Танкерна війна 2.0. Трамп хоче перекрити кисень Китаю

13 червня в Оманській затоці було скоєно напад на нафтові танкери Front Altair і Kokuka Courageous. За наявними даними, екіпажі не постраждали. І хоча подробиці події до кінця не встановлені, США вже встигли звинуватити в події Іран. Це вже другий випадок атаки на танкери за місяць. Що за всім цим стоїть?

Ще не встигли загасити пожежі, що виникли після атаки на суднах, як держсекретар США Майк Помпео заявив, що вважає Іран відповідальним за напади. Більше того, США у зв’язку з атакою оперативно направили в Оманську затоку ракетний есмінець. Між тим, Тегеран заперечує свою причетність до чергової атаки. Глава МЗС Ірану Мохаммад Джавад Зариф заявив, що звинувачення США про причетність Ірану до нападів на танкери в Оманській затоці є безпідставними. А що знаходиться на саміті ШОС в Бішкеку Хасан Роухани заявив, що американський уряд «реалізує агресивні підходи і представляє серйозну загрозу для всього світу».

Тим не менш, ситуація виявилася серйозно ускладнилась, враховуючи, що нещодавно мала місце перша диверсія з танкерами. Так, 12 травня атаці піддалися танкери Amjad і Al Marzoqah, що належать саудівської компанії Bahri, а також танкер під норвезьким прапором Andrea Victory і зареєстрований в еміратах танкер A. Michel. Як і у новому епізоді, у Вашингтоні тоді заявили про причетність Ірану. А 19 травня президент США Дональд Трамп у своєму твіттері гнівно написав: «Якщо Іран хоче боротьби, вона стане офіційним кінцем Ірану. Ніколи не погрожуйте Сполученим Штатам».

Щоб зрозуміти, із-за чого весь цей переполох, слід нагадати про те, що 22 квітня поточного року в Корпусі вартових Ісламської Революції (КВІР) заявили про готовність заблокувати Ормузьку протоку у відповідь на недавні плани США про введення повної заборони на експорт нафти з Ірану. У свою чергу, нові американські санкції стали реакцією Білого дому на відмову Тегерана змінити умови ядерної угоди, про перегляд яких Дональд Трамп оголосив у минулому році. Власне, крах іранської ядерної угоди, яка готувалася з 2015 року і була на фінальній стадії, і спровокувала грізні заяви іранського військового начальства: «Якщо нам заборонять його використовувати (Ормузьку протоку – прим. ред.), ми його закриємо», — заявляв тоді журналістам командувач іранських ВМС Алі Реза Тангисири. Він додав, що у військових «не буде ні краплі сумнівів у разі необхідності захищати іранські води».

Звичайно, на перший погляд, у Ірану є вагомий мотив для провокацій у вигляді санкцій на експорт нафти. І войовничі заяви КВІР тому свідчення. Проте в Тегерані повинні розуміти, що загострення ситуації може обернутися військовим конфліктом, шанси вціліти в якому не великі – крім потенційної участі США, слід пам’ятати про американських союзників у регіоні: Ізраїль, Саудівська Аравія, Ірак – з якими у Тегерана історично склалися зовсім не дружні відносини. І в цьому зв’язку може бути неспроста мішенню травневої атаки були саме саудівські танкери.

Варто сказати, що у вісімдесяті роки минулого століття в регіоні вибухнула так звана Танкерна війна. Так, в ході Ірано-Іракської війни Багдад оголосив забороненою зоною північну частину Перської затоки і в 1984 році іракська авіація почала наносити удари по танкери з іранською нафтою, що прямував через цю зону Перської затоки. Зрозуміло, відповідна реакція з боку Ірану не змусила себе чекати. «Танкерна війна» придбала найбільший масштаб в період з квітня 1984 року по кінець 1987 року. Повідомлення про атаки надходили кожні кілька днів.

У поточній ситуації в Ірану немає об’єктивних причин для того, щоб починати обстріли танкерів, тим самим перетворюючи себе в такій же переповнений нафтою танкер, підпалити який зацікавлені перевершують військове-політичні сили. По-перше, заборона на експорт нафти – не сенсація для Тегерана, який після 2012 року жив на облоговому положенні, але примудрявся обходити всі обмеження. По-друге, на цей раз Євросоюз не підтримав санкції. Більше того, Брюссель розробляє механізм обходу санкцій і поки є шанс, що Іран збереже доступ на європейський ринок. Зокрема, днями міністр закордонних справ Німеччини Хайко Маас повідомив, що Європейська платіжна система, призначена для обходу санкцій США щодо Ірану, буде готова найближчим часом.

Очевидно, що якщо за спиною Тегерана не згасла підтримка з боку ЄС, то пускатися у всі тяжкі і топити танкери – поки ще зарано. Але кому тоді потрібна потенційна бійка в регіоні?

Дивно, але Іран є головною мішенню перекриття проток, а скоріше супутньої. Те, що відбувається сьогодні в Ормузькій протоці – це підкилимна фаза торгового протистояння США і Китаю. Справа в тому, що для Китаю іранська нафта вкрай важлива, так само як і нафта з ОАЕ, Кувейту, Катару і Саудівської Аравії, які в сумі забезпечують понад 40% потреб вуглеводнів Піднебесної. Очевидно, що навіть часткові і тимчасові перебої з поставками сировини завдадуть гігантський збиток китайській економіці і швидко зроблять Пекін поступливішими по всіх існуючих розбіжностей з Вашингтоном.

Проте в Пекіні теж не сидять склавши руки. Не так давно Китай вже почав знижувати імпорт іранської нафти. І на сьогоднішній день припинив її повністю. Що, до речі, в ЗМІ було піднесено як велика перемога американської адміністрації. Однак реальна причина відмови від Пекіна нафти з Ірану як раз і полягає в загрозі перекриття проток, а значить і поставок. Тобто таким чином КНР диверсифікує свої поставки.