– Яна, чому вирішила прийти на проект?
– Кілька років тому я абсолютно випадково почала дивитися третій сезон “Супермодель по-українськи”. Точніше, його дивилася моя подруга. Я потрапила на 15 хвилин випуску. А потім так підсіла, що переглянула всі. Загорілася цим проектом і вирішила, що обов’язково повинна піти на наступний сезон.
– На кастинг ти прийшла разом зі своєю дівчиною Лерой. Хто кого привів?
– Лері проект був взагалі нецікавий. У неї є хороше агентство, вона давно займається моделингом. І на “Топ-модель по-українськи” пішла просто за компанію зі мною.
– У підсумку ти пройшла в 15-ку, а вона ні. Ви заздалегідь домовилися, що не будете залишати проект за компанію один з одним?
– Так. Ми обумовили – якщо хтось із нас іде, то другий продовжує участь. Тим більше, що проект був моєю метою, а не Лериной. І я знала, що якщо мені випаде шанс пройти далі, я від нього добровільно не відмовлюся.
У минулому сезоні телекастинг теж пройшла пара. І коли дівчину не взяли в сезон, хлопець пішов разом з нею. Вважаю, що це був дуже дурний вчинок. Ви розлучаєтеся не на все життя, максимум – на 4,5 місяця.
Нам з Лерой вже, до речі, було не вперше розлучатися на такий довгий період. Ми натреновані в цьому плані. Коли познайомилися, Лера вже працювала моделлю і часто відлітала на контракти. Звичайно, розлука дається непросто. Але ми обидва розуміємо, що і для чого йдемо.
– На проекті у вас відбирали телефони. Коли з’являлася можливість зателефонувати, кому дзвонила?
– Так, ми здавали мобільники. Але я нічого не мала проти цього правила. Зазвичай, коли у людини є телефон, то він у нього час від часу залипає. А так ми з учасниками весь час спілкувалися один з одним, ніяких дзвінків та листувань.
Ні для кого не секрет, що у деяких учасників телефони все ж були. Але ми все цією контрабандою користувалися. Наприклад, я брала мобільний у Макса Осадчука. Дзвонила мамі і Лері. Розповідала, що у мене все добре, що я нормально харчуюся, здорова. Про випробування нічого не говорила, щоб потім їм було цікаво дивитися випуски. Так що просто базікали про життя.
– За час зйомок у вас було 64 випробування. Розкажи про своїх улюблених.
– У мене величезний топчик з улюблених конкурсів. Чесно кажучи, не уявляю, як експерти ось вже п’ять років примудряються придумувати щось нове для учасників.
Одним з найулюбленіших стала фотосесія “Офелії”. Для зйомки нас вивезли в гранітний каньйон з озером посередині. Ми позували у воді у білих вбраннях і з квітами. Було відчуття, що всі учасники перенеслися у ХІХ століття і зайшли в гості до Пушкіну. А потім дружно вирішили втопитися (сміється). Було дуже красиво
. Навіть незважаючи на те, що я страшна мерзлячка, а на цій фотосесії було дико холодно, мені все одно шалено сподобалося. Тоді ще з нами працював дуже крутий фотограф, Олег Фенікс. І фоторезультат перевершив всі мої очікування. Я б з задоволенням повторила цю зйомку. В ній відчувається ніжність.
Вибрати улюблену дефіле теж непросто. Кожне друге було нереально красивим, а кожне перше – незвичайним. Ми ходили по вугіллю, подіумом, підвішеного в 20-ти метрах над землею. Але одне із самих-самих було пов’язане з водою. Проходка під назвою “Трансформація сукні”. Ми дефілювали, а в кінці подіуму робили точку і трохи затримувалися. В цей час на нас нападав злива, і одяг змінювала колір. На цьому випробуванні ми поцілувалися з Максом Осадчуком.
Вирішили здивувати експертів такої незвичайної крапкою. І який би ми не були орієнтації, виглядало це круто! Правда, експерти вирішили, що наш експромт був не в тему, не підходив до ідеї дефіле. Але мені все одно дуже сподобалося, як це виглядало. Я б повторила! До речі, моя дівчина Лера зовсім не ревнувала, що я цілувалася на проекті з хлопцем. Він же гей!
– Ти протрималася на проекті 4,5 місяці. Чому навчилася за цей час?
– Я мовчу про те, що прийшла на “Топ-модель по-українськи” повним нулем у моделинге. У мене до реаліті не було ні однієї фотосесії, жодного показу. Навіть селфи соромилася робити. Про гарної ходи взагалі мовчу. Тому на проекті я навчилася бути моделлю. А ще дуже подорослішала і стала впевненішою в собі. Але головне досягнення – це, звичайно підбори.
– До речі, розкажи, як ти вчилася ходити на шпильках? Складно було?
– В цьому мені дуже допомогли Алла Костромічева і моя найкраща подруга на проекті (і після нього) Юля Дыхан. Я дуже багато тренувалася. Коли всі учасники приїжджали втомлені після випробувань і лягали відпочивати, я взувала човники на шпильці і марширувала.
Алла допомогла зрозуміти, в чому проблема моєї ходи “Буратіно”. Я дуже старалася триматися рівно, як дошка. І у мене автоматично затискалися плечі. Не розуміла, чому мені завжди роблять зауваження з приводу дефіле. Адже йду так рівно! Алла порадила мені розслабитися. Я довго переучивала себе, і в підсумку навчилася красиво ходити.
Друга проблема була в тому, що в мене вузька нога. І я буквально випадаю з взуття. Так що вчилася триматися пальцями за туфлі (сміється).
– Здається, в одному з випусків Алла Костромічева навіть подарувала тобі туфлі-човники. Носиш їх?
– Ні, Алла не подарувала мені туфлі, а дала їх поносити. Вона дізналася, що мої завеликі, так і підбори на них збиті. Тому тренувати в них дефіле жахливо незручно і навіть трохи небезпечно. Ось Алла і позичила мені взуття. Спасибі їй за це величезне. Але після закінчення зйомок я їх, звичайно ж, повернула.
– Отже, на проекті ти навчилася ходити на підборах, носити сукні. Взагалі стала більш жіночною. А твій повсякденний стиль в одязі змінився?
– Мій стиль в одязі практично не змінився. Так, я стала ставитися до спідниць і суконь більш лояльно, але вбиратися все одно не полюбила. Хоча в моєму гардеробі з’явилася спідниця. Коротка!
Взагалі, не думаю, що мені потрібно міняти стиль. Або намагатися бути більш жіночною в реальному житті. Адже головне, що на знімальному майданчику я можу бути і жіночною, і мужньою. Ось що потрібно від моделі.
– Ще рік тому могла собі уявити, що твоє життя настільки кардинально зміниться?
– Ні, звичайно! (сміється) Рік тому я думала, що буду працювати тренером з фітнесу в Одесі або максимум в Києві. Про модельну кар’єру навіть не мріяла. Хоча брешу. Коли була маленькою, то замислювалася про моделинге.
Мені було років 12, і я випадково побачила по телевізору модний показ. Мені дуже сподобалося, як виглядають моделі – вирішила, що хочу бути, як вони. Своїм бажанням поділилася з бабусею по дорозі в школу. Сказала їй: “Бабусю, я хочу стати моделлю”. А вона мені: “Фу, Яна, немає. Всі моделі – повії. Ти так хочеш працювати?” Я злякалася і передумала. Зате тепер власним прикладом можу доводити всім і кожному: бути моделлю – круто, не соромно і зовсім не пішла.
Thanks!
Our editors are notified.