«Не побачила проявів поліцейської жорстокості»: правозахисниця Бартлетт про демонстрації опозиції в Москві

Незалежна канадська публіцистка і правозахисниця Єва Бартлетт, відвідала 10 серпня узгоджений мітинг на проспекті Академіка Сахарова в Москві, в інтерв’ю RT розповіла про свої враження і порівняла демонстрації в Росії з протестними акціями у Венесуелі, Канаді та секторі Газа. За її словами, здивування викликав той факт, що багато молодих людей, які прийшли на мітинг, були абсолютно байдужі до подій. Бартлетт не погодилася з західними ЗМІ в оцінці дій поліції при затриманні мітингувальників. У тій же Франції чи Америці протестувальники стикаються з набагато більшим насильством, підкреслила вона. Крім того, правозахисниця зазначила явні підтасовки у висвітленні подій у Москві заокеанськими журналістами.

— Ви були присутні на акції протесту на проспекті Сахарова, якщо не помиляюся, наймасштабнішою за останні дев’ять років. Ваші коментарі?

— Мені було цікаво подивитися, як пройде суботня акція. Траплялися повідомлення — в основному західних, але й деяких російських ЗМІ теж — про надмірно жорсткі дії поліції щодо мирних протестувальників. Захотілося самій з’ясувати, якою буде обстановка: якщо поліція діє суворо, то при яких обставинах; якщо затримують, то за що і як. Хотіла зрозуміти, наскільки правдиві повідомлення західних ЗМІ. Суботня акція була узгоджена (з владою). Тобто протестувальникам дозволили зібратися в певному місці — на відміну від попередніх випадків, які, мабуть, і супроводжувалися набагато більш численними затриманнями. На місце я прибула рано, провела там два–три години і бачила, що людей було багато. Опозиційні джерела повідомляють про 50-60 тисяч, урядові — про 20 тисяч. Наскільки реальна цифра ближче до того чи іншого повідомленням, я сказати не можу, але навіть якщо допустити, що було п’ятдесят тисяч, то в порівнянні з чисельністю населення Москви (яке, наскільки мені відомо, перевищує 12 мільйонів чоловік) це не так вже й багато.

У будь-якому випадку, я не побачила проявів поліцейської жорстокості ні під час узгодженої акції, в ході несанкціонованої. А ось затримання були — бачила.

Про протести в інших країнах ми ще поговоримо, але на тих, де я була присутня, мені доводилося спостерігати, так і відчувати на собі жорстокість з боку поліції та військових. У Москві ж людей в основному просто забирали. Може, й були якісь випадки, яких я не бачила, але я пробула на місці другої акції аж до того, як повністю звільнили територію (від протестуючих).

— А вам вдалося зрозуміти, в чому полягає мета опозиції?

— Наскільки я розумію, люди незадоволені тим, що деяких кандидатів не допустили до виборів мера…

Люди, яких я бачила на протесті, були, як мені здалося, досить-таки молодими.

І я була здивована, що вся ця молодь так зацікавилася цим питанням. Однак під час цієї акції були моменти, коли вони були дуже активні, а потім були довгі періоди, коли вони вели себе дуже тихо. І було таке враження, що деякі люди просто не знали, що їм там робити або навіть навіщо вони там.

Потім в Twitter я побачила деякі повідомлення. Я не пам’ятаю, як звати цього журналіста, але він, судячи з усього, брав інтерв’ю у людей на цій акції, ставив питання про їх політичні погляди, і ніякої нюансированности у них не було…

Я не можу сказати тут щось саме зі свого досвіду, тому що я не говорю вашою мовою, але у мене склалося враження, що деякі люди, можливо, прийшли туди, наприклад, заради музичних виступів…

— Ви бачили чимало опозиційних демонстрацій по всьому світу… Як би ви порівняли їх з тим, що було в Москві?

— Так, я можу, наприклад, провести порівняння з іншими протестами, на яких я була: в Каракасі у Венесуелі, в Торонто у Канаді, а також в секторі Газа в Палестині.

У Москві на проспекті Академіка Сахарова пройшов узгоджений мітинг за допуск незалежних кандидатів на вибори в Мосміськдуму. За…

Що стосується Каракаса, тут ми можемо провести порівняння з точки зору атмосфери. Я була на двох проурядових демонстраціях. Я намагалася бути присутнім на опозиційних мітингах — але вони так і не відбулися. Хоча я дуже старалася на них потрапити… Але що стосується проурядових демонстрацій — вони проходили дуже активно, радісно… У людей, з якими я говорила на вулицях, були дуже нюансированные погляди, які вони добре викладали — що вони захищають, навіщо вони тут.

Під час акції протесту минулої суботи у мене такого враження не склалося.

Що стосується протестів в секторі Газу і також в Билине, на території Палестини — я там побувала більш ніж на 10 протестах. Я знаю, що ізраїльська армія проявляла до протестувальників неприпустиме насильство. У селі Білин по палестинцях випускали високошвидкісні снаряди зі сльозогінним газом, в результаті чого люди гинули і отримували поранення. А в секторі Газа (кажу з власного досвіду, я пробула там три роки) відразу стріляють бойовими патронами. Я була на ряді протестів в секторі Газа, де ізраїльські солдати стріляли у молодих чоловіків і жінок бойовими патронами.

І хоча багато людей, як я, фіксували події і писали про них, не пам’ятаю, щоб західні ЗМІ з гнівом говорили про жорстокості ізраїльської армії. Але зараз ми чуємо обурення з приводу затримань або насильницьких заходів абсолютно несопоставимого рівня. Хоча, повторюся, особисто я тут насильства не побачила.

Якщо говорити про порівняння, то протестувальники в Палестині стикаються з жорстокістю з боку ізраїльської армії; протестувальники у Франції — з боку французьких органів правопорядку та безпеки; те ж і в Канаді, і в Америці, але чомусь (кажу це, скоріше, риторично) західні ЗМІ бачать для себе можливість обурюватися, говорячи про нинішні протести в Росії та Гонконгу.

Цим ранком я вивчала питання: мені було цікаво, скільки разів Канадська телерадіомовна корпорація CBC) повідомляла про згаданих мною протестах в секторі Газа, в Росії і у Франції. У секторі Газа протести йдуть, здається, з березня 2018 року; ця кампанія називається «Великий марш повернення». А говорячи про протести у Франції, я маю на увазі, звичайно, рух «жовтих жилетах», яке почалося приблизно в листопаді 2018 року. А московським протестів, здається, п’ять тижнів? Я робила пошукові запити на CBC. «Московські протести» — 467 результатів. «Жовті жилети» (які йдуть набагато довше) — я отримала 302 результату. «Протести в Газі» — 386 результатів. Як бачите, число результатів непропорційно. Не всі результати про протести в Росії ставилися до сьогоднішнього дня, деякі — до попередніх років. І все ж очевидний перекіс у висвітленні цих протестів.

Я приїхала заздалегідь до місця проведення мітингу, щоб прийти вчасно (до її початку). Таким чином, я могла спостерігати за поведінкою деяких журналістів. Співробітники охорони правопорядку утворили стіну оточення там, де були встановлені загородження між натовпом і сценою, позаду мітингувальників також стояли поліцейські. Я бачила, що кілька журналістів наближали камери впритул до осіб поліцейських. Одна жінка методично знімала на телефон особи всіх поліцейських, яких тільки могла знайти. Інші журналісти робили селфи, такі собі «трофейні фотографії» з поліцейськими.

На сторінки галереї

Я помітила, що акцію протесту знімали таким чином, щоб в кадрі поліція стояла спиною. Можливо, це художній прийом, але мені здалося, що таким чином журналісти задавали тон своїх репортажів. А саме: ці люди невинні, а ці — жорстокі. По суті, це все, що потрібно знати. Таке у мене було відчуття. Я бачила, як одна журналістка намагалася спровокувати поліцейських, але ті не реагували. Її це образило, і вона пішла.

У мене склалося враження, що постановка кадру дійсно грала велику роль.

Для координації протестних акцій в Москві активно використовували соціальні мережі, месенджери, інтерактивні карти і навіть програми для…

Повертаючись до CBC… Одна з акцій в рамках того мітингу була узгодженою, а інша — ні. У той час я була не в курсі, але деякі з прихильників опозиції запропонували учасникам, скажімо так, «прогулятися» після узгодженого мітингу, хоча дозволу проводити цю ходу (до адміністрації президента) у них не було. Між тим саме так цю частину акції підносили в новинах — мовляв, протестувальники «просто прогулялися». Я тоді не знала, що в узгодженого мітингу буде продовження, просто побачила ходу і з цікавості пішла слідом за його учасниками до площі, яку вони буквально заполонили. Люди вигукували гасла, як і раніше тримали в руках плакати.

На акції були присутні два журналісти з каналу CBC. З однією з них ми посперечалися в Twitter. Вона наполягала, що це була проста прогулянка, що вона не бачила жодних плакатів, не чула жодних гасел. І тут починається найцікавіше. Я вирішила пошукати якісь відеозаписи, щоб підтвердити свої слова, адже на місці подій було багато журналістів. Я виявила відео, в якому її колега, — який стояв поруч з нею, — в інтерв’ю каже, що бачив, як затримують протестуючого з плакатом в руках. Очевидно, вона брехала. Я вважаю, що вона зробила це з наміром зробити все так, немов невинних і мирних громадян, просто йдуть вулицею, затримують агресивні співробітники сил правопорядку, фотографії яких вам вже показали, підготувавши вас до такого розвитку подій.

ЗМІ висвітлюють протестні акції виключно в Москві. Крім того, у багатьох випадках журналісти подають матеріал у відповідності до заздалегідь визначеної риторикою. Складається враження, що люди цілком обґрунтовано хочуть, щоб ця конкретна проблема була вирішена. У той же час, цілком імовірно, що цим питанням маніпулюють зовнішні сили з незмінною для США і їх союзників метою: очорнити Росію.