15 років тому в Україні почалася так звана помаранчева революція. На вулиці Києва та інших великих міст країни вийшли прихильники переможеного другий тур президентських виборів Віктора Ющенка. За словами експертів, під тиском вулиці українські власті були змушені погодитися на проведення протизаконного «третього туру» виборів, за підсумками якого Ющенко все-таки став главою держави. Нова команда не змогла впоратися з соціально-економічними труднощами, з-за чого програла наступні парламентські і президентські вибори. «Помаранчева революція», на думку політологів, стала для прозахідних сил на Україні тією самою школою, яка дозволила їм зробити державний переворот у 2014 році.
24 серпня 1991 року Верховна рада УРСР проголосила незалежність України. 1 грудня того ж року колишній голова Верховної ради УРСР Леонід Кравчук був обраний президентом країни.
На початку 90-х Україна опинилася в глибокій економічній кризі. Валовий внутрішній продукт різко знизився, приватизація промисловості супроводжувалася зростанням корупції, у підприємств виникла величезна заборгованість по зарплаті перед працівниками. В країні почався розквіт націоналізму.
Ці фактори викликали серйозне розчарування у значної частини населення. І у другому турі нових президентських виборів, що відбулися 10 липня 1994 року, перемогу здобув кандидат під проросійськими гаслами екс-директор Південного машинобудівного заводу Леонід Кучма.
Розстановка сил
Зайнявши президентське крісло, Кучма став проводити політику, відому як «багатовекторність», яка не передбачала однозначного вибору інтеграційних устремлінь України. Кризові явища в економіці країни спостерігалися до кінця 1990-х років. На парламентських виборах в цей час лідирували ліві сили. Однак Конституція 1996 року, наделявшая президента широкими повноваженнями, дозволяла Леоніду Кучмі займати лідируюче положення в політичній системі України.
У 1999 році прем’єр-міністром був призначений Віктор Ющенко, до цього майже сім років займав посаду голови Національного банку і відрізнявся прозахідними поглядами. Він був одружений на колишній високопоставленої співробітниці Державного департаменту США Катерині (у дівоцтві — Кетрін-Клер Чумаченко). У 2001 році його уряду був винесений вотум недовіри, ініційований Комуністичною партією. Комуністи звинуватили команду Ющенка у руйнуванні традиційних зв’язків з Росією, а центристи — у непослідовності в питанні економічних реформ.
Незадовго до цього, в 2000 році, в засобах масової інформації були опубліковані розшифровки аудіозаписів, нібито свідчать про причетність Леоніда Кучми до ряду злочинів, зокрема до організації замаху на журналіста Георгія Гонгадзе і його вбивства. Це викликало серію вуличних протестів, що проходили під гаслом «Україна без Кучми», і призвело до падіння популярності президента.
Після відставки Ющенка став одним із лідерів української опозиції. На парламентських виборах 2002 року очолюваний ним прозахідний блок партії «Наша Україна» отримав 23,6% голосів виборців.
Прем’єр-міністром країни в 2002 році був призначений колишній голова Донецької обласної державної адміністрації Віктор Янукович. Його уряд зміг домогтися значних успіхів. Темпи зростання економіки складали в середньому більш як 7% на рік. До 2004 року суттєво зросли пенсії і зарплати населення.
18 березня 2004 року Верховна рада України прийняла постанову про призначення президентських виборів на 31 жовтня 2004 року, а 3 липня офіційно розпочалася виборча кампанія. Віктор Янукович був висунутий в кандидати на пост глави держави очолюваною ним Партією регіонів. Він обіцяв поглибити співпрацю з Росією та забезпечити вільний розвиток на Україні російської мови. Його головним конкурентом став Віктор Ющенко, який іде на вибори як самовисуванець.
Перший тур не дозволив виявити переможця: Ющенко набрав 39,9% голосів, а Янукович — 39,26%. Третє, четверте і п’яте місця зайняли висуванці від різних лівих сил: Олександр Мороз, Петро Симоненко і Наталія Вітренко.
За підсумками другого туру виборів, що відбувся 21 листопада 2004 року, переможцем був оголошений Віктор Янукович, який набрав 49,42% проти 46,69% у Ющенка.
«Україна була поділена по діагоналі. За Ющенка проголосували північно-західні області України і Києва, а за Януковича — промислово розвинені південно-східні регіони, в яких переважає російськомовне населення», — розповів RT завідувач кафедрою політології та соціології РЕУ ім. Плеханова Андрій Кошкін.
«Помаранчева революція»
Однак ще до офіційного оголошення підсумків виборів Віктор Ющенко відмовився визнавати свою поразку. Він звинуватив виборчкоми в порушеннях і в ніч з 21 на 22 листопада 2004 року закликав своїх прихильників виходити на вулиці для участі в акціях протесту. Його підтримали представники інших опозиційних сил, зокрема колишній віце-прем’єр і лідер об’єднання «Батьківщина» Юлія Тимошенко. У підсумку в підтримку Ющенка виступив конгломерат прозахідних ліберальних і націоналістичних організацій.
«Другий тур виборів пройшов у відповідності з вимогами українського законодавства. Однак результати екзитполів виявилися неоднозначними. Одні свідчили про перемогу Януковича, інші — Ющенко. Цим скористалася опозиція, звинувативши владу у «фальсифікації», хоча жодних вагомих доказів використання технологій, здатних вплинути на результати волевиявлення, не було, — розповів Андрій Кошкін. — Однак відповідність звинувачень дійсності для опозиціонерів не мало значення — вони розраховували на підтримку західних країн і отримали її. А всередині країни опозиція спиралась на НКО, що фінансуються Джорджем Соросом, іноземними посольствами та Держдепом. Зокрема, одним із драйверів радикальних протестів стала молодіжна організація «Пора!».
Деякі органи місцевого самоврядування на Західній Україні одразу ж оголосили про те, що визнають Ющенка президентом. У центрі Києва і на площах великих західноукраїнських міст почали збиратися прихильники переможеного кандидата. У столиці України у мітингах взяли участь десятки тисяч осіб, у тому числі тих, що приїхали і привезених із західних регіонів країни. Вони розбили на центральній площі Києва — майдані Незалежності — наметове містечко і відмовилися його покидати.
На сторінки галереї
Агітаційні матеріали, що використовуються в передвиборній кампанії Ющенка, були оформлені в оранжево-червоних тонах. Атрибутика такого ж кольору стала використовуватися і в ході акцій опозиції. Протести отримали неофіційну назву «помаранчева революція».
«У протестах 2004 року не було масової народної волі. Спрацювали американські технології роботи з громадянським суспільством України, які США вкладали гроші довгі роки. Запрацювала спеціально розроблена дорожня карта щодо організації акцій масової непокори, що дозволила мобілізувати певні соціальні групи і зібрати їх під потрібні прапори», — пояснив у розмові з RT політолог Олександр Асафів.
23 листопада в залі засідань Верховної ради Віктор Ющенко виголосив текст присяги і сам оголосив себе президентом країни, але спікер парламенту Володимир Литвин заявив, що ця присяга не має сили. Проте в підтримку Ющенка масово виступили представники МЗС України — під відповідною заявою поставили свої підписи близько 150 українських дипломатів.
Чотири роки тому Верховна рада відсторонила президента України Віктора Януковича від керівництва країною. Микола Азаров, який займав…
Члени команди Ющенка стали подавати численні скарги до ЦВК на хід виборчого процесу та позови в суди. Пов’язані вони були, зокрема, з тим, що інваліди та люди похилого віку голосували на дому, а це, на думку опозиціонерів, створювало можливості для фальсифікацій. Крім того, висувалися претензії, що багато людей, які перебувають у день виборів не за місцем реєстрації, голосували за відкріпними талонами.
25 листопада 2004 року Верховний суд України заборонив ЦВК публікувати офіційні результати виборів до закінчення розгляду всіх скарг і позовів. У той же день прихильники Ющенка захопили ряд адміністративних будівель у Києві.
У відповідь на події в столиці в південних і східних регіонах України почалися масові мітинги на підтримку Віктора Януковича.
Команда Ющенка, у свою чергу, заявила про блокаду органів адміністрації глави держави. 26 листопада прихильники «помаранчевої революції» почали оголошувати в західних областях України страйку. Представники Ющенка у Верховному суді вимагали, всупереч закону, оголосити переможеного кандидата президентом за підсумками першого туру виборів.
1 грудня 2004 року український парламент в порушення Конституції при таємному голосуванні оголосив вотум недовіри уряду Януковича. Незабаром після цього представники опозиції на переговорах з владою погодилися в рамках врегулювання політичної кризи розблокувати діяльність органів виконавчої влади, але вже на наступний день відмовилися від своїх слів.
3 грудня 2004 року Верховний суд України ухвалив рішення частково задовольнити позов Ющенка і заявив про неможливість встановити результати реального волевиявлення виборців». Суд призначив переголосування другого туру виборів на 26 грудня.
«Оголошення фактично «третього туру» виборів президента не було передбачено жодними законами і стало грубим порушенням Конституції України», — зазначив у розмові з RT експерт Ради з питань міжнаціональних відносин при президенті РФ Богдан Безпалько.
Підсумки «помаранчевої революції»
8 грудня 2004 року Верховна рада України проголосувала за внесення змін до Конституції, що передбачають скорочення повноважень президента України та розширення прав парламентаріїв. Прихильники Ющенка погодилися не наполягати на відставці Віктора Януковича з посади прем’єр-міністра до виборів в обмін на згоду виконавчої влади на «третій тур» та внесення змін у виборче законодавство. Була різко ускладнена процедура голосування за відкріпним посвідченням, а голосування на дому зберегли тільки для інвалідів I групи.
За словами Андрія Кошкіна, пролобійовані прихильниками Ющенка зміни фактично позбавляли права голосу мільйони людей похилого віку, інвалідів, українців, які працюють не за місцем своєї реєстрації. Аналітик зазначає, що це в кінцевому підсумку позначилося на результатах виборів.
В ході голосування 26 грудня явка виборців у південно-східних регіонах України скоротилася, а в західних областях, навпаки, зросла. У результаті Віктор Ющенко набрав 51,99% голосів виборців, а Віктор Янукович — 44,2%.
«Ющенко став президентом України. Він не особливо приховував, що бачить главою уряду свого кума Петра Порошенка, однак замість цього змушений був погодитися на прем’єрство ситуативного союзника — Юлії Тимошенко. Остання, у свою чергу, не приховувала президентських амбіцій, і це насторожувало Ющенко. Для того щоб контролювати «союзницю», президент перетворив в орган з габаритними повноваженнями Рада національної безпеки і оборони, секретарем якого він поставив Порошенко», — розповів Андрій Кошкін.
За словами експерта, популізм нового керівництва держави, його нездатність вирішувати економічні проблеми, а також публічні сварки між вищими посадовими особами швидко призвели до обвалу рейтингу «помаранчевої команди».
П’ять років тому, через майже місяць після державного перевороту в Києві, Арсеній Яценюк підписав політичний блок угоди про…
«На Україні після «помаранчевої революції» почалася економічна стагнація. Тому заручитися підтримкою населення в питанні зміни зовнішньополітичного курсу у команди Ющенка не вийшло», — зазначив Богдан Безпалько.
Головним підсумком помаранчевої революції» спеціаліст називає те, що прихильники прозахідного курсу України відчули можливість зміни влади в країні силовим шляхом.
За словами Андрія Кошкіна, «помаранчева революція» була проявом жахливого правового нігілізму з боку прозахідної опозиції, однак сам Ющенко виявився людиною значно м’якшим, ніж багато представників його команди, і не став утримувати владу силовим шляхом. У підсумку «помаранчева команда» програла спочатку парламентські вибори 2006 року, а потім і президентські вибори 2010 року.
«Звичайно, події 2004 року не мали нічого спільного з реальною демократією, але вони хоча б камуфлировались посиланнями на підсумки переговорів і рішення судів. Однак у 2014 році прозахідні сили на Україні використовували в ході так званого евромайдана досвід «помаранчевої революції», зробивши при цьому своєрідну роботу над помилками. Вони остаточно перестали рахуватися з якимись нормами закону і вчинили антиконституційний переворот, встановивши в Києві жорстокий репресивний режим», — підсумував Андрій Кошкін.
Thanks!
Our editors are notified.