в руках Авакова та інших силовиків, які теж не люблять «вискочку».
Ось, власне, і все. Але, повторюю, залишаються ще олігархи, у яких теж щось знайдеться для Зеленського. І, звичайно ж, він сам. А раптом він зовсім перехочет «боротися за народ»? В Україні це звична справа. Тоді, значить, «облагороджена» неоколоніальна адміністрація. Влада до останнього українця. А що? Недовго залишилося, якщо «реформувати країну» такими темпами.
Thanks!
Our editors are notified.