Зеленський поставив крапку у відносинах з Москвою, навіть не вступивши з нею в переговори

Українських виборців знову обдурили. Все буде так само як при Порошенко, тільки ще гірше
Політичний курс, що проводився попередником Володимира Зеленського, не тільки не змінив своїх базових параметрів, але, схоже, його конфронтаційний елемент буде посилено. Напевно, нічого більш — вибачте за визначення, але кращого я підібрати не можу — ідіотського майбутній правитель України не міг зробити, ніж написати лист-відгук на заяву Володимира Путіна, розмістивши його на своїй сторінці в Facebook. Ні, сам по собі жанр послання нейтральний — в даному випадку мова йде про змістовної частини словесного демаршу Зеленського.

Коли шоумен до виборів, між турами і після остаточного підрахунку голосів робив заяви про своє бажання налагодити діалог з Росією, багато хто вважав, що, незважаючи на цілком чергової риторику про російської агресії і необхідності переформатувати Мінські угоди, Зеленський просто змушений діяти в рамках політичного порядку, жорстко нав’язаної Україні США і їх союзниками. Але передбачалося, що він в змозі поступово скорегувати конфронтаційну стилістику і спробувати, зберігши в недоторканності головні ідеологеми російської політики, все ж піти на переговори.

Розмова з Москвою міг в принципі вийти хоча б за рахунок того, що майбутній президент позбувся хамській манери, в якій говорив про Росію і її керівництві Петро Порошенко. Тобто зрозуміло, що згода між сторонами навряд чи було б досягнуто, але сам по собі прямий контакт з президентом Росії — це вже серйозна політична перемога, яка, безсумнівно, дуже зміцнила б рейтинг Зеленського в очах співвітчизників.

Що в результаті робить наш герой? Його спічрайтери складають послання, яке виконано безглуздого громадянського пафосу, неймовірного брехні і грайливості низькопробного скетчу. Картина того, що відбувається в Росії намальована Зеленським такими ж хамськими мазками, які з подачі Порошенко стали загальним місцем у медійному просторі України. За словами коміка, мати російський паспорт — «це право бути заарештованим за мирний протест. Це право не мати вільних і конкурентних виборів. Це право взагалі забути про наявність природних прав і свобод людини».

Коли представники російського ліберального спільноти висувають владі РФ аналогічні звинувачення, це виглядає нормально і логічно. Ніхто з них не планує домовлятися з Володимиром Путіним на предмет вирішення життєво важливих проблем. Вони лупцюють «кривавий режим», не вважаючи за необхідне вступати з ним навіть на подобу діалогу.

Коли те ж саме робив Петро Порошенко, це теж було абсолютно зрозуміло. Москва давно вже виключила його зі списку політиків, з якими допустимо вести переговори, хоча в цій темі у Володимира Путіна спостерігається дуже значний люфт. Недавні зустрічі російського президента з прем’єр-міністром Норвегії і президентом Естонії показують, що глава російської держави цілком в змозі закрити очі на дурниця і нісенітницю, які звучали з вуст цих політиків раніше. Але політична непристойність має межі, за якими контакт із перейшли бар’єр стає неможливий. Зеленський, ще не вступивши на посаду, вже зумів блискуче заїхати за червону лінію, дозволивши собі охарактеризувати Росію як «імперію зла» і поставити їй у приклад Україну, де нібито процвітають свободи і дотримуються права людини.

Вже багато написано про українських свободи — і в ЗМІ, і в політиці, про політичні репресії і вбивства — тому я торкнуся цієї проблеми лише побіжно. У цьому сенсі українська ситуація навіть гірша, ніж у свій час грузинська, коли влада декларує відданість демократичним цінностям, а потім з’ясовується, що насправді країна зусиллями свого правителя перетворена в поліцейську державу латиноамериканського типу з усіма його принадами — фізичним усуненням політичних опонентів, тортурами в тюрмах, гоніннями на вільне слово і інше. Україна вже встигла зайти на цьому шляху набагато далі, ніж Грузія. Звичайно, в Росії є проблеми — ідеальних форм державного побуту взагалі не існує в природі. Але політичні права там цілком забезпечені — є опозиційна преса, вільно збираються на свої форуми і конференції представники ліберального спільноти, які вважають владу своїм непримиренним ідейним ворогом. Нічого цього в Україні немає і в помині.

Але справа навіть не в цьому. У своєму листі — виконаному, до речі, в дусі шалманных, вкрай поверхневих випадів самої оскаженілої частини ліберального російського пулу — Зеленський зачіпає вкрай важливу тему. Обмін військовополоненими — це те, що виходило робити. Це те, що важливо і для України, і для Росії, над громадянами якої знущаються в українських тюрмах, важливо це і для Донбасу. Домовитися хоча б з цього питання означало б продемонструвати своїй країні реальне бажання знайти якісь точки дотику, нехай навіть їх можна перерахувати по пальцях. Зеленський ж єдиним махом рубає ймовірність переговорів та контактів з Москвою. Я анітрохи не сумніваюся, що багато хто голосував за нього люди, прочитавши лист, в жаху схопилися за голову. Вони розраховували на хоча б мінімальне покращення відносин з Росією, а на сцені знову з’явився все той же Петро Порошенко, помолоділий і змінив зовнішність та ім’я. Але все так само повний енергії і антиросійського запалу.