Дядя Жора – третій за популярністю в Інтернет-пошуковику запит «дядько»: спочатку йде чеховський Ваня, потім михалковский Стьопа, а потім і наш український Жора. Чому саме такий псевдонім для своєї артистичної кар’єри взяв собі Вадим Мічковський, ми питати не стали. Зате з задоволенням поговорили з шоуменом і його дружиною Наталею про справи сімейні.
На початку нашої розмови Вадим з посмішкою зізнається, що, коли йому телефонують, найчастіше звертаються «шановний Георгій»: «Багато хто думає, що мене так насправді звуть, тому чую в свою адресу шанобливо – Георгій. Хтось каже простіше – Гриша, Жора або Юра. І мало хто знає, що за паспортом я Вадим Мічковський. Але я не ображаюся, навіть не виправляю людей». З чого ми зрозуміли, що дядя Жора – чоловік добрий, відкритий і абсолютно необразлива.
– Вадиме, ви один із небагатьох колишніх учасників Comedy Club, хто зберіг свою сім’ю: адже багато хто вже по другому, третьому разу одружилися. У цьому чия заслуга – Наташі чи ваша?
Ст.: Ми обидва намагаємося, тому що сім’я – це святе, недоторканне. Наша з Наташею любов зросла з міцної дружби, ще до Comedy Club, з часів КВК у нашому рідному Хмельницькому.
– Напевно пройшли важкі часи, коли було багато спокус – гроші, слава, фанатки…
Ст.: Звичайно, вони і зараз залишаються. Перша хвиля спокус з’явилася, коли я грав у КВК, друга припала на Comedy, але ми вже були підготовленими, всі ці хвилі благополучно пережили. Тут була інша складність: родина перебувала в Хмельницькому, а мені часто доводилося їздити на зйомки до Києва. Проблема була не в нічних клубах і дівчат-фанаток, а в тому, що нас з дружиною і тоді тільки народилася молодшою донькою Устиной розділяли сотні кілометрів. Поки їхав у поїзді на зйомку програми, писав текст, вирішував якісь інші організаційні питання, а коли повертався додому, мені вручали маленьку дочку зі словами: «На, нянчи». Чесно скажу, не було часу відволікатися на грішне. Ми з дружиною викручувалися як-то. Тут важливо підтримувати один одного, розділяти навантаження, пов’язані з домашнім побутом і вихованням дітей, допомагати один одному.
– Наташа, зізнайтеся, Вадим дійсно зручний людина для сімейного життя?
Наташа: Дуже зручний. Він дуже відповідальний. Якщо б «Оскари» роздавали за пап, Вадим б обов’язково отримав, і не один. Діти дуже люблять проводити з ним час. Вони завжди кажуть: «Мама справедлива, а тато самий добрий». Постійно балує їх. Я, наприклад, кажу, що це не можна їсти, лаюся, а Вадим все одно купує. Дівчатка обожнюють ходити з Вадимом в кіно, тому що знають: тато купить їм попкорн, якісь снеки, газовану воду. Ще після кіно заведе в кафе поїсти морозиво, день з папою – це для них свято.
Ст.: Так, не приховую, дочки з мене мотузки в’ють, так я і сам не дуже опирався. Розумію, що мало часу приділяю їм, тому компенсую, потураючи їхнім примхам.
– Розкажіть, де і коли починалася ваша сімейне життя, як ви познайомилися?
Н.: Дружили в одній компанії, коли ще грали в КВН. Часті виступи і поїздки в Київ з командою на ігри КВН нас і зблизили. Я давно придивлялася до Вадима: начебто хороший хлопчик, потім виявилося, він теж придивлявся до мене. А коли почали зустрічатися, я відразу зрозуміла, що це на сто відсотків мій чоловік.
– Вадим справляє враження «ходячого свята». А він взагалі чудив, коли за вами доглядав?
Н.: Пам’ятаю, в самому початку наших відносин на мій день народження дзвонить у двері, я відкриваю і бачу: весь передбанник в під’їзді викладений білими нарцисами, моїми улюбленими квітами. Це було дуже красиво. Думаю: ну все, принц на білому коні
Ст.: На сірій «мазді»
– Ви відразу почали жити разом?
Н.: У моїй родині було заведено жити з хлопцем до шлюбу – спочатку треба одружитися, а потім вже перша шлюбна ніч, все як годиться. Тому ми з Вадимом довго один до одного на побачення бігали. А потім якось так вийшло, що у нас в команді стали багато планувати весілля, дівчаткам пропозиції робили. І я стала переживати, що пора б і нам одружитися, скільки вже можна гуляти?
Ст.: Давай я розповім, як все було. Була в нас тоді команда КВК – всі веселі, пустотливі, молоді, студентські роки, така двіжуха, але і тоді вже деякі замислювалися про сімейне життя. Я, як капітан команди, повинен був першим подати приклад, треба було визначатися, тому що з Наталкою ми вже два роки зустрічалися. Мені було 23, Наташі – 21. Хотілося жити разом і про дітей думати. Дивлюся в календарний графік і бачу, що скоро літо, усі п’ятниці та суботи будуть зайняті під виступи, фестивалі гумору в Юрмалі і Судаку. Думаю, якщо зараз не забити дату, потім інші це зроблять і доведеться чекати ще півроку. І я миттєво прийняв рішення. Кажу: «Так, пацани, 30 червня у нашому графіку зайнято: моє весілля» – і написав це в календарі. У нашій команді тим влітку ще кілька весіль намалювалась, але я був першим. Коли Наташа прийшла в офіс і побачила напис «Весілля дяді Жори», вигукнула: «А кому це ти зібрався одружитися?» Я кажу: «На тобі, просто ще не спитав у тебе. Будеш моєю дружиною?»
– То є пропозиція ти робив без обручки?
Ст.: Ну так, вийшло по-веселенькому. Звичайно ж, ми познайомили батьків, зробили все офіційно, з кільцем, але тільки все це сталося трохи пізніше. Мені взагалі здається – неважливо, як це відбувається. Можливо, хтось до цього довго готується, продумує місце, купує квіти і кільце, а у нас сталося все легко, весело і відкрито. На весіллі було 200 чоловік. Другий день був навіть цікавіше, ніж перший. Ми весь реквізит і костюми, які були у нас в гримерці, пустили у справу – у нас гості були і матросами, і червоноармійцями, і докторами, і ковбоями, і мушкетерами, і Чебурашкою з Геною.
– З батьками швидко знайшли спільну мову?
Ст.: Ну звичайно, ми відразу з тещею здружилися. Це все стереотипи, що зять повинен ненавидіти тещу, а теща – зятю, і між ними постійно холодна війна. Я не знаю, може, в якихось сім’я саме так і живуть, але у нас все по-іншому: повне розуміння і сприяння. Ми з тещею відразу перейшли на «ти», вона в принципі досить молода, навіть по батькові її не називаю.
Н.: У Вадима хороша мама, мені здається, я їй відразу сподобалася. Завжди, коли приходила до нього в гості, ще до заміжжя, мама постійно хотіла мене нагодувати .
– Наталю, невже ви з легкістю відпускали Вадима в Київ на зйомки Comedy?
Н.: Пам’ятаю, я була на сьомому місяці вагітності другою дитиною, коли Вадим прийшов і сказав, що є пропозиція попрацювати в Києві. Я розумію, мені через два місяці народжувати, є ще Уляна, старша донька, якій на той момент було чотири рочки, до того ж ми тільки переїхали в довгоочікувану власну квартиру з новим ремонтом, а я залишаюся одна. Але все одно відпустила, тому що вважала, що це нова сходинка в кар’єрі чоловіка. Спочатку його не було два дні в тиждень, потім чотири, а потім, коли проект розкрутився і прийшла популярність, він став відсутнім тижнями. Тоді я брала старшу дочку, молодшу залишала у батьків і їхала на пару днів до нього в Київ. В такому ритмі, на валізах ми прожили з Вадиком два роки. Коли Юстині прийшов час йти в перший клас, я нарешті прийняла рішення, і ми з дітьми переїхали до чоловіка назовсім.
– Ви ніколи не дорікали чоловіка в тому, що він багато працює?
Н.: Ні, я розумію, це його робота, вона приносить йому задоволення і фінансову стабільність. Я вважаю, дружина повинна підтримувати чоловіка, а не пиляти її, а для себе знайти яке-небудь цікаве заняття або захоплення.
– Змушуєте його допомагати вам по дому?
Н.: Не змушую, але у нас є з ним якась домовленість, якщо раптом ми разом вирішили зайнятися домашніми справами. Але, як правило, у Вадима на це завжди мало часу.
Ст.: Я працюю, приношу гроші в сім’ю – я фінансовий директор, а Наташа – директор нашої сім’ї: на ній діти і будинок. Ось таке у нас розподіл обов’язків. Але якщо раптом Наташа попросить мене поміняти лампочку, що десь прикрутити, я все зроблю, навіть запросто посуд помию після вечері, головне, не пилососити – я не люблю це страшно.
Н.: Вадим насправді все вміє – у нашій квартирі в Хмельницькому він своїми руками зробив ремонт.
Ст.: В дитинстві я кожне літо проводив у бабусі з дідусем у селі, тому запросто копаю, клею, будинки строю (у). Я вважаю, що кожен чоловік повинен вміти робити елементарні речі: колесо в машині поміняти, прибити поличку, не кажучи вже про те, щоб шпаківня на прохання дітей сколотити.
– Розкажіть про ваших дівчаток. На кого вони схожі?
Н.: Старша Уляна – точна копія тата – і зовні і за характером. Я дивлюся, вони навіть сплять в однакових позах. Вона ось точно так само, як Вадим, збирається, складає речі. Устина, молодша, копія я: така ж швидка, вітряна, стрімка.
– Завантажуєте дівчаток спортивними гуртками і секціями?
Ст.: Обидві дочки танцюють, мови вчать. Люблять малювати, щось робити своїми руками. На вихідних ходять у мистецький клуб, так їх звідти не забереш. Старша Уля дні безперервно може сидіти і малювати, навіть на вулицю не хоче йти гуляти, але це коли є натхнення, а може на місяць закинути живопис і не підходити до мольберта.
– Дівчатка слухняні?
Н.: Слухняні, але як всі діти можуть і покапризувати. Вони відповідальні. Наприклад, коли залишаються самі вдома, я їм даю завдання, і вони завжди до приходу батьків все виконують. Дочки дуже люблять робити сюрпризи. Наприклад, молодша Устина, любить мамі накришити салат: «Мама, я тобі зробила салат, я навіть полила от тим маслом, яке тобі можна», бо вона знає: коли я готуюся до змагань з бодібілдингу, дотримуюсь певної дієти. Старша як-то здивувала нас з Вадимом, коли вранці вихідного дня, поки ми ще спали, тихенько на кухні спекла оладки.
– І навіть ніколи не караєте?
Н.: Караю. Якщо погано себе ведуть, відразу забираю телефон, планшет, забороняю дивитися телевізор або не дозволяю гуляти. Поки на них такі покарання діють. Дівчатка знають, що потрібно виправити свою помилку або попросити вибачення. Може, я неправильно роблю, але я не вмію довго на них злитися. Я вважаю, що життя таке коротке, щоб витрачати час на нікому непотрібні образи. Мої подруги, наприклад, розповідають, що можуть день не розмовляти зі своєю дитиною, мовляв, у виховних цілях. Я не розумію такого. Мене вистачає тільки на годину, а потім я сама роблю кроки примирення. Те ж і з Вадимом. Навіть якщо ми і сваримось, потім швидко миримося.
– Найчастіше з якого приводу лаєтеся з чоловіком?
Н.: Мені не подобається, що він вечорами довго сидить за комп’ютером, може лягти спати в три, чотири години ночі. Я сплю чуйно, тому, коли він серед ночі приходить нарешті спати, то завжди мене будить. Наполягаю, що треба лягати хоча б на годину, але у нього так не виходить.
– Коли випадає вільний день, куди вирушаєте всією сім’єю?
Н.: У теплу пору року їдемо всією сім’єю на природу. Наш тато смажить ідеальні шашлики (). Ось у нас молодша не їсть м’ясо взагалі. Вона їсть тільки шашлик, зроблений татом. На вихідних ніколи не сидимо вдома, взимку замість природи йдемо в кіно або на ковзанах кататися.
– Вадим, зізнайтеся, користуєтеся своєю популярністю, коли, наприклад, замовити столик в ресторані або квитки на літак?
Ст.: Я не любитель такого, навпаки, мені навіть якось незручно користуватися своєю публічністю. Часто, буває, стоїш де-небудь в черзі і чуєш: «Ой, чого ж ви стоїте, підходьте». Приємно, звичайно, коли люди тебе впізнають, допомагають, але я ніколи не зловживаю своєю популярністю.
– Напевно, багато хто хоче з вами випити, коли зустрічають в клубах чи ресторанах, або коли працюєте на корпоративах?
Ст.: Випити хочуть завжди. Ще з часів Comedy Club кожен вважав своїм обов’язком підійти, висловити респект зі словами: «Давай вип’ємо, поговоримо, вибирай будь-який алкоголь, я плачу». Я зараз відмовляюся, хоча був період, коли випивав. Були свої невеселі історії, після яких близько десяти років взагалі не вживав алкоголь, а потім потроху почав – легкі коктейльні форми. Якщо б я пив все це час і з усіма, хто попросить, я б вже загнувся.
– Ви асоціюєтесь з людиною-святом. А дружині і дітям часто робите сюрпризи?
Н.: День народження він нам з дівчатами завжди робить, як весілля. А свій день народження, навпаки, ніколи не святкує.
Ст.: Я навіть на свій день народження своїм коханим дівчаткам роблю подарунки і влаштовують сюрпризи. Ось, наприклад, на останній свій день народження подарував дружині машину і її виступ улюбленого співака.
Н.: Я чуть в обморок не впала, коли в розпал вечірки на сцену вийшов Макс Барських! Я зовсім не очікувала такого!
– А Уляна з Устиной ще не замовляли Макса Барських на свій день народження?
Ст.: У них інші кумири, вони хочуть групи One direction. Нещодавно старша доця підходить і запитує: «Тату, до Лондона далеко летіти? Там скоро буде виступати One direction». Тепер розумію: донька готує ґрунт для того, щоб я організував їй поїздку до Лондона на концерт улюбленої групи ()
Thanks!
Our editors are notified.