Важко навіть уявити, що відчуває людина, якого в одну мить паралізує від шиї до п’ят. На все життя. Саме така трагічна доля спіткала абсолютну чемпіонку світу зі спортивної гімнастики Олену Мухіну.
Олена Мухіна
В 1979 році при згадці імені Олени Мухіної від страху тремтіли всі гімнастки світу. І це не дивно: радянської спортсменці просто не було рівних. Олена перебувала в найкращій формі і посилено готувалася до Олімпіади-80 у Москві. Завдання від тренера стояла цілком ясна — тільки золото, не менше. На жаль, в гонитві за мрією Олена забула про себе і своє здоров’я, відразу ставши інвалідом на все життя. Дуже коротке життя. Woman.ru розповідає історію дівчини з самою трагічною долею в історії світової гімнастики.
Олена
Майбутня велика гімнастка Олена Мухіна народилася 1 червня 1960 року в Москві. Трагедії переслідували її з самого дитинства: коли Олені було лише два роки, померла її мама. Батько вирішив не обтяжувати себе турботами про маленьку дитину і просто пішов, дуже скоро створивши нову сім’ю. Олену виростила бабуся Ганна Іванівна. Мухіна змалку мріяла про гімнастики, і Всесвіт її почула. «Якось на уроці з’явилася невідома жінка. Представилася: Олежко Антоніна Павлівна, майстер спорту. І говорить: “Хто хоче займатися в гімнастичної секції, підніміть руку”. Я мало не закричала від радості», — згадувала пізніше сама Олена.
Юна спортсменка тренувалася як одержима. Дівчинка могла цілодобово перебувати в залі.
Незабаром Олена почала займатися у уславленого тренера «Динамо» Олександра Эглита, під керівництвом якого вже в 14 років стала кандидатом у майстри спорту. У 1974 році Егліт перейшов в «ЦСКА», забравши з собою підопічну, а вже там на працелюбну гімнастку звернув увагу Михайло Клименко, тренував до Олени тільки чоловіків.
Стійкий олов’яний солдатик
«Міша був неймовірним максималістом. Він показав мені Лену Мухіну, дуже скромну, дуже милу. Сказав: “Буде чемпіонкою світу”. Я в душі не повірив — такі тіхоні не вміють злитися, а без злості в чемпіони не потрапиш. Не вгадав. …Клименко відразу і твердо вирішив, що козирем Мухіної буде неймовірна складність. Сконструював для Олени фантастичну програму. Мухіна була винятком із правил», — згадував пізніше майстер спорту з гімнастики і журналіст Володимир Голубєв. Жорсткий графік тренувань, складна програма і беззаперечне підпорядкування тренеру зробили свою справу. Вже через півтора року Олена показувала такі результати, що була однією з головних претенденток на потрапляння в збірну СРСР на Олімпіаду-76 в Монреалі. На жаль, «космічна» програма не переконала комісію: Мухіної не вистачало стабільності, тому було прийнято рішення дати їй можливість ще набратися досвіду.
Цей факт, здається, тільки розпалив тренера і його спортсменку. Вже в 1977-му Олена завоювала перші серйозні нагороди. На першості СРСР Мухіна стала другою у багатоборстві, а на чемпіонаті Європи в Празі, показавши справжній клас, виграла одразу три золоті медалі на окремих снарядах.
Саме там Олена вперше представила вдосконалений її тренером елемент «петля Корбут», який отримав згодом назву «петля Мухіної».
«Коли Клименко за пропозицією свого брата Віктора вирішив удосконалити “петлю Корбут”, вийшло щось приголомшливе. Глядачі ахають і закривають очі, а Мухіна, як у цирку, злітає над брусами і пурхає в повітрі», — згадувала радянська гімнастка і олімпійська чемпіонка Неллі Кім. Однак сьогодні обидві петлі заборонені до виконання, так як визнані занадто небезпечними елементами.
Наступний рік став тріумфальним для Олени. Мухіна перемогла в чемпіонаті СРСР, ставши найсильнішою гімнасткою країни (!) на всіх снарядах. На чемпіонаті світу у французькому Страсбурзі спортсменка також стала абсолютною чемпіонкою. Це був феноменальний успіх: Лена — четверта за рахунком радянська гімнастка після Галини Шамрай Лариси Латиніної та Людмили Турищевої, хто може похвалитися таким титулом.
Стоячи на п’єдесталі, Мухіна не могла стримати сліз.
«У Страсбург ми приїхали такою командою: Олена Мухіна, Марія Філатова, Наталія Шапошникова, Тетяна Аржанникова, Світлана Агапова і я. Ось ця збірна і стала “золотою”! Але абсолютною переможницею стала Олена Мухіна — справжня чемпіонка, без всяких застережень. Найскладніша програма, віртуозність, м’якість, жіночність. Повернулися в Москву — жовтень, осінь, холодно, а у нас у всіх весна у серці і посмішки до вух. Звичайно, Мухіну та Андріанова зустрічали особливо урочисто — вони ж абсолютні чемпіони», — ділилася спогадами Кім. На показових виступах в Англії в 1979 році Олена зламала ногу, тому їй довелося пропустити чемпіонат світу. Наближалися літні Олімпійські ігри в Москві, до яких ще не до кінця оговтавшись Мухіна готувалася з подвоєною силою… «Найбільш працьовитою з нас була Лена. З-за травми вона пропустила чемпіонат світу-79 і тепер працювала невтомно, надолужуючи згаяне і мріючи стати учасницею Олімпійських ігор», — розповідала Неллі Кім.
Смертельний номер
Трагедія, що потрясла світ, трапилася на початку липня 1980 року — за пару тижнів до старту Олімпіади в Москві. Збірна СРСР з гімнастики відпрацьовувала програми на тренувальній базі в Мінську. Ходили чутки, що 20-річну Мухіну можуть не включити в основний склад, тому Михайло Клименко терміново вирушив до столиці, щоб спробувати відстояти свою підопічну.
У відсутність тренера Олена відпрацьовувала елементи самостійно. Напруга зростала.
Клименко сконструював неймовірно складну програму, родзинкою якої стало «сальто Томаса», взяте з чоловічої гімнастики. Суть його в тому, що після кількох складних стрибків приземлення має відбуватися не на ноги, а в перекид, головою вниз. У спортсменки цей елемент ніяк не виходив, вона повторювала його знову і знову.
Черговий тренувальний день. Мить. Мухіна невдало відштовхується, їй не вистачає висоти, і вона на очах трьох тренерів жіночої збірної врізається в підлогу, зламавши шию. «Я зробила, впала і не розумію: Що це до мене всі біжать?”. Хочу встати, а встати не можу, але голова ясна. Хочу рукою поворухнути — не можу. І тут просто так подумала і сказала собі: “Це катастрофа», — пізніше розповідала Олена.
Одного зі свідків фатального падіння стала держтренер збірної Лідія Іванова.
Ось як вона описувала ту ситуацію: «Лена погано себе почувала, але тренер наполіг, щоб вона зробила прогін, показала всю програму з максимальною складністю у вільних вправах. В одному з складних стрибків, коли Лена вже пішла в повітря і почала закручуватися, вона то розслабилася, то підвів травмований голеностоп: Мухіна недокрутилась і з усього розмаху вдарилася об килим. До Льоні підбігли, вона була без свідомості, поміряли тиск — по нулях. Коли перевірили ноги — вони не відгукувалися».
Операцію на хребет гімнастці зробили в Москві лише через добу (за іншими даними, через три дні), що виключило навіть найменший шанс на одужання, хоча професор й лікар Олени Аркадій Лівшиць перший час давав оптимістичні прогнози.
Надалі Мухіна перенесла ще сім хірургічних втручань.
Кожен раз лікарі з величезним трудом виводили її з медичної коми — організм просто відмовлявся боротися. На жаль, проведені операції результатів не принесли: спортсменка залишилася практично повністю паралізованою (вона не могла стояти, сидіти і тримати в руках ложку або ручку) — рухова активність збереглася лише у плечового і ліктьових суглобів. Через кілька років Мухіна за порадою знайомих вдалася до знаменитої тоді методикою лікування Валентина Дікуля, але з-за серйозних фізичних навантажень у дівчини відмовили нирки, знадобилося складне лікування. Довелося змиритися зі своєю нерухомістю.
Валентин Дикуль відомий як людина, що розробив комплекс заходів з медичної реабілітації хворих зі спинномозковими травмами
Зворотна сторона медалі
Мухіна була народжена перемагати: безумовний талант підкріплювався неймовірною працездатністю. «В ній жив пустотливий чортеня, і разом з тим вона була пластична, жіночна. “Петля Мухіної” на брусах — взагалі шедевр світової гімнастики», — сказав тренер збірної СРСР Леонід Аркаев. Своїм успіхом Мухіна багато в чому зобов’язана Михайлові Клименку. Однак його методи роботи нерідко піддавалися критиці. Клименко називали тренером не тільки жорстким, але і жорстоким. Він не знав жалості, не визнавав компромісів. Тренер Мухіної не приховував своєї брутальності навіть перед телекамерами.
Можливо, до чоловіків, яких Михайло тренував до Лени, такий підхід застосовний, але тільки не до неї. На жаль, Клименко не збирався відмовлятися від працюючих «чоловічих» методів. Гімнастка ж у всьому беззаперечно підкорялася тренеру. Михайло регулярно нагадував підопічної, кому вона зобов’язана своїм успіхом, підкріплював свої слова звинуваченнями в ліні і примхи, що моментально діяло на Олену, хоча варто відзначити, що в ті роки її з руками відірвали б кращі тренери країни. Шкода, ніхто не сказав про це їй самій.
Так, Мухіна навчилася працювати, перемагаючи біль.
Ще в 1975 році у 14-річної Олени сталася перша серйозна травма. Під час Спартакіади народів СРСР у Ленінграді вона приземлилася на голову в поролоновій ямі. Рентген показав, що від удару у Мухіної стався відрив остистих відростків шийних хребців. Спортсменку госпіталізували, але кожен день після обходу лікарів в лікарню приїжджав Клименко, забирав підопічну і віз в спортивний зал, де змушував тренуватися без ортопедичного «нашийника», який категорично заборонено знімати. Через якийсь час у спортсменки почали терпнути ноги, з’явилося відчуття слабкості, яке вже не проходило.
У 1977-му під час тренування перед чемпіонатом світу Мухіна вдарилася боком про жердину брусів так, що та розщепилася. «За відчуттями я зламала собі ребра, а тоді, посидівши десять хвилин на матах, в напівнепритомному стані відпрацювала ще і вільні, і колода. Коли стало зовсім погано, підійшла до тренера, але він лише процідив крізь зуби: “Ти завжди шукаєш привід нічого не робити”», — згадувала Олена.
У 1978-му спортсменка вибила великий палець руки так сильно, що він повністю вийшов з суглоба. Боячись гніву тренера, Олена вправила його сама.
Буквально через кілька днів ще одна травма: на розминці Мухіна не розрахувала розбіг (в залі помили підлогу, знищивши всі крейдяні позначки) і впала, вдарившись головою. Тим не менш вправу було велено продовжити. Струс мозку, переломи ребер, вивихи та забої супроводжували гімнастку повсюдно. Можливо, травм було б менше, якби у Олени був час на відновлення. Замість цього вона, притиснувши ватку з нашатирем до носа, йшла на черговий снаряд…
«Коли ми з Мухіної періодично зустрічалися в залі, вона виглядала загальмованою, часто плакала. Якось сказала, що не встигає повністю перейти проспект перед спорткомплексом ЦСКА, поки горить зелене світло, — не вистачає сил. При цьому її довільна програма практично на всіх снарядах продовжувала залишатися складною у світі», — ділилася спогадами спортсменка і журналіст Олена Вайцеховская.
Після низки травм і емоційного виснаження Мухіна хотіла залишити великий спорт. Не дозволив тренер, наполігши на тому, що їм потрібні Олімпійські ігри 1980-м. Гімнастка в черговий раз підкорилася.
1979 рік. На показових виступах в Англії Олена зламала ногу. Через півтора місяця, коли зняли гіпс, з’ясувалося, що кістки розійшлися. Лікарі поставили їх на місце, знову наклали гіпс, проте за наполяганням тренера вже на наступний день Мухіна тренувалася в залі, приземляючись після стрибків на здорову ногу.
«Клименко завжди страшно нервував перед змаганнями, смикав мене. Напевно, тому, що чудово розумів, що його власне благополуччя і кар’єра безпосередньо залежать від того, чи потраплю я до збірної чи ні. Я ж ставилася до тренувань вкрай відповідально. Бували випадки, коли, щоб зігнати зайву вагу, бігала по ночах, а вранці йшла в зал. При цьому мені постійно доводилося вислуховувати, що я бидло і повинна бути щаслива, що на мене звернули увагу і дали мені шанс», — згадувала Олена роки потому.
1980-й. Крайні збори перед Олімпіадою. І останні для Мухіної.
Від перевантажень у Олени хворіли голеностопы, коліна, крім того почалося запалення суглобової сумки кисті. «Я єдине можу сказати: все-таки ця травма на совісті її тренера Михайла Клименка. Він заганяв її. У Олени шалено боліла нога, а він змушував працювати… Незабаром після Олімпіади в Москві, коли Мухіну поклали і багато-багато разів оперували, він з усією родиною виїхав в Італію і прекрасно живе там по сей день зі своїми дітьми», — згадувала дев’ятикратна олімпійська чемпіонка Лариса Латиніна на початку двотисячних.
Життя з нуля
На одному з тренувань Клименко сказав: «Тебе залишать у спокої тільки тоді, коли ти розіб’єшся на помості». Хто б міг подумати, що його слова стануть пророчими. В одному з рідкісних інтерв’ю у Мухіної запитали, чи вважає вона свого тренера винним в події. «Я привчила Клименко до того, що можу тренуватися і виступати з будь-якими травмами…» — ухильно відповіла тоді Олена.
Мухіна зізналася, що перед Олімпіадою-80 її все частіше відвідували страшні думки про суїцид.
На питання, чому ж вона не кинула гімнастику, у Олени відповіді не було. «Я кілька разів бачила своє падіння уві сні. Бачила, як мене виносять із зали. Розуміла, що рано чи пізно це дійсно станеться. Я відчувала себе твариною, яка женуть хлистом по нескінченному коридору. Але знову і знову приходила в зал. Напевно, це доля. А на долю не ображаються», — відзначала колишня чемпіонка.
Тільки уявіть, що відчуває молода дівчина, яка ще вчора літала по світу, виконувала найскладніші вправи і готувалася стати Олімпійською чемпіонкою, а сьогодні вона прикута до ліжка і не в змозі навіть перегорнути сторінку книги.
Проте треба віддати Олені належне: незважаючи на всю безнадійність свого становища, вона знайшла в собі сили жити і цікавитися життям.
«Після всіх цих незліченних операцій я вирішила, що якщо хочу жити, то з лікарень мені треба бігти. Тоді ж я зрозуміла, що треба кардинальним чином змінювати ставлення до життя. Не заздрити іншим, а вчитися радіти з того, що мені доступно. Інакше можна зійти з розуму. Зрозуміла, що заповіді “не думай погано”, “не чини погано”, “не заздри” — не просто слова. Що між ними і тим, як людина себе почуває, є прямий зв’язок. Я стала відчувати ці зв’язки. І зрозуміла, що порівняно з можливістю думати відсутність можливості рухатися — це така дурниця», — зізнавалася Мухіна.
Пробачила Олена свого тренера, сказати складно. Однак, за чутками, коли Клименко повернувся в Москву, Мухіна помітно здала. Зустрічатися з Михайлом вона і зовсім відмовилася. Тим не менш колишня гімнастка не замкнулася в собі: її часто відвідували старі друзі, вона закінчила Московський інститут фізкультури, отримавши диплом тренера, стала багато читати.
У 1982 році Мухіна була удостоєна вищої нагороди МОК — олімпійського ордена ” за внесок у розвиток світового спорту.
В гості до Олени приїхав сам президент комітету Хуан Антоніо Самаранч, захоплений мужністю знаменитої чемпіонки. Національний спорткомітет дав Мухіної квартиру, обладнану для людини з обмеженими можливостями, купив телевізор і радіоприймач для зв’язку зі світом. За Оленою доглядала її бабуся, а в останні роки, коли Ганні Іванівні самої був потрібний догляд, піклування про Мухіної взяла на себе її подруга, також колишня гімнастка Олена Гурова.
Олена Гурова в часи спортивної гімнастики
Олена Мухіна була прикута до ліжка протягом 26 років — до самої своєї смерті в 2006 році. Прославлена спортсменка померла від серцевого нападу. Більше половини свого життя вона провела в одній-єдиній кімнаті.
Олена Мухіна — легенда радянської спортивної гімнастики
Її розпорядок дня всі ці роки залишався практично незмінним: Олена прокидалася, виконувала вправи (завдяки яким навчилася недовго сидіти, тримати ложку і навіть трохи писати), читала, дивилася телевізор і засинала. Справжнім святом для неї були рідкісні «прогулянки» в іншу кімнату або на балкон. Олена так і не вийшла заміж, не пізнала радість материнства. При всьому цьому вона зберегла в собі людяність, любов до світу, людей, самого життя. Дивовижна жінка. Найбільша спортсменка. Великої душі людина.
Thanks!
Our editors are notified.