RT поспілкувався з працівниками «ліберальних ЗМІ» і попросив їх розповісти про особливості своєї роботи. Чому можна навчитися на телеканалі «Дощ»? Про що не можна писати журналістам «Медузи»? Хто читає матеріали «Радіо Свобода»*? Чи є демократія в журналі The New Times?
«Писати можна тільки те, що дозволить начальство»
Григорій (тут і далі імена змінено на прохання самих героїв публікації. — RT), 32 роки, кореспондент редакції інтернет-проекту «Медуза» (фінансується за рахунок рекламодавців і грантів, у тому числі від західних організацій OAK Foundation та агентства SIDA).
— Я переїхав до Риги з Москви кілька років тому на запрошення свого приятеля, який вже працював в «Медузи». До цього я досить довго, близько десяти років, працював в різних інтернет-виданнях в Москві, Петербурзі і був добре знайомий з новинний журналістикою. А тут така приваблива пропозиція — жити в європейському місті, писати що хочеш і без цензури, та й зарплата пристойна — в середньому €2,5—3 тис. Я і погодився. Проте моє перебування у відчутті повної свободи було недовгим.
Навесні 2018 року з’ясувалося, що у «Медузи» є комерційні зобов’язання перед деякими російськими комерційними структурами та регіональними керівниками. І виходить, що писати можна лише те, що дозволить начальство. Редактори відділів повинні погоджувати теми з головним редактором Іваном Колпаковим або особисто з генеральним директором проекту Галиною Тимченко.
Однак для простих кореспондентів «Медузи» створюється відчуття повної свободи і демократії. Пиши що хочеш. А якщо хтось починає запитувати у редакторів, чому ту чи іншу фактуру прибрали з текстів, їм просто пояснюють, що кореспондент не зміг професійно зібрати потрібні факти.
Одна з величезних проблем — з «Медузою» просто не хочуть спілкуватися російські чиновники, а федеральні відомства не відповідають на наші запити.
«Мої уявлення були ілюзорними, насправді прагнути тут не до чого»
Світлана, 29 років, кореспондент телеканалу «Дощ» (фінансується за рахунок реклами, платної підписки і траншей Єврокомісії).
— Я завжди вважала, що працювати на телебаченні престижно, та ще на опозиційному каналі. На «Дощ» я бачила для себе перспективи розвитку. До того ж сюди легко потрапити, керівництво лояльно ставиться до стажерів. Але через пару років роботи я зрозуміла, що всі мої уявлення про «Дощ» були ілюзорними, насправді прагнути тут не до чого. Здебільшого на канал приходять влаштовуватися мажори з забезпечених сімей. Вони можуть дозволити собі працювати за зарплату нижче ринкової — кореспонденту платять до 50 тис. рублів на місяць, а працювати часто доводиться по 12 годин в день. Зарплата — перше, що мене неприємно вразило, притому що «Дощ» — не періодичне видання, а телеканал, де в принципі повинні водитися гроші. Якщо хочете заробити, підшукайте інше місце. З цієї причини співробітники особливо і не заморочуються.
Як стало відомо RT, телеканал «Дощ» починаючи з 2014 року отримує фінансування з-за кордону. Мова йде про транші від Європейської…
Але найголовніше — з каналу давно звалили всі професіонали, особливо навчитися тут теж нічому. Сьогодні провідні ефіру — найчастіше хлопчики і дівчатка, які заїкаються і плутається в словах. Оператори не прагнуть робити якісний контент, теми репортажів не завжди ретельно опрацьовуються.
Свого часу колишній головний редактор Роман Баданин обіцяв трансформувати телеканал у авторитетний інтернет-портал з серйозними розслідуваннями, але це обернулося порушенням кримінальної справи (перша частина документального проекту «Пітерські. Батько і син» про підприємця Іллі Трабере вийшла в ефір телеканалу «Дощ» влітку 2017 року. Автори фільму звинуватили підприємця у зв’язках з криміналом. Проти Романа Баданина було порушено кримінальну справу за статтею 128.1 КК РФ «Наклеп». — RT).
Незважаючи на це, «сухозлітки» вважають себе зірками і впевнені, що вони краще за всіх. Їх віра у свою елітарність непохитна. Сумніватися у професіоналізмі колег тут не прийнято. Свою думку краще тримати при собі.
Ну і про подвійні стандарти, куди ж без них. У 2015 році головний редактор каналу Михайло Зигар було відлучено від ефіру за те, що його книга «Вся кремлівська рать» про чиновників адміністрації президента і уряду РФ не сподобалася, як говорили, тодішнього прес-секретаря прем’єр-міністра Дмитра Медведєва. Тим не менше вважається, що цензури на каналі немає.
Списку тих, у кого не варто брати коментарі, дійсно не існує. Зате база експертів, готових обрушитися з критикою на мера Москви, президента або прем’єр-міністра, завжди під рукою.
А от критикувати главу ФБК** Олексія Навального і його соратників в програмах і новинних сюжетах просто не будуть. Під час літніх московських протестів «Дощ» зробив доступ до ефіру безкоштовним. Протест став головним порядком на каналі, яку очолювали заступник головного редактора каналу Максим Глікін і особисто генеральний директор телеканалу Наталя Синдєєва. Ловили хайп на лідерів опозиції.
«The New Times ніколи не був реально незалежним журналом»
Сергій, 47 років, журналіст, співпрацював з журналом The New Times (отримує фінансування від Фонду підтримки свободи преси***).
— The New Times ніколи не був реально незалежним журналом. Її видавець і головний редактор Євгенія Альбац у своїй роботі лобіює інтереси якихось бізнесменів, політиків, проте вміло це приховує. Принцип її роботи — не піарити своїх покровителів, а критикувати і компрометувати їх противників. При цьому пані Альбац, як це часто буває, на словах дотримується демократичних принципів, а сама не проти включити диктатора. Не сприймає критики і зустрічає її дуже агресивно, не любить, коли з нею сперечаються, і відразу ж намагається придушити співрозмовника. Переконати її практично неможливо. Якщо це необхідно для підтвердження її точки зору, вона охоче вдається до неперевіреними і навіть явно фейковим повідомленнями.
«Наші читачі — це так звана демшиза»
Олена, 37 років, редактор сайту Московського бюро «Радіо Свобода»* (ЗМІ визнано иноагентом, фінансується з американського бюджету через Агентство США з глобальних медіа).
— Колектив у нас на «Свободі» не сказати щоб дуже великий, близько 100 штатних співробітників. А наші читачі — це так звана демшиза. Якщо виходить стаття, в якій, наприклад, автор лає Володимира Путіна, її можуть натиснути до 100 тис. осіб. А так, якщо замітка про долю інваліда, якому не допомагають регіональні влади, або про скривдженого поліцейськими громадянського активіста, ці статті можуть за добу на сайті прочитати від сили тисяч п’ять — десять.
Але відвідуваність сайту директора російської служби «Радіо Свобода» Андрія Шарого, офіс якого розташований в штаб-квартирі радіостанції в Празі, не дуже-то хвилює. Головне, щоб щодня на сайті Московського бюро «Радіо Свобода» публікувалися матеріали про проблеми російської влади, про невдоволення в регіонах політикою федерального центру і, звичайно, правозахисні тексти про «утиски свободи слова в Росії», про протести та їх учасників. Робота дуже спокійна, так і платять за неї добре — в середньому більше 100 тис. рублів.
Головне — знайти адекватних регіональних авторів, які знають, де у них в губернії водяться опозиціонери, які розгойдують протестні теми.
«Чим менше робиш, тим більше ймовірність, що з тобою подовжать контракт»
Петро, 30 років, співробітник телеканалу «Нині»* (ЗМІ визнано иноагентом, фінансується з американського бюджету через Агентство США з глобальних медіа).
— Треба починати з образів. Штаб-квартира в Празі, де знаходяться «Радіо Свобода» і телеканал «Теперішній час», — величезна скляшка. Говорять, але це неточно, що під нею бункер, який може витримати ядерний удар. Коли ти туди заходиш, розумієш, що потрапив не в редакцію, а в якесь суперское відомство, корпорації майбутнього. Огляд жорсткіше, ніж при переході кордону: ти проходиш кілька металодетекторів, паспортний контроль, обшук службою безпеки.
На відміну від якої-небудь «Медіазони» або «Дощу», де народ працює за ідею, тут ти служиш ейчару і за хорошу зарплату. Як мені здається, мета кожної людини, що працює на телеканалі «Теперішній час», — продовжити контракт спочатку на рік, а потім дочекатися, коли його зроблять безстроковим. І тоді ти можеш зовсім перестати турбуватися про майбутнє. Але в якийсь момент ти розумієш, що якщо вже зараз почав жити, щоб забезпечити собі старість, то звідси треба валити.
Проте мало хто хоче звільнитися, тому що умови там дійсно круті для пострадянської людини. Нормальна зарплата, соцпакет, всі отримують вид на проживання в Європі, а через десять років — американський паспорт за спрощеною системою, тому що фактично ти є співробітником Державного департаменту США. Тому твої документи розглядають більш лояльно.
І все в основному думають про бенефитах: яка буде премія в кінці року, скільки надійде в якості 13-ї зарплати, якою буде компенсація за оренду житла та інше. І намагаються не вникати в те, чим вони, по суті, займаються. І за великим рахунком чим менше ти робиш, тим більше ймовірність того, що з тобою продовжать контракт.
А найголовніше, що багато хто з колег просто не розуміють, для кого вони працюють.
Люди, які керують телеканалом «Теперішній час», — це не журналісти, а менеджери середньої руки з невеликим досвідом. В основному у них відсутнє розуміння російської порядку, тому що деякі не були в Росії десять років і більше. Це люди, які на повному серйозі думає, що якщо вони зараз прилетять в Москву, то їх затримають в аеропорту за співпрацю з американською розвідкою. І це переконання вони в собі культивують.
Прямого бана на якихось людей, чорного списку немає. Методички якісь є, але стосуються вони в основному американських подій. І зрозуміло чому: ми є частиною американської державної машини. Втім, в основному ти розповідаєш не про Америку, а про Росію. Необхідності в цензурі немає, менеджери підбирають людей, які поділяють їхні погляди. Можна, звісно, говорити з російськими провладними спікерами, але це дуже рідко вдається половині заборонено з нами спілкуватися, інша половина не знає, що це таке — «Теперішній час», так як даний проект в Росії як телебачення не представлений.
* ЗМІ, визнане іноземним агентом за рішенням Міністерства юстиції РФ від 05.12.2017.
** Фонд боротьби з корупцією включений до реєстру НКО, що виконують функції іноземного агента, за рішенням Міністерства юстиції РФ від 09.10.2019.
*** «Фонд підтримки свободи преси» — включено до реєстру НКО, що виконують функції іноземного агента, за рішенням Міністерства юстиції РФ від 30.12.2014.
Thanks!
Our editors are notified.