«Наказ про приховування злочинів»: історик спецслужб — про роботу Освенціма і його жертви

75 років тому війська Червоної армії звільнили знаходився на території Польщі концтабір Освенцим (Аушвіц), де в роки Другої світової війни нацисти вбили, за різними оцінками, від одного до шести мільйонів осіб. Винних у цих злочинах радянські слідчі виявляли протягом декількох років після війни. В інтерв’ю RT історик спецслужб Володимир Макаров розповів, ким були охоронці і наглядачі Освенціма, як гітлерівці намагалися приховати свої злочини і уникнути покарання, а також про проблеми, з якими зіткнулися вчені при підрахунку кількості жертв цієї «фабрики смерті».

— Вчені до цих пір не прийшли до єдиної думки, скільки людей було вбито в Освенцімі. Називаються цифри від одного до чотирьох і більше мільйонів загиблих. Звідки така різниця?

— У 1943 році у Гіммлера був підписаний спеціальний наказ про приховування злочинів. Місця масових розстрілів ретельно маскувалися, на їх місці висаджувалися дерева, фотографії вилучалися, було заборонено знімати публічні страти. Нацисти, винуватці цих злочинів, працівники та керівники концтаборів, звичайно, були зацікавлені в тому, щоб зменшити кількість жертв.

Потрібно знати приблизну методику, за якою визначалося кількість жертв в Освенцімі. На території Аушвіца нацисти підірвали склади, в яких зберігався одяг, і ті речі, які були вилучені у жертв. З, по-моєму, 36 складів було підірвано 29. У решти було знайдено 800 тисяч комплектів жіночої одягу і 350 тисяч чоловічий. Ось це була перша цифра, від якої надзвичайна державна комісія по розслідуванню злодіянь нацистських злочинців і їх пособників відштовхувалася.

Ми також можемо приблизно порахувати продуктивність крематоріїв. Освенцім був заснований за наказом Гіммлера 27 квітня 1940 року. І десь до літа туди почали прибувати перші в’язні з окупованих країн Європи. Потужність крематоріїв була розрахована на спалювання 270 тисяч трупів в місяць. Туди прибувало приблизно за десять ешелонів у день, в кожному по 40-50 вагонів.

В ході виступу на форумі, присвяченому пам’яті жертв голокосту, віце-президент США Майк Пенс жодного разу не згадав про роль Червоної…

— І все це випливає зі свідчень?

— Так, це свідчення свідків, вірніше, колишніх в’язнів, які залишилися в живих. Свідчення охоронців, наглядачів табору. Треба сказати, що німці, вірніше, нацисти, це робили досить економно. Внутрішньою охороною укладених займалися самі ув’язнені.

— Ви спеціально підкреслюєте, що не німці, а нацисти?

— Так, це вельми істотно. Не тільки німці. Тому що і в охороні, та в будівництві табори, так як це було на польській землі, брали участь поляки. Вони ж були і ув’язненими, вони ж були і наглядачами, наглядачами, охоронцями. Освенцим в цьому плані не був винятком у порівнянні з іншими концтаборами на території Польщі.

— Як можна оцінити загальну кількість жертв Освенціму?

— За даними, які озвучують самі в’язні, за їх спостереженнями, це теж дуже приблизно, десь до шести мільйонів. Тобто кількість ув’язнених, знищених в Освенцімі, коливається від 2,5—4 до 4-6 мільйонів чоловік.

— Відомо, що в Освенцімі проводилися жахливі експерименти на живих людях. Як це відбувалося?

— Нацистські лікарі проводили експерименти над живими людьми в концтаборах. І Освенцим був одним з таких місць. Зокрема, там працював професор гінекології Карл Клауберг. Він проводив досліди і по стерилізації жінок, і по зараженню різними інфекційними захворюваннями. Досліди над немовлятами. Проводилися жахливі експерименти. Потім цих людей спалювали в крематорії.

— І потім він ще й пишався тим, що робив?

— Так. Він вважав, що робить це все в ім’я медицини. Але взагалі-то всі ці експерименти проводилися в основному для СС, за програмою СС. За програмою максимального знищення народів окупованих країн. Тобто, якби Червона армія не зламала хребет нацистському звіру, то ці зловісні експерименти були поширені на жителів окупованих нацистами територій. Їх чекала б незавидна доля, просто фізичне знищення різними методами.

— Як була організована робота жіночих відділень Освенцима?

— У жіночих відділеннях таборів наглядачами, наглядачами були жінки. Це були співробітники СС, охоронної дивізії «Мертва голова». Ці садистки влаштовували такі заходи, як «спортивні змагання» на 700-800 метрів з вантажем, і при цьому били ув’язнених жінок. Там же, в Освенцімі, нищили жінок не тільки в крематоріях. Була викопана яма діаметром 60 метрів і глибиною два метри. Їх там трупи спалювались.

— Як розслідувалися ці злочини?

— Треба відзначити роль органів контррозвідки Смерш, взагалі органів безпеки, які спеціально займалися пошуком нацистських злочинців. Як одна з категорій, в доповідях були керівники та співробітники концтаборів. Їх шукали ретельно. У число таких осіб потрапили і ось ці німецькі злочинниці. Вони були засуджені до смертної кари.

У Москві уваги громадськості представлений розсекречений рапорт командувача військами 1-го Білоруського фронту маршала Георгія…

— Як в цілому складалася доля нацистських злочинців, що мають відношення до концтаборів?

— Було кілька масових процесів, в ході яких їх засуджували до страти. З 1947 року, по-моєму, був введений мораторій на смертну кару. Тому деякі не пізніше отримали вищу міру покарання, а максимальний термін — 25 років ув’язнення. У 1955 році, після візиту канцлера Німеччини Конрада Аденауера, велика частина німецьких військовополонених відправилася додому. У 1956 році останні виїхали. В тому числі це були і генерали вермахту, розвідники. У їх число потрапив і Карл Клауберг, про який ми говорили, він був переданий уряду ФРН. Згодом він був урядом Німеччини засуджений і помер у в’язниці в Кілі.

— До роботи наглядачами залучали самих ув’язнених. Як так виходило?

— Керівників барака нацисти, як правило, вибирали з кримінального елемента. Ті намагалися, так би мовити, відпрацювати… Причому вони відрізнялися найбільшими звірствами, тому що прагнули вислужитися. За свою роботу, якщо це можна назвати роботою, вони отримували дві марки в день і додатковий пайок. Охоронець-есесівець отримував близько 20 марок. Вони, припустимо, так «розважалися»: наприклад, укладених під приводом втечі розстрілювали. Так вони підвищували свій грошове забезпечення.

— Можна детальніше зупинитися на якомусь із таких злочинців?

— Наприклад, Олександр Шкипик, поляк. Він був старшим блоку в концтаборі Освенцім. Брав активну участь в знущання, побиття ув’язнених і доведення їх до смерті.

— Такі злочинці як-то намагалися уникнути відповідальності?

— По-перше, коли звільнили Освенцим, частина наглядачів переодягалася в форму ув’язнених. Робота органів військової контррозвідки полягала в тому, щоб проводити певні розшукові дії. І серед тих, хто намагався видати себе за в’язнів таборів, нерідко виявляли охоронців, цих старших блоків та інших. Свідоцтва були від в’язнів. І одним із завдань контррозвідки було захопити документальні матеріали цих таборів. Таким чином вели слідство.

— Як все-таки можна пояснити вчинки цих людей?

— Якщо говорити про Олександра Шкипике, він навіть брав участь у польських підпільних організаціях.

— Він намагався цим себе виправдати перед слідством?

— Ну так, він як би ставив собі в заслугу, що був учасником польських підпільних організацій, а вже потім був заарештований службою безпеки Німеччини і потрапив у концтабір. А там вже виправдовував себе тим, що хотів врятувати своє життя. А для того, щоб врятувати своє життя, треба було вислужуватися перед нацистами.

— Минуло вже 75 років. Наскільки у нас, в Росії, і в Польщі різні погляди на історію?

— Крім Освенціма, на території Польщі Червоною армією був звільнений і Майданек, і ряд інших концтаборів. Кажуть, що це все, мовляв, зробили американські війська. І намагаються як би забути про те, що зроблено це було саме Червоною армією. Її роль намагаються нівелювати.

— Навіть проштовхують тези про те, що СРСР війну розв’язав разом з Гітлером?

— Треба враховувати, що Польща була першою країною, яка підписала в 1934 році договір з нацистською Німеччиною. А потім разом з нею взяла участь у поділі Чехословаччини.

— Ми ж останніми підписали договір з Німеччиною?

— Так, Радянський Союз останнім підписав цей договір. Причому ще й тут є роль Польщі. Коли в 1938 році, до Мюнхенського змови, що Червона армія готова була виступити на захист Чехословаччини і створити антинацистський блок в Європі, Польща відмовилася надати прохід через свою територію.

Як розвідка польська переглянула підготовку нападу на власну країну? Поляки тільки в квітні 1939 року зрозуміли, що треба будувати оборонні споруди на заході. А до цього вони весь час дивилися на схід. Більше того, вони на схід дивились разом з Гітлером.

— Останнім часом ще згадували посла Польщі в Берліні…

— Посла в Берліні Юзефа Липського наш президент назвав антисемітської свинею. А Юзеф Бек, міністр закордонних справ Польщі, був куплений Герінгом. Ми про це публікували документи. Причому це з протоколу допиту генерал-лейтенанта Альфреда Герстенберга, військового аташе в Бухаресті. Він був до цього у Варшаві, а потім у Бухаресті. Йому не ставили запитання, він просто розповідав, що Герінг під час свого полювання зустрівся з Юзефом Беком і запропонував їй, так би мовити, працювати на Німеччину.

Платою був чек на 300 тисяч рейхсмарок. І це підтверджується, до речі, і документами служби зовнішньої розвідки, вона кілька років тому теж писала про те, що і Юзеф Бек, по суті справи, поклав Польщу під німецький сокира. Польські історики, представники Польської академії наук, у свій час називали Бека романтиком від дипломатії. Насправді це був алкоголік. І до речі, британські історики теж про Беке відгукуються дуже непривабливо.