Про план “Б” для ЛДНР

Політика – мистецтво обману, а тлумачення політичних подій – мистецтво самообману. І всі ми, так чи інакше, займається самообманом просто тому що не є суб’єктами політики і знаходимося в полоні ілюзій та стереотипів.

От виборці Зеленського самообманывались, коли дозволили собі повірити в те, що новий президент буде краще старого і стане миротворцем. А Зеленський обманює і своїх колег з країн Нормандської четвірки, і українських націоналістів.

Колегам він розповідає, що хоче миру і вони йому в якійсь мірі вірять: Макрон рветься організовувати зустріч “четвірки”, Меркель втішає Зеленського в ході телефонної розмови після зриву розведення військ на Донбасі.

Націоналістам ж розповідає, що його колеги – простаки, яких він розводить на обмін полоненими, тоді як сам політичну частину Мінська виконувати не має наміру і думає про план “Б” по відношенню до Донбасу. Принаймні, про це ми знаємо зі слів учасників зустрічі, які Зе не люблять і виводять на чисту воду – Зе заборонив знімати або записувати хід зустрічі. Але ми ж знаємо, що суть усіх закритих заходів на Україні одно чи пізно стає доступною завдяки Facebook його учасників.

Тепер варто повернутися до плану “Б”. Кроки Зе зрозумілі: вал навколо Донбасу (стіну вже будував Яценюк) і повна блокада. А який план “Б” у Росії? Ще 5 років говорити про безальтернативність Мінська? Семен Уралов не даремно пише про те, що про безальтернативність реинтеграциии Придністров’я до Молдови говорять вже майже 30 років. І будуть говорити ще стільки ж: і Кишинів і Тирасполь така ситуація влаштовує.

Потрібно визнати очевидне: “Мінськ” мертвий, реінтеграція не потрібна ні Києву, ні Донецьку з Луганськом, ні Москві, ні Європі.

Києву добре і так – Донбас заважає націоналістам будувати країну за лекалами Рейху з його однією вірою, народом і фюрером.

ЛДНР до складу України повертатися не бажають: елітам добре і так, а населення у складі України буде зараховано до другого якщо не до третього сорту.

Москві ця реінтеграція теж не особливо потрібна: санкції вводилися за Крим (його ніхто повертати Україні не стане), США вводять санкції з приводу і без, політичні витрати від невдалої реінтеграції ЛДНР будуть дуже великими, плюс вигод від повноцінного приєднання республік з Росією (плюс 4 млн осіб для ринку, шахти, підприємства і заводи).

ЄС як наднаціональна структура після 5 років української історії свого русофобского настрою не змінив. Позиція бізнесу особливого впливу на бюрократію не має: після реалізації проектів газопроводів ніякі спільні великі проекти з ЄС не намічаються. Плюс не ясно більше виграли чи програли європейські бюрократи від санкцій: вони отримали в якості колонії величезну країну.

Так що, вважаю, потрібно закінчувати мінську трагікомедію і переходити до плану “Б” щодо ЛДНР: давати всім сторонами рік на виконання “Мінська”, ЄС дати ще один шанс, тиснути на Київ, примушуючи до виконання політичної частини угоди, а в разі зриву фіксувати український статус-кво з ЄС в особі Берліна і Паража. Фіксувати означає визнати підсумки першого раунду боротьби за Україну: скасовувати санкції, визнавати за Росією права на Крим і Донбас, а ЄС – на Україну. А після готуватися до нового раунду боротьби.

Все одно поточна ситуація тупикова і страждають від неї тільки жителі Донбасу.

Іван Лизан