45 років тому на бойове чергування заступив перший полк, озброєний міжконтинентальної балістичної ракети (МБР) Р-36М, що отримала в НАТО прізвисько «Сатана» і статус самого потужного у світі комплексу стратегічного призначення. Ракета могла нести більше 8 т корисного навантаження, прориваючи ворожу систему ПРО. Залежно від спорядження Р-36М могла вражати об’єкти на дальності до 15 тис. км. У кінці 1980 років для потреб РВСН була розроблена модернізована версія «Сатани», яка досі стоїть на озброєнні стратегічних сил РФ. Зараз на заміну їй створюється РС-28 «Сармат». На думку експертів, «Сатана» випадково заслужила на Заході настільки лякаюче назву. Можливості цієї МБР дозволяють практично гарантовано вражати найважливіші об’єкти на території супротивника.
25 грудня 1974 року на бойове чергування заступив перший полк РВСН СРСР, оснащений стратегічним шахтним комплексом третього покоління P-36М з важкої рідинної міжконтинентальної балістичної ракети (МБР). У країнах — членах НАТО новому радянському зброї був присвоєний шифр SS-18 Satan — «Сатана».
P-36М стала найпотужнішою МБР в світі. Її енергетичні можливості дозволяли розміщувати до 14-16 бойових блоків. Корисне навантаження (забрасываемая маса) ракети становила 8,8 т, максимальна дальність залежно від спорядження — 11-16 тис. км.
«Сатані» не було рівних за масогабаритні характеристикам. Довжина ракети — близько 34 м, діаметр — 3 м, стартова вага — 210 т, з них палива — близько 188 т. P-36М розміщувалася в шахтах підвищеної захищеності. Такі пускові установки здатні зберігати працездатність після ядерної атаки, забезпечуючи поразка супротивника в рамках концепції відповідь-стрічного удару.
У бесіді з RT генерал-майор РВСП у відставці, доктор військових наук В’ячеслав Круглов заявив, що необхідність створення «Сатани» була викликана насамперед інтенсивним розвитком систем протиракетної оборони Сполучених Штатів.
«Радянське керівництво прийшло до висновку, що РВСП потрібні нові рідинні міжконтинентальні балістичні ракети, які могли б гарантовано вражати об’єкти на території супротивника. Ставка була зроблена на збільшення кількості бойових блоків і помилкових цілей для комплексів ПРО», — пояснив Круглов.
Надпотужна МБР
Головним розробником «Сатани» є конструкторське бюро «Південне» (Дніпропетровськ). Створення P-36М санкціонував Рада міністрів СРСР. Відповідну постанову уряд Радянського Союзу прийняв 2 вересня 1969 року.
До 1971 року керівництво науково-дослідними і дослідно-конструкторськими роботами (НДДКР) по Р-36М здійснював прославлений учений Михайло Кузьмич Янгель. Після його смерті проект очолив Володимир Федорович Уткін. Також участь у створенні «Сатани» приймав молодий інженер Леонід Кучма — майбутній другий президент України.
60 років тому в структурі радянської армії був створений новий вид збройних сил — ракетні війська стратегічного призначення (РВСН)….
Крім «Південмашу», до розробки Р-36М доклали руку фахівці Центрального конструкторського бюро транспортного машинобудування (Москва), КБ Енергомаш (Хімки), Конструкторське бюро спеціального машинобудування (Ленінград), НДІ-692 (Харків).
Перед вченими була поставлена задача розробити надпотужну МБР з роздільними головними частинами індивідуального наведення, здатну долати рубежі протиракетної оборони. Також ракету було потрібно оснастити більш досконалої автономною системою керування, бортової цифрової обчислювальної машиною.
Нова МБР повинна була відповідати високим вимогам по швидкості (в тому числі на розгінній ділянці польоту), точності, радіусу ураження об’єктів, корисному навантаженні, живучості і боєготовності. Ескізний проект ракети був підготовлений у грудні 1969 року. При створенні «Сатани» вчені спиралися на досвід розробки МБР Р-36 (за класифікацією НАТО — SS-9 Scarp — «Укіс»).
Перший випробувальний запуск МБР був здійснений 21 лютого 1973 року з космодрому Байконур. Льотно-конструкторські випробування «Сатани» продовжилися до жовтня 1975 року. Вченим «Південмашу» та інших радянських підприємств вдалося вирішити поставлені керівництвом країни завдання.
Важливим досягненням стало збільшення життєвого циклу міжконтинентальної ракети до 25 років (раніше термін бойового чергування МБР не перевищував 10-15 років). Але ключове гідність Р-36М полягала в можливості застосовувати поділені головні частини і маневрирующие моноблочні боєзаряди легкого і важкого класів.
Велику увагу радянські вчені приділили удосконаленню шахти, куди поміщалася «Сатана». Пускова установка отримала нову систему амортизації ракети і апаратуру управління. Досвідчений зразок шахти пройшов випробування на Семипалатинському полігоні на предмет збереження працездатності в результаті ядерного удару.
В різному бойовому оснащенні Р-36М була прийнята на озброєння в 1978-1979 роках. 9 серпня 1983 року Рада міністрів СРСР затвердила постанову про розробку модернізованої версії «Сатани» — Р-36М2. Це була міжконтинентальна ракета четвертого покоління, яка в СРСР отримала шанобливе найменування «Воєвода».
В РВСН проводиться підготовка до прийняття на озброєння новітньої міжконтинентальної балістичної ракети (МБР) РС-28 «Сармат». Про це…
«В реальності роботи по Р-36М2 почалися за кілька років до офіційного постанови Радміну. Ще в червні 1979 року «Південне» розробило технічне пропозицію по рідинної МБР нового покоління, ескізний проект був готовий через три роки», — розповів RT засновник порталу Military Russia Дмитро Корнєв.
Ракета призначалася для прориву будь-яких систем ПРО і забезпечення гарантованого пуску навіть при багаторазовому ядерному впливі по району розташування шахт стратегічного призначення.
21 березня 1986 року з майданчика №101 був проведений перший запуск досвідченого зразка Р-36М2. Однак випробування пройшло невдало. Маршовий двигун МБР не запустився, і, впавши в шахту, ракета вибухнула. Проте переважна більшість пуски були успішними.
«Розробка Р-36М2 завершувалася наприкінці існування СРСР. Крах радянської державності вплинув на плани переоснащення РВСН. У загальній складності планувалося поставити у війська понад 100 ракет, але до кінця 1991 року на бойовому чергуванні перебували 82 «Воєводи», — розповів Дмитро Корнєв.
За його словами, 30 МБР отримали сполуки 13-ї дивізії РВСН (Домбаровский Оренбурзької області), 28 ракет стояли на бойовому чергуванні 62-ї Ужурской дивізії (Красноярський край), 24 Р-36М2 були поставлені 38-ї дивізії в Державинске (Казахська РСР).
«На хвилі примирення з США «Воєводу» зняли з бойового чергування 38-ї дивізії, а шахти залили бетоном. В результаті на території РФ залишилося 58 Р-36М2. Наскільки я розумію, майже всі вони експлуатуються до сьогоднішнього дня, причому без участі України, з якої раніше здійснювалася взаємодія з обслуговування «Воєвод», — зазначив Корнєв.
«Відслужили своє»
На Заході спадкоємцем «Сатани» називають важку рідинну МБР п’ятого покоління РС-28 «Сармат», яка повинна замінити «Воєводу». Ракети будуть розташовуватися в тих же шахтних установках після попередньої модернізації. Першим одержувачем новітнього комплексу стане Ужурская дивізія РВСН. Головним розробником «Сармата» є АТ «ГРЦ Макєєва» (місто Міас Челябінської області).
РС-28 буде перевершувати «Воєводу» по потужності, точності, дальності й забрасываемой масі. За інформацією Міноборони РФ, «Сармат» здатний нести до 20 бойових блоків різного класу потужності. Крім того, на цю МБР можна встановити три гіперзвукових комплексу «Авангард» планують бойовими частинами.
«Р-36М2 знаходиться на фініші свого життєвого циклу. Можна сказати, що «Воєводи» відслужили своє. Через кілька років їх замінять на повністю російські «Сармати». Незважаючи на всі свої достоїнства, Р-36М2 сильно поступається РС-28. Ці МБР ріднить, по суті, те, що вони відносяться до класу важких рідинних ракет і схожі за масогабаритні характеристикам. У всьому іншому будь-яких спільних рис шукати не потрібно», — пояснив В’ячеслав Круглов.
Дмитро Корнєв вважає, що поява «Сатани» внесло значний внесок в стратегічне стримування Сполучених Штатів. Аналітик назвав Р-36М/М2 «надзвичайно грізною зброєю». За його оцінкою, МБР з великою часткою ймовірності забезпечували поразка стратегічно важливих об’єктів супротивника навіть у разі сильного відхилення або перехоплення частини бойових блоків.
«За наполяганням США на «Воєводу» встановлювали десять бойових блоків, хоча ракета могла нести значно більше корисного навантаження. Американцям було про що турбуватися. У «Сатани» і «Сармата», мабуть, лише один істотний мінус — виробництво та експлуатація важких рідинних МБР є дорогим задоволенням. Однак ці витрати цілком виправдані міркуваннями національної безпеки», —резюмував експерт.
Thanks!
Our editors are notified.