20 років тому президент Росії Борис Єльцин оголосив про свою відставку. Його слова ознаменували завершення складної і неоднозначної епохи, яку в ЗМІ часто називають «лихими дев’яностими». За словами експертів, що відбулися в цей час соціально-політичні зміни, коливання рівня життя населення, чеченська кампанія і виникнення жорсткої економічної конкуренції призвели до зниження авторитету влади. Складним випробуванням став для країни і дефолт 1998 року. Яку роль в історії Росії зіграли 1990-ті роки і чому глава держави прийшов до рішення достроково залишити свою посаду — у матеріалі RT.
31 грудня 1999 року Борис Єльцин підписав указ про свій відхід з поста президента Російської Федерації.
«Сьогодні я останній раз звертаюся до вас, як президент Росії. Я прийняв рішення. Довго і болісно над ним міркував. Сьогодні, в останній день минулого століття, я йду у відставку», — заявив він у своєму новорічному зверненні до співвітчизників.
Розвал СРСР
Прологом до подій 1990-х років став розвал Радянського Союзу. СРСР, утворений в 1922 році, пройшов через важкі випробування, зокрема Велику Вітчизняну війну, здійснив низку масштабних наукових і економічних проривів. Це дозволило Союзу стати однією з двох найбільш могутніх держав у світі.
Досі у істориків немає єдності думок щодо причин, які призвели до краху СРСР. Одні стверджують, що країну охопила системна криза, пов’язана з недовірою населення до догм комуністичної партії і економічним відставанням від країн Заходу. Інші ж пов’язують подію з проникненням у керівництво КПРС осіб, які перебували під впливом американських еліт.
30 років тому генсек ЦК КПРС Михайло Горбачов і президент США Джордж Буш — старший за підсумками переговорів на Мальті заявили про зміну епох,…
У 1985 році генеральний секретар ЦК КПРС Михайло Горбачов ініціював серію реформ, відомих як «перебудова». Була ослаблена роль компартії, почалося скорочення партійного апарату, пройшла реформа виборчого законодавства.
Між 1985 і 1989 роками пройшло три наради за участю Горбачова і президента США Рональда Рейгана. У 1989 році Москва вивела війська з Афганістану і не стала втручатися в антикомуністичні революції в країнах Східної Європи, що входили в організацію Варшавського договору. На Мальтійському саміті на початку грудня 1989 року Михайло Горбачов і президент США Джордж Буш домовилися завершити холодну війну. Західні лідери обіцяли радянському керівництву, що НАТО не буде розширюватися на Схід, якщо влада СРСР погодяться на об’єднання Німеччини.
У другій половині 1980-х років у СРСР виникли кілька вогнищ міжнаціональних зіткнень і посилилися сепаратистські тенденції. 16 листопада 1988 року Верховна Рада Естонської РСР прийняла декларацію про державний суверенітет республіки. У 1989 році аналогічним чином вчинив керівництво Литовської та Латвійської РСР.
12 червня 1990 була прийнята декларація про державний суверенітет РРФСР. Пізніше керівництво республіки на чолі з головою ВС Борисом Єльциним значно розширило повноваження уряду. Республіканські влади намагалися запобігти вихід із складу РРФСР автономій.
17 березня 1991 року в дев’яти з 15 республік відбулися референдуми про збереження Союзу в реформованому вигляді. За це виступили 76,4% виборців. Михайло Горбачов і лідери входили до СРСР республік приступили до розробки нового союзного договору, істотно снижавшего рівень централізації держави. В ніч з 18 на 19 серпня група вищих керівників СРСР виступила проти прийняття нового союзного договору, який, на їхню думку, фактично означав розпад країни. Вони сформували Державний комітет з надзвичайного стану і спробували усунути Горбачова від влади, але безуспішно. Союзні республіки одна за одною почали заявляти про свою незалежність. 8 грудня лідери РРФСР, України і Білорусії Борис Єльцин, Леонід Кравчук і Станіслав Шушкевич в урядовій резиденції Віскулі (Білорусь) підписали угоду про створення Співдружності Незалежних Держав і розпуск СРСР.
Росія 1990-х років
Борис Єльцин народився 1 лютого 1931 року в уральському селі Бутка. У 1955 році він закінчив будівельний факультет Уральського політехнічного інституту. Надалі він пройшов шлях від майстра тресту «Южгорстрой» до першого секретаря Свердловського обкому КПРС і депутата Верховної ради СРСР. У 1985 році Борис Єльцин очолив Московський міськком КПРС, а 1990 року — Верховна рада РРФСР. 12 червня 1991 року в ході всенародних прямих відкритих виборів був обраний президентом РРФСР.
На початку 1990-х років у країні фактично встановилося двовладдя. Незважаючи на введення президентського поста, З’їзд народних депутатів і Верховна рада зберегли за собою широкі повноваження. 21 вересня 1993 року Єльцин підписав указ, яким ліквідував владу рад і розширив власні повноваження. Однак Конституційний суд визнав його таким, що порушує вимоги Конституції, а Верховна рада відмовився виконувати. На наступний день ВС оголосив про припинення повноважень Єльцина. Парламент приступив до формування власних силових підрозділів.
На початку жовтня 1993 року політичні тертя між прихильниками Верховної ради і президента переросли у відкрите протистояння. Велика частина силовиків підтримали Бориса Єльцина. 4 жовтня Будинок рад був очищений від прихильників парламенту, а президент продовжив розпочаті ним реформи.
«Разом з розвалом СРСР з товариства був вийнятий стрижень — комуністична ідеологія. Замінити його одразу нічим не вийшло. На тлі різкої лібералізації економіки і переходу державних підприємств у приватні руки сталося сильне майнове розшарування, з’явилися олігархи, підскочив рівень злочинності. Соціум став конкурентним, але конкуренція часто носила недобросовісний характер. Все це шокувало людей», — розповів в інтерв’ю RT завідувач кафедрою політології та соціології РЕУ ім. Р. В. Плеханова Андрій Кошкін.
За його словами, російське суспільство було дезорієнтовано, насамперед у моральному плані.
«Багатьом здавалося, що цінності загального братства і товариства втрачали актуальність. Бізнес значною мірою тримався на банальних спекуляціях, все вимірювалося грошима.
У бюджетних установах та на заводах утворилася заборгованість по зарплаті. В країні впала народжуваність, скоротилася середня тривалість життя», — говорить політолог.
На сторінки галереї
Криза посилювалася наростанням сепаратистських тенденцій на Північному Кавказі. У 1991 році голова виконкому так званого Загальнонаціонального конгресу чеченського народу Джохар Дудаєв організував силовий розгін легітимного Верховної ради Чечено-Інгушської АРСР і проголосив створення ніким не визнаної в світі Чеченської Республіки Ічкерія. Сепаратисти і представники злочинного світу захопили розташовані в регіоні склади зі зброєю, з-за чого на півдні Росії різко загострилася криміногенна ситуація. У 1994 році Борис Єльцин підписав указ «Про заходи з припинення діяльності незаконних збройних формувань на території Чеченської Республіки і в зоні осетино-інгушського конфлікту». У Чечню введені війська. Влітку 1995 року федеральні сили контролювали 85% Чечні, але рік потому ситуація змінилася. Сепаратистам вдалося витіснити силовиків з ряду населених пунктів. 31 серпня 1996 року в Хасав’юрті були підписані угоди про припинення бойових дій. З Чечні виводилися війська, а питання про статус території був відкладений до 31 грудня 2001 року.
«Холодна війна завершилася, і США намагалися встановити однополярний світ. Єльцину аплодували обидві палати американського парламенту, а включили Росію в G-8, хоча насправді на рівних з нами на Заході ніхто розмовляти не хотів», — зазначив Кошкін.
При цьому, за його словами, сьогодні в політичній і історичній науці існують різні оцінки подій початку і середини 1990-х років. Якщо одні дослідники вважають їх періодом занепаду, то інші розцінюють їх як болісний перехід до демократичної системи.
Криза 1998 року та його наслідки
17 серпня 1998 року уряд Росії і Центральний банк оголосили про технічний дефолт за основними видами державних цінних паперів. Його причинами експерти називають величезний державний борг РФ, низькі світові ціни на енергоносії, а також популістську економічну політику держави.
Московський банківський союз оцінював втрати Росії в результаті подій серпня 1998 року в $96 млрд. В результаті девальвації, падіння виробництва і скорочення збору податків ВВП РФ скоротився, і країна стала одним із найбільших боржників у світі. До девальвації рубля призвели різке зростання цін і стрімке падіння доходів населення.
Заступник директора Інституту історії і політики МПГУ Володимир Шаповалов називає загальну ситуацію в країні в 1998-1999 роках поєднанням кількох криз: економічного, соціального, політичного і кризи державності.
«Економіка фактично тільки намацувала можливості для відновлення. Це позначалося на соціальній сфері, люди не отримували зарплату місяцями. Рівень життя був надзвичайно низьким. В цей час сукупний валовий продукт Росії фактично дорівнював регіонального продукту штату Нью-Йорк. Росія сильно відкотилася назад за рівнем доходів, зросла смертність. Попереду маячила демографічна катастрофа. Але найсерйознішою проблемою все-таки була криза державності», — розповів експерт в бесіді з RT.
17 серпня 1998 року уряд Росії оголосив технічний дефолт за борговими зобов’язаннями країни. Нестримне зростання держборгу,…
За його словами, перед державою стояло кілька складних проблем: відновлення бойових дій в Чечні, що суперечать один одному норми законодавства, тертя між федеральним центром і регіонами.
«Центральна влада була практично паралізована, серйозні позитивні зрушення почали відбуватися тільки після того, як прем’єр-міністром Росії став Володимир Путін. Це стосувалося як бойових дій у Чечні, так і загальної дієздатності влади. Почався процес відродження державності», — підкреслив Володимир Шаповалов.
В кінці 1999 року Борис Єльцин прийняв рішення про вихід у відставку. Згідно зі спогадами його рідних, президент тільки вранці 31 грудня розповів їм про свій намір. У той же день він підписав указ про своє звільнення з поста і звернувся з прощальною промовою до співвітчизників.
«Я багато разів чув — «Єльцин-якими шляхами буде триматися за владу, він нікому її не віддасть». Це — брехня», — заявив він.
Він підкреслив, що йде достроково, усвідомивши необхідність цього кроку.
«Росія повинна увійти в нове тисячоліття з новими політиками, з новими обличчями, з новими, розумними, сильними, енергійними людьми. А ми — ті, хто стоїть у влади вже багато років, ми повинні піти», — сказав Борис Єльцин.
Згідно з Конституцією він поклав обов’язки президента на голови уряду Володимира Путіна.
«Коли країна почула звернення Бориса Єльцина, всі були дуже здивовані. На мою думку, це був мужній вчинок. Він не намагався триматися за владу до останнього. Єльцина вже підводило здоров’я, він розумів, мабуть, що розкидав камені, і що тепер країні потрібен чоловік, який їх збере», — припустив Андрій Кошкін.
За словами Володимира Шаповалова, крок Бориса Єльцина був прогнозованим в контексті загальної політичної ситуації, але мало хто очікував, що це станеться перед Новим роком.
«Це було правильне і своєчасне рішення. Вже намітились позитивні зрушення. І у людей виникла впевненість у тому, що країна, нарешті, здобуде більшу стійкість і стабільність у своєму розвитку», — резюмував Шаповалов.
Thanks!
Our editors are notified.