Кабель життя, або Подвиг, який зробили жінки-водолази під час блокади Ленінграда

Кабель жизни, или Подвиг, который совершили женщины-водолазы во время блокады Ленинграда

Блокада Ленінграда стала одним з найбільш драматичних епізодів Другої світової війни. На три роки місто перетворився на неприступну фортецю, яка не здалася під обстрілом ворога, ворожою пропагандою, лютовавшим голодом. Подвиг ленінградців повинен жити в століттях, проте не варто забувати і про всіх тих, хто докладав неймовірних зусиль для того, щоб місто не впав перед ворогом, у тому числі про моряків, водолазах та інженерів, які працювали над «Кабелем життя».

Блокада Ленінграда стала однією з найбільш драматичних сторінок. |Фото: vk.com.

Радянській Союз не був раєм на землі, однак і втіленням пекла точно не був. Про «фемінізм» в СРСР чули чи, а ось жінка в нім вже з часів Революції була другом, товаришем і людиною. Сьогоднішні борці за «все найкраще в світі» рідко згадують про такі дрібниці, що саме в СРСР була перша жінка-міністр і перша жінка-дипломат (Олександра Коллонтай) без всяких там неадекватних нав’язувань в дусі «у вашому раді директорів має бути не менше 50% жінок». Чимало славних діянь жінки зробили на трудових і бойових фронтах, у тому числі в роки Другої світової війни. Сьогодні вже рідко згадують про те, що аналогії з «Дорогою життя» в блокадний Ленінград тягнули ще й «Кабель життя». І поява останнього багато в чому заслуга радянських жінок-водолазів, які працювали в крижаній воді Ладоги.

Місто потребував не тільки в постачанні харчами. |Фото: regnum.ru.

Ленінград і його жителі нацистам були не потрібні. Все, що їх цікавило – це місцевий порт і можливість вивільнити сили для подальшого наступу. Сам місто повинен був бути зруйнований, а його мешканці знищені. Відразу після оточення Ленінграда вермахт приклав не мало зусиль для того, щоб залишити місто без зв’язку із зовнішнім світом і комунікацій, в тому вимагалося залишити його без електроенергії, що і було зроблено.

Цікавий факт: знаменитий план нацистів «Ост» ніколи не був сформульований до кінця. По суті, це завжди був набір документів і пропозицій, які постійно змінювалися і вдосконалювалися. Тим не менш, в рамках плану «Ост» передбачалося собі деурбанізація і деіндустріалізація СРСР. Конкретних приписів по містам в ньому не було, за винятком Москви і Ленінграда. Ці міста повинні були бути зруйновані.

Обложене місто потребував в подачі електрики. |Фото: sell-off.livejournal.com.

Електрика в Ленінград потрібно було повертати також, як і доставляти їжу. До вересня 1942 року була в терміновому порядку відновлена Волховської ГЕС. Від неї до Ладоги звели повітряної ЛЕП з напругою 60 кВ, яка переходила в підводний кабель. Його слід було протягнути в місто по дну Шліссельбурзькій бухти (насправді це було кілька кабелів з напругою 10 кВ). За цю операцію взялися бійці Ладозької військової флотилії, а також цивільні фахівці і добровольці.

Була зведена нова ЛЕП. |Фото: fsk-ees.ru.

Спеціальний підводний кабель для амбітної операції виробили в самому Ленінграді на заводі «Севкабель». До початку серпня 1942 року в місті випущено близько 100 км оного за маркою СКС перерізом 3х120 мм.

Цікавий факт: для виробництва кабелю потрібна папір, якій на той момент в Ленінграді майже не було. Тоді керівництво знайшло нестандартне рішення. Для виробництва кабелю використовували папір з водяними знаками, яка призначалася для виробництва грошей на монетному дворі.

Вага повного метра кабелю становив 16 мм. На одному барабані фіксувалося 500 метрів комунікації. Для з’єднання фрагментів використовувалися спеціальні герметичні муфти, кожна з яких важила 187 кг. В серпні 1942 року до бухти Морье було перевезено 40 барабанів.

Кабель робили в самому Ленінграді. |Фото: twitter.com.

Прокладка почалася 1 вересня 1942 року і тривала по 31 грудня. Роботи виконував 27-ий загін підводно-технічних робіт АСС КБФ. На реалізацію проекту пішло 80 годин (без урахування підготовчих роботи). Всього під водою було прокладено 102.5 км кабелю. Працювати доводилося виключно вночі із-за загрози німецької авіації. Для того, щоб прискорити роботи, інженери придумали спочатку монтувати кабель на баржах, а вже потім «готовим» опускати його під воду. Кожен день працювали по 12 годин.