Квартирне питання (П’ятнична рассказявка №344)

Він приніс квартирку додому. Покупав, відтер масляні плями.

— Ти голодна, напевно. Чим тебе годувати, малюк?

Довелося заглянути в інтернет і збігати в найближчий магазин. Василь приніс пачку корму «Іпотека», розвів теплою водою і погодував маленьку квартирку через піпетку. Поївши, вона потяглася, згорнулася клубком і бурмочучи заснула.

— Залишу, — вирішив Вася, — Як-то з тобою затишніше. Буду кликати тебе Муськой.

Йшли дні. Малятко обжилася у Васі, покращала. Кожен вечір зустрічала господаря з роботи, тихо муркотала і терлась об ноги.

— Добре-то як!

Вася досить щурился і гладив Муську у нападі ніжності.

Пачки «Іпотеки» вистачило надовго. А коли закінчилася, Вася став купувати для улюблениці різні ласощі. То рулон шпалер, то упаковку ламінату, іноді плитку. А Муська накидалася на частування і не залишала ні крихти.

— Ого! Я й не помітив, як ти підросла.

Василь раптом виявив, що Муська стала двокімнатної. Є вона теж стала більше в два рази.

— Яка ти в мене здоровенна!

Роботи теж додалося. Доводилося її вичісувати, мити лапки, прибирати з лотка згорнуті в трубочки платіжки за комуналку. Але Вася жодного разу не пошкодував, що завів собі таку звірину.

Якось влітку в гості до Васі зайшла його знайома.

— Ой, яка краса! Ти не казав, що в тебе така красунька.

Знайома почухала Муську за вушком.

— Тільки ти її вычесываешь неправильно. Лапки ось ще пилові, на вусі павутина.

Муська жалісливо мяукнула і з докором подивилась на хазяїна. Вася тільки розвів руками.

Знайома, яку, як виявилося, звали Оля, вичесала Муську, помила з шампунем, пов’язала на пухнастий хвіст бант. І залишилася жити з Васею.

— Нагляд за твоєю Муськой потрібен, — суворо сказала вона, — та й за тобою теж.

Так вони і стали жити. У Олі теж був свій вихованець — дикий, сердитий дачний будиночок. Він не любив місто, сичав на Муську і кусав за хвіст. Вона відповідала йому взаємністю. Але все частіше, особливо влітку, вони сиділи поряд, бурмочучи і облизували одне одного.

— Яка чудова пара, — ойкала Оля, але не уточнювала, кого має на увазі.

Навесні, однієї пізньої ночі, Васю розбудила дружина.

— Тихо! Не шуми. Вставай швидше, тут таке…

Шльопаючи босими ногами по паркету, він пішов за Олею на кухню.

У батареї у великій коробці, возилися маленькі квартирята. Муська вилизували їх рожевим язиком, притискала до себе лапами, і поки господарів не підпускала.

— Які класні!

— Ага! Давай не будемо їх продавати? Нехай наші залишаться.

— Угу… Тільки в оренду здамо.

— Напевно, треба в магазин сходити. Що такі малюки їдять?

Вони ще не знали, що їх чекає ціла гора клопоту: перегрызенные труби і затоплені сусіди; квартирята бігають з самого раннього ранку і крики за стіною «вимкніть перфоратор, іроди!»; родичі, які телефонують і вимагають поділитися квартирятами; ветеринар-сантехнік, якого доведеться викликати коли болять животики. Багато всього буде, але потім. А зараз малюки сплять і бачать сни про хмарочосах.

(с) Олександр “Котобус” Горбів з “Книги п’ятничних рассказявок

Авторський пост